екс-"Гринджоли" Роман Калин: Якщо ти — митець, то нема чого пхатися в політику

news-image: екс-"Гринджоли" Роман Калин: Якщо ти — митець, то нема чого пхатися в політику
В ексклюзивному інтерв’ю газеті «Галичина» відомий в Україні співак та музикант, автор гимну Помаранчевої революції «Разом нас багато» Роман Калин розповів про те, чому розпався його гурт «Гринджоли», як важко транслювати 24 години на добу хорошу українську музику, чому українська політика — це блеф, і поділився таємницями справжнього сімейного туризму та ін.

- Про ваш гурт «Гринджоли» тепер зовсім не чути. Він припинив свою діяльність чи просто затих на якийсь час?

— Якщо говорити про концертну діяльність, то гурт не гастролює вже понад три роки. У 2010-му, коли я організував фестиваль «Набережна», там був один з останніх його концертів в повному складі. Чому так сталося? По-перше, розійшлися музиканти. Почали займатися власною творчою кар’єрою. По-друге, коли обирати між концертами й студійною роботою, мене більше вабить остання, подобається бути саме такою творчою особистістю. 

- Чим ви займаєтеся нині? Маєте власні проекти, чи, може, продюсуєте молодих виконавців?

— У вашому запитанні є всі відповіді. (Сміється). Я вже п’ять років працюю на радіо «Дзвони». Тут зробили капітальний ремонт, облаштували нове приміщення. Директор радіостанції вирішив зробити тут сучасну студію звукозапису і шукав людину, яка б опікувалася нею. Звернувся до мене і надав мені всі важелі керування студією. Відтоді я живу тут. Мене рідко коли можна побачити в центрі міста, бо я завжди на студії. Праця є для мене такою цікавою, що 16-17 робочих годин пролітають непомітно. Адже коли людина займається тим, що їй подобається, вона не зауважує плину часу. А виготовляю я аудіопродукцію. Це і рекламні ролики, і озвучення кінофільмів, і створення пісень в будь-якому стилі. Музиканти, які мають бажання та трохи коштів, звертаються до мене. Був спільний проект зі Скрябіним, працюю з танцювальним проектом «4 Фронт». Це мій продюсерський проект. Музику створюю разом з Павлом Доликом — дуже цікавим і перспективним музикантом. Він займається хіп-хопом. Але в нього виникла ідея створювати сучаснішу музику — суміш танцювальної з репом. Уже є 8 музичних треків. Співпрацюю також і з рок-виконавцями. В принципі, ще не було жодного проекту, якому б я відмовив. Постійно працюю з вокальною школою ірини Батюк. Всі свої фонограми вони записують у мене на студії — як завантажені з інтернету, так і створені для них авторські пісні. Взагалі 90 відсотків музики, яку я зробив на студії, — естрада. Крім цього, маю ще одне невеличке хобі — працюю ведучим програми про новинки в світі комп’ютерних ігор під назвою «Термінал», яку транслюють на «Вежі» та «3 Студії».

- Пишете музику та пісні?

— Роботу на студії, наприклад, у такому місті, як Київ, має бути розділено на кілька стадій. Щоб створити пісню, спочатку автор придумує мелодію і вірш. Це можуть бути дві різні людини. Відтак її приносять у студію і дають аранжувальнику — це вже третя людина, яка має придумати аранжування. Наступна стадія — це звукорежисер, який це аранжування має записати і звести докупи — зробити фонограму. Це вже четверта людина. і п’ята — це мастеринг-інженер, який приводить пісню до завершального вигляду. А в нас місто маленьке, тому всі ці ролі доводиться поєднувати мені. (Сміється).

- Ви допомогли із записом, аранжуванням та перекладом пісні Анні Заячківській, яка представила Україну на «Міс світу-2013». Як оцінюєте її виступ? Чи виправдала вона ваші очікування?

— Вона не те що виправдала, вона перевершила їх. Аня зруйнувала всі стереотипи про цей конкурс. Без грошей та без зв’язків виборола право представляти Україну на «Міс світу». До мене та до ірини Батюк звернулася Тетяна Терсенова-Заводовська, щоб ми допомогли підготувати Аню до творчого конкурсу. Аня володіє голосом, ще й сама пісні пише. На конкурс вона поїхала з авторською піснею. Два місяці займалася у вокальній школі та вивчала пісню. і тоді вже прийшла до мене. Оскільки я розумів, що цю пісню мають виконувати не в Україні, а на світовому конкурсі, то виникла ідея її аранжування в сучасному стилі на зразок Ріани. Я вважаю, що нам це вдалося. Та постало запитання: як донести український текст до іноземних глядачів? В мене є донька Наталя, талановита та мудра дівчинка. Вона прекрасно володіє англійською і знає різні акценти та діалекти. Та найголовніше — пише англійською. Тому ми попросили її зайнятися перекладом. Наталя вже не раз працювала з аналогічними проектами. Ані не зразу сподобався текст. Але коли вона спробувала сама перекласти, то все ж погодилася, що текст таки класний. і ми записали версію, де половина пісні звучить англійською, а половина — українською. З нею Аня й поїхала на конкурс. 

А кілька днів тому дізнаюся, що наша землячка серед 55 учасників посіла третє місце з цією піснею. Я дуже тішуся, що долучився до такого проекту і що наша праця не минула даремно. Ми вболіваємо за Аню й бажаємо їй перемоги. 

