Нардеп Олесь Доній: Уже нині треба домовитися про єдиного кандидата від всіх опозиційних сил

news-image: Нардеп Олесь Доній: Уже нині треба домовитися про єдиного кандидата від всіх опозиційних сил
В ексклюзивному інтерв’ю газеті «Галичина» народний депутат України (позафракційний) Олесь Доній розповів, за що його цінують виборці Коломийщини і Городенківщини, запропонував рецепт, який має допомогти опозиції і суспільству подолати режим Януковича, а також похвалився, що понад 10 років тому зумів кинути курити і що йому не цікаві міцні алкогольні напої та ін.

Пане Олесю, ви доволі часто критикуєте чинну парламентську опозицію. У такий спосіб ви спонукаєте її представників до дії чи працюєте на догоду владі?

— Ні, я сам є частиною парламентської опозиції, тож про критику опозиції не йде мова. Просто належу до більш активної частини опозиції, аніж багато хто з партійних лідерів. Тож дозволяю собі і більш радикальні голосування. Наприклад, я є одним із 7 депутатів, які проголосували «проти» постанови за керівництво та членство в парламентських комітетах, а більшість опозиціонерів пішла, як на мене, на надмірний компроміс з владою і проголосувала в цій постанові за членство Табалових у комітетах. Або, наприклад, я голосую за відставку уряду, а кілька десятків формальних опозиціонерів не наважуються голосувати. Або я ставлю підписи за відставку Генпрокурора та Голови Верховної Ради, а лідери фракцій пізніше ці підписні листи чомусь ховають. Тому піддаю критиці не просто якихось політиків, а недостатню або нещиру їхню політичну позицію. і якщо критикую, то з метою їхньої активізації. Бо інших політичних союзників у нас нема, мусимо працювати з тими опозиціонерами, що є. Їх просто потрібно час від часу наставляти на шлях істинний.

- А що, окрім критики опозиції, самі можете запропонувати країні? Яким бачите її рецепт порятунку?

— З першого дня у цій Верховній Раді пропоную дві системні речі, які мають допомогти опозиції та суспільству подолати режим Януковича. Перше, ми маємо у парламенті створити надфракційне об’єднання, куди б увійшли всі опозиційні депутати, тобто від «Батьківщини», «УДАРу», «Свободи» та опозиційні позафракційні депутати. На момент, коли вперше це запропонував, ми могли консолідувати близько 180 депутатів. Таким чином, по-перше, ми створили б у ВР міцний кулак у боротьбі з режимом, а по-друге, було б враховано думку кожного опозиційного депутата. Як приклад, у 1990 році у ВР було надфракційне об’єднання «Народна Рада», до якого тоді належало ще менше — близько 120 депутатів. Друга пропозиція ще більш важлива: за межами Верховної Ради створити об’єднання для всіх опозиційних сил, куди б увійшли всі члени парламентських опозиційних партій, позапарламентські опозиційні партії (вони менш чисельні, але там теж є патріотичні люди), громадські рухи й об’єднання, і найважливіше, опозиційно налаштовані громадяни, які не належать ані до партій, ані до громадських організацій (а таких людей — більшість у суспільстві). Отже, потрібно знайти алгоритм єднання заради спільної перемоги. Таким чином, ми б створили щось на кшталт Народного руху України зразка 1989—1991 рр., коли він був громадським об’єднанням, або польської «Солідарності», або литовського «Саюдіса». Це алгоритм перемоги над нинішньою владою. На жаль, лідери фракцій роблять вигляд, що вони не чують цієї пропозиції. Але є і принципові депутати, які публічно підтримали мої ідеї, — це В’ячеслав Кириленко, Володимир Бондаренко, Олександр Бригинець.

- Свого часу ви заявляли про свою готовність вступити в «УДАР», проте досі цього так і не сталося. У чому ж річ?

