Неважка робота: організовувати вбивства беззахисних людей?


Вир війни жорстокий, випробування важкі. Хтось воював, хтось виживав, хтось пристосувався.

Так, 13 липня 1945 р. у Берліні відділом СМЕРШ за зраду Батьківщині був заарештований Ярослав Федорович Харун, уродженець села Вікторів Галицького району, який під час затримання видавав себе за поляка Яніслава Хаме, пише Галицький кореспондент.

Ярослав народився 1920 р. в селянській родині, здобув шестирічну освіту. Після закінчення школи селянин працював у господарстві свого батька до квітня 1939 р., а впродовж квітня-грудня 1939 р. – вантажником у м. Станиславові, у штаті контори ресторанів. Через важку роботу він звільнився і повернувся до батьків, а під час німецької окупації добровільно пішов працювати в поліцію, де пробув з серпня до жовтня 1941 р.

У поліції п. Я. Харун охороняв військове майно на залізничній станції міста. Перед звільненням зі служби 6 днів був у команді зі знищення євреїв. Цю структуру використовували для викопування ям і закопування розстріляних євреїв.

Поліцай їздив у Станиславівську тюрму і автомашинами привозив євреїв до місця знищення. Особисто доставив 20 осіб, серед яких були діти 9-10 років і люди 70-80 років. Розстріли відбувались у с. Павелче (з 1946 р. с. Павлівка). Жертви спочатку викопували ями площею 15 кв. м і 3 м глибини. Привезених євреїв підводили до ями, і гестапівці впритул їх розстрілювали. Під час слідства Ярослав стверджував, що за його присутності в лісі розстріляли близько 1200 осіб і більше 700 на єврейському цвинтарі в місті. Він сам нікого не розстріляв, це робили 12 осіб з гестапо.

У поліції Харун отримував 250 рейхсмарок платні, пайок, йому видали мундир, гвинтівку, боєприпаси, а також він був звільнений від сільськогосподарських податків на користь рейху. Свій вибір про співпрацю з окупантами поліцай пояснював бажанням покращити матеріальне становище, отримати їжу, зарплату і тим, що робота була неважкою.

Німецькі документи Я.Харуна

Німецькі документи Я.Харуна

Після звільнення з поліції Харун повернувся до батьків. У березні 1942 р. через важке матеріальне становище добровільно поїхав на роботу в Німеччину. Після триденного перебування в розподільчому таборі м. Бранденбурга Бюро праці направило його на роботу в с. Грос Цітен Брандебурзької провінції до німця Краузе, в якого він виконував сільськогосподарські роботи до березня 1945 р. 5 березня бургомістр села відкликав його і направив у м. Шведт (на р. Одер) для виконання оборонних робіт з облаштування військових споруд.

У квітні 1945 р. Харуну видали довідку і відпустили знову до німецького господаря Краузе. Однак 18 квітня нацистська влада видала указ про призов усіх українців у німецьку армію і направила колишнього поліцая до Берліна, де 23 квітня він отримав військову форму, зброю і був зачислений у військову частину. Новобранці зайняли оборону на одній з вулиць міста. Під час бомбардування хлопець втік разом з усіма і три доби переховувався в підвалі будинку з цивільним населенням до приходу Червоної армії. Після того Харун позбувся форми і зброї та намагався добратися додому.

Вироком Військового трибуналу військ МВС Станіславської області 17 травня 1947 р. Харун був засуджений за ст. 54-І “а” КК УРСР на 10 років позбавлення волі з поразкою у правах на 5 років без конфіскації майна через відсутність його у засудженого. Прокуратура Івано-Франківської області 7 серпня 1992 р. визнала Ярослава Харуна обґрунтовано засудженим. Важко не погодитися з рішенням прокурорів, бо немає виправдання людям, які заради покращення матеріального становища і в пошуках неважкої роботи брали участь у вбивствах людей.