Шокувати реальністю: Як "Новий театр" у Франківську відкрив театральний сезон


З гостро-соціальної вистави «Спи спокійно» за п'єсою Макдонаха розпочав театральний сезон «Новий театр». Цьому творчому колективу менше року, втім вони вже мають чим вразити франківців. Акторське зібрання, що поставило своїм девізом показувати правду, наразі свого приміщення не має. Тож розпочинають сезон на сцені франківського театру ляльок. І саме сюди запросили глядачів й цього разу.

Публіка дуже різна – молодь з так званої мистецької тусовки, трохи знічені студенти, серйозні дядьки та поважні пари. Є навіть два місцевих депутата. У холі кожному пропонують зробити світлину «до» та «після» вистави. Так би мовити, для порівняння. Глядачі від такої пропозиції розгублюються, ніяковіють, хтось незграбно жартує, чи після вистави не вийде сивим. Втім, більшість таки погоджуються сфотографуватись. Опісля всіх запрошують до глядацької зали.

Слід зауважити, «Спи спокійно» -  це вистава формату мікросцени. Тут глядач сидить прямо на сцені і зблизька спостерігає за грою акторів. Тож і кількість місць дуже обмежена – всього близько півсотні осіб.

Завдяки ефекту співучасті вистава з перших секунд захоплює увагу глядача. Водночас, багатошаровість і неоднозначність персонажів змушує його постійно змінювати своє ставлення до дійових осіб. Тут неможливо стати на бік одного героя і пройти з ним від початку і до кінця історії. Неможливо лиш співпереживати. Тут глядач відчуває не тільки симпатію, а й антипатію до героїв А подекуди – взагалі огиду.  Бо кожен персонаж багатогранний, має світлу і темну сторону.

Події розгортаються у відділку поліції диктаторської держави. Затриманий письменник-невдаха Катурян ніяк не може зрозуміти, чому опинився тут. Адже про владу не пише, друкується мало і впевнений, що ніколи не порушував законів. Натомість детектив Тупольський і його напарник Аріель побачили спільне між його оповіданнями та вбивством маленьких дітей. Поліцейські намагаються вибити з письменника зізнання у цих страшних злочинах, адже вже двоє дітей померли точно як у оповіданнях Катуряна. І поки детектив Тупольський вдає досвідченого копа, що може заввиграшки «розколоти» підозрюваного, Аріель готовий вибити зізнання силою. Та автор вважає ці страшні збіги випадковістю, бо його розповіді ніхто не читає. Щоправда, він сам полюбляє читати їх розумово відсталому брату Міхалу. Та вже за мить він дізнається жахливу правду – дітей вбивав його брат, що сприйняв це як гру. У відчаї Катурян душить улюбленого брата подушкою. А потім гине й сам – від пострілу детектива Тупольського.

Треба зауважити, герої вистави, хоч ніби і знаходяться по різні боки барикад, насправді мають багато спільного. Кожен із них пережив важке дитинство і зазнавав знущань від найрідніших – батьків.

Глядачі від побаченого шоковані. Але не шкодують, що прийшли. Мовляв, пережили і негативні, і позитивні емоції. Хтось у деяких моментах побачив себе, хтось задумався над вихованням дітей.

Актор театру Костянтин Добровольський каже, що вже три роки грає у «Спи спокійно» поліцейського Аріеля. Зізнається, що коли вперше прочитав п’єсу, то взагалі її не зрозумів.

«Було відчуття «чорнухи», несприйняття. Але через деякий час я переглянув її ще раз та побачив все зовсім з іншого боку. Ця вистава ніщо інше, як реальність нашого світу. З нею я дорослішаю, змінюються погляди на життя. Всі герої є заручниками життєвих обставин. Це протистояння добра, зла, віри. У нас зараз в країні теж є любов, смерть, життя, ненависть,патріотизм. Але, процитую, щоб не трапилось - треба залишатись людиною. Як на мене, завдяки цьому вистава дуже світла», - впевнений Добровольський.

Він визнає, що глядач спочатку переживає шок від побаченого, бо й акторам передається ця енергетика.

«Так, спочатку для глядача це дуже важко. Видно, як він в’їзджає, слухає, з чимось не погоджується, а щось - відштовхує. Але коли йдуть сцени Катуряна з братом, він бачить ту братську щиру любов, то ставлення глядача змінюється. Бо це сила, яка важлива нам усім», - зауважує Костянтин Добровольський

Режисер постановки Тарас Бенюк, що грає у виставі детектива Тупольского та брата письменника Міхала, впевнений, що такі соціально-гострі вистави якраз і роблять театр живим.

«Театр не має бути морально-розважальною установою. Бо, по суті, театр - як збільшене скло для суспільних проблем. От, до прикладу, у нас зараз йде війна. І ми ніби розумом це розуміємо. Тим не менш, усвідомити повністю не можемо доти, поки це не стосується нас напряму. І театр саме одна із тих інституцій, що може донести це до глядача та як воно є. Не пояснювати, не казати як робити, а показати реальну ситуацію. І кожен сам зробить висновки. Живий театр відображає живе життя. Ця вистава показує, як може вплинути важке дитинство на подальше життя людини. І щоб цього не було, проблему треба показувати як вона є. Не ховати її, не вдавати, що вона не настільки страшна, а показувати. Бо батьки можуть зруйнувати життя дитині, завівши її не туди. Саме це і показує ця вистава», - зазначає Тарас Бенюк.