— Трохи не так було. Я із початку казав, що найближча політична сила, з якою співпрацюватиму, — це партія «УДАР» та Віталій Кличко. Також казав, що вони мають довести свою опозиційність. У Верховній Раді вони це продемонстрували. Щодо регіональних організацій, то тут вони ще мають пройти процес очищення від деяких осіб, що дискредитують партію. Тож співпраця в нас налагоджується і триває. Якщо ви помітили, то в усіх моїх коментарях щодо президентських виборів я підкреслюю, що з політтехнологічної точки зору у Віталія Кличка найбільше електоральне поле порівняно з іншими опозиційними претендентами на президентство. Тобто для опозиції було б оптимальним варіантом підтримати саме його, бо шансів перемогти Януковича в нього нині більше, ніж у інших, і це засвідчують різноманітні соціологічні опитування. Щодо фракційності, то це питання лише доцільності чи недоцільності. Як на мене, нині в мене більше можливості доносити суспільству інформацію, ніж у рядового члена фракції.

- Як ви ставитеся до заяви «УДАРу», «Свободи» й «Батьківщини» про висунення єдиного кандидата в президенти? Наскільки реальною, на вашу думку, є перемога опозиції в 2015 році?

— Тут ви помилилися. Я брав участь в акції «Вставай, Україно!», і 18 травня був на сцені, тож особисто чув, що, на жаль, ані Арсеній Яценюк («Батьківщина»), ані Олег Тягнибок («Свобода») категорично не підтримали ідею висування єдиного кандидата від опозиції в першому ж турі. Тільки Віталій Кличко дотримується цієї позиції — висування єдиного кандидата від опозиції. Більше того, і Яценюк, і Тягнибок намагалися знаходити всілякі аргументи, щоб обррунтувати недоцільність висування єдиного кандидата від опозиції в першому турі. Як на мене, в цьому питанні Яценюк і Тягнибок зайняли вкрай необережну і шкідливу для перемоги позицію. Розпорошення голосів від опозиції може сприяти виведенню у другий тур вигідного для Януковича кандидата. і взагалі, якщо Яценюк, Тягнибок і Кличко демонструватимуть неспроможність домовитися про висування спільного кандидата ще перед першим туром, то чому кожен із нас не матиме права теж висуватися? Тож, як на мене, оптимальний варіант для перемоги — це вже нині домовитися про висування єдиного кандидата від всіх опозиційних сил. От це і буде алгоритм перемоги.

- Але «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода» в декларації про координацію дій в боротьбі з режимом Януковича, яку Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок підписали 18 травня в Києві під час загальнонаціональної акції протесту «Вставай, Україно!», взяли на себе зобов’язання щодо визначення єдиного кандидата. Зокрема у документі йдеться: «Якщо режим Януковича у властивий йому спосіб протисне перехід до обрання президента в один тур, «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода» визначать єдиного кандидата вже в першому турі».

— Прочитайте уважно цей пункт спільної декларації. Мені особисто прикро його читати, бо це ж і є заперечення висування єдиного кандидата від трьох опозиційних сил у першому турі. Там же чітко написано, що три партії збираються висувати спільного кандидата у першому турі лише в разі якоїсь неймовірної зміни закону про вибори президента. Але ж закон про вибори президента ніхто не змінює і не збирається змінювати. Президента в Україні завжди обирали в два тури. і покажіть мені пункт, де три партії беруть на себе зобов’язання висувати спільного кандидата в президенти відповідно до чинного законодавства. Нема такого! Навпаки, Яценюк і Тягнибок якраз демонструють небажання висувати спільного кандидата від опозиції, і це може бути катастрофою не лише для опозиції, а й для всієї країни, бо де-факто — це підігрування нинішній владі й Януковичу. Сподіваюся, що ці опозиційні політики (в тому числі і під тиском ваших читачів) змінять свою позицію, вгамують особисті амбіції, і ми зможемо домовитися про висування спільного кандидата вже у першому турі, без залаштункових ігор і некрасивих маневрів, які лише засвідчують неготовність до спільних дій.

- Що ж має стати запорукою успіху опозиції і якою має бути її найефективніша стратегія?

