Міф про вічне повернення, або Нове життя «станіславського феномену»

news-image: Міф про вічне повернення, або Нове життя «станіславського феномену»
В Івано-Франківську відкрито резиденцію для українських молодих письменників. Уже з початку липня тут перебувають Олена Герасим’юк із Києва та Євген Мехеда з Миколаєва. Вони стали переможцями конкурсу «Станіславський феномен», котрий заснували для втілення в життя ідеї резиденції для молодих україномовних літераторів. Звернення до культового поняття «станіславський феномен», безумовно, не є випадковим.

Протягом 30 днів «резиденти» мешкатимуть в івано-Франківську в хостелі «Феномен». Поряд — старе місто, унікальна можливість спілкування з цікавими людьми — мандрівниками, музикантами, письменниками. Крім того, резидент стане учасником мистецьких експедицій в карпатські села, проведе уїк-енд у столиці сирних коників Брустурах, а також матиме чотири спільні трапези з письменниками з Івано-Франківська — Юрієм Андруховичем, Тарасом Прохаськом, Володимиром Єшкілєвим та Галиною Петросаняк. Організатори заходу планують проводити такі дійства раз на місяць, може, частіше, щоб більше молодих талановитих людей могли показати себе. З прагматичного боку, дехто вважає, що це ще й промоція Прикарпаття.


Згодом мали б народитися тексти. і нове втілення в життя поняття «станіславський феномен». Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з поетесою Оленою Герасим’юк та прозаїком Євгеном МЕХЕДОЮ.



Стараюсь не брехати собі 

— У перший день було достатньо часу для того, щоб походити містом, обійти навколо озера, поспілкуватися з Тарасом Прохаськом і щось навіть написати, — поділилася своїми враженнями перед початком розмови Олена Герасим’юк. 

- Оленко, що таке «станіславський феномен» на твою думку?

— Резиденція «Станіславський феномен» — це літературна програма, яка дає можливість зосередитись на роботі. Попри те, що перебування тут насичене різноманітними подіями, ми маємо змогу не лише нотувати у щоденники своєрідні «звіти» і враження, а й писати щось своє. Також це новий досвід — не тільки для мене особисто, а й для організаторів, які вперше в Україні заснували таку чудову програму.

- У тебе за цей рік стільки відзнак, у тому числі навіть президентська. Яке твоє ставлення до українських літературних премій?

— Кожна премія — це своєрідний рубіж. Окрім статусу, є приємні бонуси, наприклад, видання книжки у видавництві «Смолоскип» та президентський грант. Але на відзнаках не можна зосереджуватись, інакше це може негативно позначитись на роботі. Найзнаковішою для мене є премія Леоніда Кисельова. Не тільки тому, що це було перше моє лауреатство, не через публікацію чи диплом. Я сприймаю це як своєрідний діалог з улюбленим письменником, пам’яті якого і заснували цю нагороду.

Основне завдання літературних премій для молодих — це виявлення рівня їхньої творчості й оголошення нових цікавих імен. Тексти мають бути оцінені не лише як факт — те, що подано, але і як перспектива — чи є можливість у молодого автора розвиватися надалі. А також підтримка — не лише фінансова, що на короткий час дозволяє забути про заробляння і зосередитись на розвитку, а й інформаційна — після нагородження має відбутись діалог з автором, для розвитку і навчання. 

- Що ти хотіла б розказати цікавого про себе? 

— Коли мені потрібно подати коротку біографію, — вказую тільки дату, місце народження, відзнаки та публікації. Три рядки — не більше. Все інше намагаюсь описати в текстах, найчастіше — емоційні складові ситуацій. Найдоречніше, як на мене, розповідати цікаві історії з життя в живих розмовах — тоді для цього є настрій і контекст, тож усе виходить саме собою. 

- Ти студіюєш «літературну творчість» — це твоя спеціальність. Розкажи, чим цікаве і чим нецікаве твоє навчання. Чи зрозуміла ти вже, як стати письменником?