- Яка, на вашу думку, нині ситуація з українською музикою? Адже після зняття квоти на україномовну продукцію в ефірі кількість таких пісень на радіо та телебаченні звелися до мінімуму.

— Це таке болюче запитання. Я пригадую той час, коли гурт «Гринджоли» був на гребені популярності. Тоді всі радіостанції шукали українську музику. Бо в їхніх базах її була мізерна частка. Отож коли було ухвалено закон про квоту, брали все підряд. Головне — щоб було українське.

Нині з’являються закиди на недоброякісну українську музику. Аби музика була високоякісною, потрібна конкуренція. А як може український продукт конкурувати зі світовими хітами? В Україні є лише дві радіостанції, які транслюють виключно україномовний продукт, серед них — і наше радіо «Дзвони». Скажу чесно, це надзвичайно важко — транслювати 24 години на добу високоякісну українську музику.

Думаю, це питання може бути вирішене лише на законодавчому рівні. Тільки силою закону можна зобов’язати медіа транслювати українську музику. Й аж тоді років через п’ять методом селекції відсіється все неформатне, а в ефірі залишиться лише хороша українська музика. 

- Тепер трішки про політику. Переглядаючи інтернет-видання, натрапила на інтерв’ю, в якому ви висловлювали міркування про те, що «Україна ще не доросла до президента Ющенка — демократичного та європейського». З огляду на нинішню ситуацію ви залишаєтеся при цій же думці?

— Звичайно. Я від своїх слів не відрікаюся. Україна не доросла до такого президента. Коли Ющенко був при владі, він схвалював рішення, які працювали на захист національних інтересів. і я підтримував його в цьому.

- Як ви загалом оцінюєте нинішню суспільно-політичну ситуацію?

— Коли я прийшов на «Дзвони», то зрозумів, що політика мені лише заважає. Я не дивлюся телевізор, не слухаю радіо і вже 5 років займаюся музикою. і від цього отримую шалене задоволення. Українська політика — це блеф. У нас немає політичних партій. Є лише яскраві особистості, які створюють свої бандугруповання і називають їх партіями. Партії повинні створювати люди, яких об’єднують спільні ідеї й вони самі вирішують, що мають робити та хто буде ними керувати. Це, на мій погляд, партія. Такої в Україні немає.

Українці повинні зрозуміти одну просту істину: ніхто їм нічого не винен. Ніхто не дасть їм роботи, зарплати, пенсії. Потрібно працювати. Тільки власною працею ти можеш щось заробити.

- Як може вплинути митець на зміну політичної ситуації?

— Кожен має займатися своєю справою. Лише в ній він може щось змінити, щось додати і чогось досягти. Тобто якщо ти — митець, то нема чого пхатися в політику. Маємо яскраві приклади: Вакарчук, Білозір, Руслана... Вони спробували піти в політику й зрозуміли, що то не їхнє. Вони й так перебувають у постійній боротьбі за виживання в шоу-бізнесі. Але тут є правила: перемагають сильніші та кращі. В політиці немає правил. Й потрапляючи в середовище, де вони грають за правилами, а нічого не виходить, довго не витримують і втікають.

- Розкажіть про свою сім’ю. Чи підтримує вас дружина у ваших починаннях?

— Моя дружина Тетяна — викладач хімії в ІФНТУНГ. Ми разом уже 23 роки, і якби вона мене не підтримувала, то ми, мабуть, не прожили б стільки. Моя дружина є моїм критиком і саме вона стимулює мене не зупинятися на досягнутому й робити ще краще. Але вона не має досвіду роботи в музичній сфері, тому бачить усе з погляду споживача. У неї є коронна фраза, коли я їй включаю якусь пісню: «Не Челентано...» (Сміється)

- А чи пішла  батьковим шляхом ваша донька?

— Донька мене розуміє більше, адже вона сама і співає, і пише. З нею в мене більше точок дотику в музичній сфері. Але Наталя пішла своєю дорогою — вона вже закінчила факультет міжнародних відносин у Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича та ще навчається на факультеті туризму в ПНУ ім.  В. Стефаника. Її захоплює парламентаризм. Володіє кількома мовами. Музика для неї — це хобі. Вона гарно співає, а нині вчиться грати на музичних інструментах. Відкриває для себе щось нове.

- Ви любите подорожувати? Де вже встигли побувати?

— Дуже люблю подорожувати. Відвідав багато країн. Побував в Америці і Канаді. Майже всю Європу вже об’їздив. Колись сам, а тепер у нас — сімейний туризм. Тобто ми вибираємо якесь місто, вишукуємо дешеві квитки і летимо. Це такий справжній туризм для того, щоб ознайомитися з країною. Ми відвідуємо музеї, визначні місця і дуже любимо ходити в заклади харчування та куштувати етнічних страв у кожній країні.

- Яка країна чи місто вам найбільше сподобалися? 

— Найбільше враження на мене справив Рим. Я був там тричі й все одно хочу туди повернутися. Рим — це одне із таких міст, де навіть повітря пахне особливо. Коли ходиш вуличками цього міста, то таке враження, ніби ти потрапив в атмосферу середньовіччя: та ж бруківка, ті стіни й той неповторний запах. Такого немає в жодному іншому місті. Рим  — це місто, в яке хочеться повернутися.

- Що би ви побажали читачам газети «Галичина»?

— Бажаю всім досягти гармонії й щоб усім пощастило так, як мені, — займатися улюбленою справою й за це ще й платню отримувати (сміється).

"Галичина"


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 18.10.2013 17:19