— Перше — це створення спільних структур для всього опозиційного суспільства (про що я казав вище), тобто у Верховній Раді щось на кшталт «Народної Ради», а за межами ВР — на кшталт «Народного руху». Друге. Висування спільного кандидата від усіх опозиційних сил ще напередодні першого туру. Третє. Чітка і зрозуміла програма суспільних перетворень. і оприлюднити постулати цієї програми треба вже нині, а не почати вигадувати і набивати чергові рулі вже після перемоги (як це було після Помаранчевої революції). Четверте. Оприлюднення основних кадрових призначень, які будуть після перемоги (зокрема Кабмін). Особисто я та мої виборці маємо право знати кожне прізвище тих, хто посяде місце міністра чи голови обласної адміністрації. Не хочу, щоб як і після Помаранчевої революції вийшло так, що майже весь олігархат перекочував від Кучми до «помаранчевого» табору. Тож уже потрібно говорити про очищення опозиції — своєрідну внутрішню люстрацію.

- Відомо, що в минулому скликанні вас запрошували до свого табору більшовики. А у цьому скликанні вам пропонували перейти до більшості?

— На жаль, дві третини групи «Народна самооборона» тоді спокусилися на гроші і перебігли до лав більшості. Тому треба з належною повагою ставитися до тих, хто має в собі сили і мужність втриматися від грошей і тиску: нагадаю, що, окрім мене, не взяли гроші і залишилися опозиціонерами Юрій Гримчак, Тарас Стецьків, Володимир Ар’єв, Геннадій Москаль та Юрій Стець. Як бачите, партійні функціонери не лише мене не хотіли бачити серед депутатів (мстячи за те, що я єдиний, хто в минулій каденції, на відміну від них, не був «кнопкодавом» і не здавав їм картку), а й не допустили до ВР Стецьківа і Гримчака. Натомість набрали у список якихось тільки їм відомих персон, які вже й повиходили із фракції. Тож у них і треба питати, за які гроші вони ставали кандидатами в депутати від «Батьківщини» і чи не за гроші виходили з фракції.

- Під час виборчої кампанії ви гостро критикували керівника обласного виборчого штабу об’єднаної опозиції ВО «Батьківщини» Дмитра Шлемка. Які нині у вас із ним стосунки в парламенті?

— За 5 років у попередній Верховній Раді я ніколи не чув цього прізвища, і дізнався, що є такий депутат лише тоді, коли він почав роз’їжджати по івано-Франківщині з брудною агітацією проти мене. За цей майже рік я знову таки нічого не чув про діяльність Шлемка в сесійній залі. Єдиний раз він «прославився» лише тим, що був спійманий журналістами на «кнопкодавстві», чим поставив під загрозу всю боротьбу опозиції з «кнопкодавством» депутатів від Партії регіонів.

- Віднедавна ви почали часто і різко критикувати «Свободу», хоча свого часу як народний депутат навіть підтримували її активістів, затриманих за пікет проти патріарха Кіріла. А відтак, як ви інформували громадськість, Олег Тягнибок пропонував вам кандидувати до парламенту від цієї політичної сили. Що ж між вами сталося?

— Я надаю підтримку всім ідейним патріотам незалежно від їхньої партійності, якщо мова йде про відстоювання українських інтересів. Це абсолютна правда, що коли «свободівців» забрала міліція за пікет проти приїзду Кіріла, то я був єдиним депутатом, який приїхав їх підтримувати у суд. Бо Кіріл виконує аж ніяк не духовні візити, а є знаряддям подальшої русифікації України, де УПЦ МП використовують лишень як політичний інструмент. В той же час я чітко висловлюю свою позицію, якщо бачу, що ті чи інші дії шкодять загальноукраїнській справі. Якщо якийсь з депутатів дозволяє собі антисемітські, расистські, ксенофобські висловлювання, то я чітко вказую, що слід підвищувати власний рівень культури. Бо такі висловлювання допомагають лише антиукраїнським силам. Кремль і Партія регіонів мріють розіграти сценарій «фашизм»-«антифашизм» в Україні для приведення Януковича на другий термін президентства. Саме з цією метою розігрується так звана антифашистська карта. і підігрувати «регіоналам» у цій політиці — це значить допомагати Януковичу обратися на другий термін. Це слід розуміти, і політикам треба навчитися підвищувати власний рівень культури, щоб не дозволяти собі неприйнятні для ХХI століття висловлювання.

