А Миколай уже збирається. У Франківську відбувається акція «Святий Миколай іде до сиріт»

Надворі сльотава осіння погода, народ на вулиці закутаний у теплі куртки та шарфи, кожен намагається якнайшвидше заховатися у тепло. Від першого снігу, який встиг нагадати про свята, лишилися лиш одинокі бурі плями.

Хоча, виявляється, передчуття свята зовсім не зникло, у Франківську воно просто зайшло погрітися в офіс мальтійців на Лесі Українки. Тут на повну готуються до Миколая, пише Репортер.

Акцію «Святий Миколай іде до сиріт» Мальтійська служба допомоги проводить ось уже 17 рік поспіль. І в холодні листопадові дні тут традиційна картина. На столах акуратно розкладені листочки у клітинку, на кожному дитячим почерком виведений лист до Святого. Діти вірять і чекають. А дорослі, зовсім не знайомі їм люди беруться доводити і їм, і собі – дива існують.

«Цього року акція стартувала з середини жовтня, тоді дітки почали писати листи, а ми стали їх роздавати з 1 листопада, – розповідає одна з мальтійцівІрина Гаврилюк. – Перші люди почали приходити ще на початку жовт­ня. Зазвичай завчасно заходять ті, хто щороку пильнують за цією акцією, особливо, якщо хочуть взяти листа від малесеньких хлопчиків чи дівчаток. Ну, чомусь так є».

Зараз листи розбирають дуже добре, забрали вже половину. Але мальтійці знають – пік почнеться ближче до свят, особливо, коли сніг випаде, тоді люди уже згадують – о, а скоро ж Миколая!

Цього року у мальтійців близько двох тисяч листів від дітей з обласних інтернатів і дитячих будинків. Хоча діти з деяких Миколаю і не писали, вони просто не можуть. Мова проспеціалізовані школи, де учні мають важкі вади.

«Але Миколай завітає і до них, – каже Іра. – Просто там будуть трошки інші подарунки, не за листами. За кошти, які ми збираємо тут чи отримуємо на рахунок, будемо купувати для цих шкіл речі першої необхідності. Минулого року була така ситуація, що в декількох інтернатах бракувало продуктів, було якесь недофінансування. Не виключено, що так буде і цьогоріч».

Про що просять малюки? Ну як і у всіх дітей бажання їхні безмежні – хочуть і планшети, і мобільні телефони, і машинки на пультах, а в дівчат цього року в особливому попиті червона помада. Але волонтери вкотре повторюють – треба ті листи читати між рядків.

«У деяких листах – дуже великі списки, бо ж вони лиш раз на рік мають можливість попросити все, що хочуть, – каже Ірина. – Але це не означає, що Миколай може все купити. Ми радимо людям, які беруть лист, аби подарунок не був занадто дорогим. От попросила дитина Sony PlayStation – купувати це не є обов’язком, та ми й не радимо. Чому? Тому що діти з одного класу часто можуть писати однакові побажання, один Миколай може це купити, а інший – ні. А потім бувають розчарування. Зрештою, не завжди дітям у такому віці корисно отримувати дуже дорогі подарунки. Вони знають про це з телебачення, їм усього хочеться, але не все корисно».

Тож тут радять краще купити щось з одягу (дітки пишуть свої розміри у листах), розвиваючі ігри, книжки, засоби гігієни. Хоча є і зовсім скромні листи: «Дай нам усім миру, а мені принеси те, що ти вважаєш за потрібне».

До речі, Ірина Гаврилюк каже, що, попри економічну кризу, яку нині відчувають усі, охочих взяти дитячого листа не поменшало. Хоча свої корективи криза таки внесла.

«Якщо в минулі роки лист брала сім’я чи хтось один із неї, то зараз народ гуртується, – пояснює Іра. – От приходить двоє-троє людей і діляться: я шапку куплю, а я чоботи, так і складемо подарунок».

Поки ми говорили, в офіс по листи зайшли дві жінки. Швиденько вибрали, послухали інструкції та й пішли. Одну «Репортер» зловив уже на виході.

«Власне листа я беру перший рік, – каже Сніжанна Процюк. – Раніше завжди приносила засоби гігієни або давала гроші. А зараз… Розумієте, у мене двоє дітей – хлопці, 9 і 13 років – ми будемо разом готувати подарунок для хлопчика з Калуської школи. Мої кажуть, що вже не дуже вірять у Миколая, а я хочу показати, що треба і вірити, і помагати».

І хоча до свята ще майже місяць, стоять в офісі мальтійців і вже готові подарунки. Великі коробки у кольорових обгортках. Згадалося, як минулого року ми їздили разом із ними роздавати такі ж коробки по інтернатах. Ви навіть не уявляєте, скільки дитячої радості і віри у добру казку ховається у кожному таку пакунку.