День Петра та Павла: Історія і традиції


Апостоли Петро і Павло особливо шануються як учні Ісуса Христа, що після смерті і воскресіння Сина Божого почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по всьому світу.

Свято вшанування апостолів спочатку було введене у Римі, єпископи якого, за вченням Західної Церкви, вважаються спадкоємцями апостола Петра. Пізніше воно поширилось й іншими християнськими країнами, пише Рідна країна

Петро (первісне ім’я Симон) займався риболовлею і був покликаний Ісусом Христом в апостоли разом із братом Андрієм. Від Ісуса він отримав ім’я Кіфа («камінь») і призначення стати «основою» церкви Христа. Йому Спаситель вручив ключі від Небесного Царства. Відповідно до вчення римо-католицької церкви, це наречення і особливо слова про «ключі від Царства Небесного» вказують на те, що Петрові була вручена реальна влада і у силу того, що церква буде існувати до кінця часів, ця влада повинна передаватися його спадкоємцям.

Святий Павло, якого православні християни вшановують 12 липня, не входив до числа дванадцяти апостолів, він взагалі був спочатку одним з гонителів юдеїв, але потім, коли зустрів воскреслого Ісуса Христа, увірував в єдиного Бога. Павло проповідував християнське вчення на території Малої Азії та Балканського півострова. Його послання входять у Новий завіт. Згідно з церковним переказом, апостоли Петро і Павло прийняли мученицьку смерть в один день — 29 червня за юліанським календарем (тобто 12 липня за григоріанським літочисленням). За легендою апостол Петро прийшов проповідувати в Рим, де був заарештований і розіп’ятий вниз головою. Апостол Павло був страчений у Римі, але оскільки він був римським громадянином, то до нього страта на хресті, що вважалася ганебною, не могла бути застосована. Павлу відтяли голову.

Саме Петро був першим з апостолів, кому Христос з’явився після свого воскресіння.

У народі 12 липня називають днем Петра. У цей час у багатьох районах України розпочинаються жнива. Звідси і походить народне вірування про те, що справа святого Петра – «жито зажинати».

В одній з народних пісень святі Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:
«Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує».

Цікаво, що святого Петра у народних віруваннях пов’язують також з паруванням людей. В одній з таких оповідей ідеться про те, як Бог з Петром, мандруючи в жнива, побачили лінивих дівчину і парубка, що спали під копами, і працьовитих дівчину і парубка, що жали жито, не розгинаючись. Святий Петро запропонував спарувати двох ледацюг і двох працьовитих, однак Бог відповів, що одна пара вмре від голоду, а друга — від роботи. Тому і зараз зазвичай у парі, якщо чоловік роботяга — то жінка ледащо, або ж навпаки: як жінка моторна, то чоловік — вайло.

У старі часи в Україні до свята Петра і Павла ретельно готувались: білили хату, оздоблювали оселю рушниками, прибирали подвір’я, а вранці святково прибрані вирушали в церкву. Після церкви розговлялись мандриками (пампушками з пшеничного тіста, яєць і сиру). Чому ці пампушки називали мандриками? Вважалось, що їх назва походить від того, що святі Петро і Павло, мандруючи світом їли саме їх.

Після Петрового дня зозуля вже переставала кувати. Люди казали, що вона подавилась мандриками тому, що вкрала одну пампушку у апостолів, і за це її Бог покарав. Якщо ж зозуля продовжувала кувати після Петрового дня – це віщувало нещастя.

На другий день після Петра є теж свято, але невеличке, і називається воно«Полупетра» або«Петрового батька».

У дохристиянські часи, починаючи від теперішнього свята Петра і Павла (з 12 липня), наші предки вшановувати одного з дванадцяти могутніх Сварожичів — Бога-Громівника, Бога-Воїтеля – Перуна. Сонце-Дажбог у цей час за західним гороскопом вступає у сузір’я Лева. Зорі розташовані так, що сприяють усьому живому буяти, а природа знаходиться в найактивнішій стадії дозрівання. У цей час дайбожичі вирушали у далекі й близькі походи, бо сам Бог Перун сприяв їхнім перемогам. Також на дні Перунових свят припадали чоловічі воїнські посвяти – юнаків нарікали мужами та зараховували їх до дружини.