- Пане Олесю, які з передвиборчих обіцянок вам уже вдалося втілити в життя і чи достатньо, на вашу думку, ви спілкуєтеся зі своїми виборцями?

— На відміну від багатьох інших кандидатів, я не давав обіцянок, які не можу виконати. Я обіцяв своїм виборцям дотримуватися своєї принципової позиції у відстоюванні українських інтересів, як це і робив майже 25 років у політиці. Мої виборці саме це і цінують. Щодо зв’язку з виборцями, то, звісно, він необхідний. У Коломиї та Городенці відкрито мої громадські приймальні, які працюють щоденно. В Коломиї керівником мого штабу є Геннадій Романюк — депутат міськради і дуже принципова людина, а керує приймальнею Ольга Баранецька. В Городенці — Богдан Дружкін. В окрузі маю багато своїх офіційних помічників, які мають чітку громадянську позицію і впливають на життєдіяльність обох районів. Один із них нещодавно пішов з життя: надзвичайно активна і принципова людина — Володимир Янкевич, тож давайте ще раз і через вашу газету згадаймо його добрим словом, він того вартий (невдовзі «Галичина» розповість про В. Янкевича. — Прим. ред.).

Окрім моїх помічників, звісно, і я сам, коли не сесійний тиждень, намагаюсь приїжджати в округ, веду особистий прийом, буваю не лише в Коломиї та Городенці, але їжджу і по селах. До речі, треба віддати належне місцевим органам влади, позитивних відповідей на мої звернення набагато більше, аніж у Києві. З центральних органів влади краще поводиться, наприклад, Міністерство охорони здоров’я, яке взяло на безплатне лікування одну дівчину з нашого району після мого звернення. Обласна адміністрація після мого звернення скасувала рішення про ліквідацію 4 шкіл у селах округу, за що їй варто подякувати. А от обласна рада поки що незрозуміло відповіла на моє звернення щодо доведення до ладу Музею Шухевича в Тишківцях. Будемо сподіватися, що вони вирішать цю справу позитивно, все-таки Тишківці — родове село Шухевичів.

- Чимало поширюють чуток про ваше особисте життя, зокрема й називають вас «завидним» нареченим. Чи щось змінилося? Розкажіть, будь ласка, про себе самі.

— Це сфера, яку навряд чи варто змішувати з політикою. Під час передвиборчої кампанії про мене розповсюджували ганебні побрехеньки в листівках від імені моєї першої дружини й отримали належний удар, коли вона спеціально приїхала і буквально «розмазала» їх та їхню брехню. Вони і уявити собі не могли, що в мене чудові стосунки з моїми колишніми жінками. Друга дружина теж вела якнайактивнішу агітацію за мене. Тож у цій сфері просто раджу кожному будувати власні родини і не задивлятися на інших.

- Яким є ваше ставлення до алкоголю і нікотину? і загалом, чи може парламентар дозволити собі бути захмелілим або перехилити в залі ВРУ чарчину-другу, як це недавно було?

— Пишаюсь тим, що давним-давно, здається, вже понад 10 років тому, зумів кинути палити. Цигарки — це зло, і раджу боротися з цією згубною для здоров’я звичкою. Щодо алкоголю, то міцні напої мені нецікаві. Горілки я фактично взагалі не вживаю. До сухих вин ставлюся добре, але, звісно, в контрольованому обсязі. Взагалі, у нас надмірне споживання алкоголю, потрібно вчити націю вживати менше алкогольних напоїв. Це і здоров’я зміцнить, і родинні бюджети посилить. Щодо сесійної зали, то я не бачу сенсу там вживати напої. Це ж робоче місце, то і ставитися до нього слід, як до робочого місця.

- Який настрій у вас перед Днем незалежності України?

— День незалежності збираюся зустріти в окрузі: 24 серпня — в Коломиї, 25 серпня — в Городенці. А настрій — бойовий! Здобули для нації незалежність, то слід і вибороти належне європейське життя. Не можна опускати рук, слід боротися!

Оксана ПРОЦЮК, Галичина


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 23.08.2013 14:09