— На жаль, цього не розуміє ніхто. Навчання письменника відбувається тільки через діалог — під час розмов не лише з приводу текстів, а й на теми творчості. Діалог передбачає прочитання текстів початківця і детальний їх аналіз. Загальна освіта не може бути достатньою для формування письменника в суто університетському середовищі. Потрібно набагато більше. 

А поки що студенти моєї спеціальності навчаються на філологів, а як письменники — розвиваються самостійно. Комусь це вдається, а хтось, на жаль, покладає занадто великі надії на навчальну програму і «завалюється», обираючи між творчістю і навчанням — останнє.

А щодо «ставання» письменником — то це не математична формула чи інструкція для «збору». Або воно є, або його нема — тут все просто.

- Як побачити поезію у простих речах, у повсякденні, у проблемах?

— Для мене дивніше те, як цього можна не бачити. Кожен камінь, дерево, травинка, птаха чи вода мають свою історію і свою мову — як і кожна людина. і найбільша втіха у цьому світі — це розгадування, розуміння такої мови, пізнання краси. 

 

Краса і потворність є у кожному з нас. Ми можемо стежити, як ці два явища розвиваються у діалозі зі світом, у стосунках з людьми. 

- Твоя добірка поезій має тільки 50 віршів. Ти відсіюєш тексти, просіюєш їх. Як?

— Моя збірка має вийти наступного року, нині її ще нема в природі. У початковому варіанті рукописів, які я подавала на конкурси, було близько 50 текстів, це правда. Але робота йде, і формат, структура, емоційна складова збірки змінюються залежно від мого задуму. 

- Хто з сучасних поетів тобі цікавий і чим?

— Не уявляю себе без поезій Юлі Нестерової — її мова надзвичайно музична і гнучка. Недавно вийшла її книжка «Сотворіння», яку я раджу читати всім.

- Де для тебе найкраще місце на землі?

— Логічно і, мабуть, доречно відповісти: рідний дім, рідний край і Україна загалом, але це не буде чесно. Я стараюсь не брехати хоча б собі, бо в житті і без того занадто багато суперечностей і непорозумінь. Однозначно можна відповісти лише в дуже юному віці, коли актуально вивчати вірш з «Букваря» про поле, річку, синій гай. Але пізніше виникають питання, на які не так і просто дати відповідь. і починається вічний пошук, і виникає міф про вічне повернення — до людей, емоцій, дому.

- Чи став Івано-Франківськ для тебе близьким за час перебування у резиденції?

— Я писала перший есей про «рідність» міст, де говорила про те, як приходить розуміння такої спорідненості. Не буду переказувати все, але коли ходиш вулицями чужого міста і починаєш «впізнавати» — будинки, обличчя, речі, — розумієш, що є для тебе справді важливим, за чим сумуєш, до чого хочеш повернутись. Думаю, кожен відчував щось подібне до цього.

Івано-Франківськ — 
радість у чистому вигляді- 

«Я приїжджаю сюди і мене зустрічають культурні люди, культурне місто, гарне, старовинне. Перше моє враження про Франківськ — наче люди тут живуть легко, просто, не напружуючись», — ділиться своїми емоціями літератор Євген Мехеда.

- Євгене, що таке, на твою думку, «станіславський феномен»? 

— «Станіславський феномен» — це явище надвеликої активності україномовних авторів на вузькому відрізку географічної території, що став визначальним пластом культури України. Приємно, що про мою батьківщину  дізнаються саме з вуст діячів такої сильної школи. 

- Ти читаєш сучасну українську прозу? Кого саме?

— З сучасних українців найбільше люблю Сергія Жадана. Це та література, що пишеться не просто для факту письма українською мовою, а є наповненою змістом і гумором. Люблю Прохаська і з задоволенням читаю Андруховича. Це ті, хто першими спали на думку і також є «стовпами» і «метрами». На жаль, у моєму рідному Миколаєві у книгарнях українських авторів фактично немає. До сумного мало рідного контенту. 

- Розкажи коротко про себе у стилістиці власної прози.

