У цьому селі на Городенківщині колядують як ніде інде
Село Чернятин, що за кілька кілометрів від райцентру Городенки, — одне з найбільших у районі.
Та не лише тим, що є малою батьківщиною і останнім притулком заслуженої майстрині народного декоративного розпису Параски Хоми та кількістю жителів, з-поміж яких понад 60% — пенсіонери, Чернятин вирізняється серед інших покутських сіл, а й багатством яскравих і неповторних звичаїв, пише Галичина.
Небайдужість і до Чернятина доведе...
ім’я заслуженого журналіста України Богдана Фіголя добре відоме на Прикарпатті. А віднедавна я його собі ще почав означати «енциклопедією» краю. Бо його знання про унікальність галичан та їхні сільські звичаї і традиції перевершують межу пересічної уяви. і в тому, що дорога повела мене до Чернятина, де я, зокрема, зустрівся із сільським головою Романом Бариком та ще одним ветераном журналістики — Дмитром Михайлюком, передусім його заслуга. Бо Богдан Фіголь звик ділитися тим, що свого часу запало в серце, і вміє множити враження та не бути байдужим чи літеплим.
"У Чернятині є церква, школа I-III ст. на 295 учнів, дитячий садок на 121 дитину, сучасна амбулаторія, Будинок культури, бібліотека, кілька десятків приватних тракторів — оброблений кожний метр землі і т. д. У селі живе понад 3 тис. жителів, з яких більше 60% — пенсіонери. Смертність, на жаль, вдвоє перевищує народжуваність", розповідає сільський голова Чернятина Роман Барик.
У селі є 30 торговельних закладів, а 65 осіб — платники єдиного податку. Є тут три олійниці, млин, а землю орендує одне з передових господарств — дочірнє підприємство «Обрій» на чолі з Василем Боднарчуком, яке сплачує левову частку всіх податків до сільського бюджету. За 2015—2016 роки надходження до бюджету зросли на 200%. і в цьому велика заслуга членів виконкому і депутатів сільської ради, тому що зроблено у селі чимало добрих громадських справ. У Чернятині є все, хіба що бракує бензозаправки, щоб не їздити до райцентра.
Чернятинці — унікальні
Як розповідає Дмитро Михайлюк, житель села Чернятина, попри те, що Чернятин, за переказами, заснований приїжджим чи переселеним людом з усіх-усюд, дуже добре, на його переконання, що громада села єдина і не розділена на різні конфесії.
"Ми всі — вірні УПЦ КП. Чернятинці дуже працьовиті, ніколи не залишаються осторонь чужої біди і завжди своїми пожертвами допомагають нужденним односельцям. Хоча Чернятин і розташований на роздоріжжі, але «моя хата скраю» — то гасло не для жителів нашого села. Очевидно, це допомагає нам і віру свою кріпити, і церкву свою розбудовувати. Донедавна навіть хати будували в селі толокою".
— А як різдвують у Чернятині?
— Так, як у нашому селі, ніде не різдвують! — навперебій і з гонором оповідають сільський голова Роман Барик і журналіст Дмитро Михайлюк. — У селі є два керунки — «великий кут» і «малий кут». Тож у кожному відповідно — по звізді. Три-чотири місяці молодь готується до святкування Різдва, щоб показати свої виступи. А приходять зі своїми колядками і дійствами до церкви на саме Різдво. Відбувається свого роду почергова різдвяна змагальність — хто краще славитиме новонародженого ісуса. А після вечірньої Служби Божої все село розходиться на коляду. У Чернятині нема жодної хати, яка не була б обколядована.
Щонайперше колядують у священика. Йдуть 7 і 8 січня три партії колядників: діди, які вже мають онуків, молоді тати — то друга партія, а хлопці та дівчата — третя. Гроші на церкву збирають найстарші колядники. Кожен «кут» має свій хрест, то на Йордан біля давньої криниці у центрі села, де відбувається водосвяття, встановлюють три дерев’яні хрести. А дівчата і хлопці їх закосичують віночками та іншими прикрасами, виготовленими самотужки заздалегідь.
...А ще у Чернятині є такий добрий звичай: ювіляри (а після 70 років і напів’ювіляри) обов’язково щорік на храмове свято Успіння Пресвятої Богородиці зустрічаються біля церкви, йдуть на Службу Божу, поминають тих, хто не дожив до того дня, кланяються могилам і насамкінець офірують посильні кошти для церкви чи школи. Як кажуть, віддають Богові — Боже, а людям — людське.