— Я ускладнююсь. Здавалось, завжди пишу у стилістиці власної прози. Якось пробував писати вірші, але не вийшло взагалі ніяк. Тому проза... Про себе. Народився і виріс у Миколаєві. Але знадобилось півроку провчитись за кордоном, щоб зрозуміти, що я те місто люблю. З чотирьох років я займаюсь спортом. Починаючи з акробатики, продовжуючи волейболом і плаванням і підсумовуючи стрибками у висоту, які вважаю «моїм». Гадаю, неправильно складати всі яйця до одного кошика, тому не можу назвати себе однозначно ані атлетом, ані літератором, ані студентом. Докладаю максимум зусиль, щоб ці речі комбінувати і бути максимально успішним в усьому.

- Чи маєш ти вже видані книжки? Про що пишеш?

— Виданих книжок не маю. Якось не доходять руки ані до участі в конкурсах різних видавництв, ані  до праці над редагуванням доробку. Пишу більше для себе і для інтернет-спільноти. Але, звичайно, маю такий задум — видати принаймні одну хорошу, добру і веселу книжку про життя і прості речі, які хтось може не помічати навколо, але я йому в цьому радо допоможу.

- Перебування у резиденції передбачає спілкування і вечерю зі знаковими письменниками Прикарпаття. Якщо вони вже відбулися, то поділися враженнями.

— Мали поки що дві зустрічі — з Тарасом Прохаськом і Галиною Петросаняк. Враження маю лише позитивні і натхненні. Приємно, коли люди, будучи майстрами своєї справи і медійними людьми, все ж залишаються легкими. 

- Твої краяни рушили ходою на Київ... Ти бачиш тут демонстрацію власної гідності чи тільки політику, як дехто хоче нас переконати?

— На жаль, тепер випав з контексту дому і не можу авторитетно говорити про те, чи є ця акція живою. Однак сподіваюсь, що так. Такі речі мають бути.  Але демонструвати гідність — це мало. Треба ще підкріплювати заявлений її рівень адекватними за силою діями.  Я не розумію, яка взагалі жива нація може допустити таких плювків в обличчя, як сваволя влади на демонстраціях і інциденти в селі Чаусове. Такого просто не має траплятись у здоровому суспільстві. Тож я радий, що хоч щось ще може розворушити людей і примусити діяти. Звичайно, шкода, що будь-яка акція сьогодні сприймається за політичну. Але на те є об’єктивні причини. Мені зараз дуже соромно, коли люди дізнаються, звідки я родом. Це жахливо, коли тебе асоціюють з ганебними, не просто протиправними, а аморальними діями, що кояться у твоїй області. Тому я потішений, що хоч якийсь відсоток жителів моєї малої батьківщини ще розуміє, де є межа. Але ті засоби, якими ми боремось з владою за лише нормальне життя, не достатні, оскільки боротись з ними треба їхніми ж, силовими методами.

- З чого почалися твої тексти? Як ти став письменником? 

— Першим, що я свідомо написав не за шкільною партою, були казки. Одна про Клару Цеткін, друга про хмари, третя — щось про космічний корабель. Мені було років 13. Але насправді я не асоціюю себе з гучним званням письменника. Наприклад, ти не вважаєшся професійним спортсменом, поки спорт не є основною статтею твоїх доходів. Так само, думаю, і з письмом. Я не думаю також, що пов’яжу своє життя з письмом як з основним родом діяльності. Але як графоманський акт, як спосіб вираження думки, який комусь, я певен, буде цікаво читати, він буде присутній у моєму житті. 

- На прес-конференції ти захоплено розповідав про наше місто. Що тебе тут вразило і чи написав уже щось про Івано-Франківськ?

— Мене вразила, як не дивно, українська мова. Я не можу нею напитись. Вже за нею варто приїжджати на захід. А крім того ж, тут і архітектура, і люди, і пригоди. Коротше, радість у чистому вигляді. Давно не був у такому доброму гуморі такий тривалий час.


Про Франківськ поки що не писав, але працюю тут над великим твором. Думаю, коли враження вляжуться і переваряться, зможу використати записи з мого щоденника для створення повноцінного тексту, присвяченого Станіславову.

Леся ТУГАЙ, "Галичина"


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 27.07.2013 13:00

Хрущ_на_стовпі
30.07.2013 20:03
я думаю молоді рихіанали влаштували провокацію і цинічно брешуть - це типова притаманна їм стратегія поведінки у всьому. На відео немає ані звуку, а тим паче неясно що взагалі відбувається. Можливо, що цей "псевдоінвалід" рихланальний показав середній палець або ж якимось чином інакше спровокував подію. У кожнім разі голубій мерзоті - шлях до пекла. А на Чернегу мені пох, просто не знаю хто такий. Сама ситуація просто доволі цинічна і ганебна для голубого бидла
Антиянух
30.07.2013 19:59
рехіоАНАЛЬНИХ вилупків в концтабори, після того як це жахіття у цій країні закінчиться. Може хоч тоді, гадьониши, трошки помудрішають і щось та й зрозуміють, кому вони сраку лизали і на яничар свої дупи попродували
Антияник
30.07.2013 19:59
рехіоАНАЛЬНИХ вилупків в концтабори, після того як це жахіття у цій країні закінчиться. Може хоч тоді, гадьониши, трошки помудрішають і щось та й зрозуміють, кому вони сраку лизали і на яничар свої дупи попродували
Христина
30.07.2013 00:45
я думаю що ця стаття та дана ситуаія є просто чорним піаром. а коментарі штучними дописами осередку партії регіонів. І в партії регіонів хлопчики інваліди не присутні. Там здебільшого бугаї двохметрові та ще й на автопробігу..Смішно...
11
29.07.2013 21:58
та панятна, що бив. ы мандатом своїм ще розмахував нехай урод тепер відповідає а то борзий сильно інваліда бити такий і жінку почав бити не гладячи не мужик взагалі а шмата
11
29.07.2013 21:55
бб
Петро
29.07.2013 20:06
Отом дожилися - депутати-опозиціонери вже б"ють інвалідів. Та ше й свої, прикарпатські. Хотя які вони нахер свої якщо поводяться гірше всякої зеківської падоллі
Ангеліна
29.07.2013 19:19
Може ми тепер будемо всі бити інвалідів? все таки який героїчний вчинок показав нам народний обранець - Роман Чернега! не дарма він від політичної сили "УДАР"...
Прокурор
29.07.2013 18:37
Та в будь-якому випадку Чернега ступив, бо на одному сайті він коментує що взагалі не був там і не бив ту дитину бо був на майдані в "Студреспубліці", а на відео чітко видно шо це він!!! Чернега прогавив момент з можливим відео. Думаю, він винен!!!
Прокурор
29.07.2013 18:36
Та в будь-якому випадку Чернега ступив, бо на одному сайті він коментує що взагалі не був там і не бив ту дитину бо був на майдані в "Студреспубліці", а на відео чітко видно шо це він!!! Чернега прогавив момент з можливим відео. Думаю, він винен!!!
Прокурор
29.07.2013 18:36
Та в будь-якому випадку Чернега ступив, бо на одному сайті він коментує що взагалі не був там і не бив ту дитину бо був на майдані в "Студреспубліці", а на відео чітко видно шо це він!!! Чернега прогавив момент з можливим відео. Думаю, він винен!!!
Дядя Вася
29.07.2013 18:20
А я от сумніваюся в правдивості заяви ПР...В соцмережах вже поширюється відео з інцедентом і там чітко видно, що Чернега буквально на 10 секунд підійшов до авто. Включайте мізки!
Гість
29.07.2013 17:27
чернага лох
kolovorot
29.07.2013 17:03
Це треба бути конченим дибілом щоб таке утнути! Бити інвалідів і казати мені можна бо я депутат від опозиційного УДАРУ - це вже маразм! думаю, що люди зроблять свої висновки!
Марія Михайлівна
29.07.2013 16:50
Я двадцять років роблю у школі, і жодного разу не дозволила собі підняти руку на дитину! А тут ще й на інваліда. Це ганьбище для депутата, який ще й розказує, що нібито бороться за наші права. Шановний депутате - покайся і попроси вибачення у цієї дитини і її батьків! Таким ганебним вчинком пан Чернега обезчестив і себе, і весь прикарпатський УДАР! Убережи Боже нас від таких депутатів як Чернега!