Банси просто неба: В одній із прикарпатських церков УГКЦ танцями славлять Бога

news-image: Банси просто неба: В одній із прикарпатських церков УГКЦ танцями славлять Бога
Якось на одному з центральних телеканалів кореспондент аж сяяв від захоплення, переповідаючи, як в одному зі святих місць Європи миряни в часі богослужіння подають одне одному руки чи обіймами передають мир у своїх серцях.

Вже тоді мені хотілося запросити колегу до селища Брошнева-Осади на Рожнятівщині, щоб він переконався, що і в Україні в часі Служби Божої після слів «возлюбім друг друга, щоб однодумно визнавати Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю єдиносущну і нероздільну» церква Святого Вознесіння Господнього УГКЦ на якийсь час стає місцем зустрічі мирян із живим Христом. І такі зустрічі, на думку мирян, допомагають їм не лише народжувати чудові ідеї, а й втілювати їх, пише газета Галичина.

Уже понад рік біля цієї церкви, де парохом о. Володимир Майка, щосуботи просто неба відбуваються банси — молодь мовою танців прославляє Бога. Йдеться не про разовий флешмоб чи руханку під час прощі, духовного таборування тощо, а про щотижневу упродовж року — з 8-ї до 10 год. вечора — акцію, яку дуже хочеться образно означити молитвою танцю. Автор ідеї бансів — Іванна Федорняк.

Іванна ФЕДОРНЯК (ЧЕПІЛЬ), чільник недільної школи «Діти Марії» при церкві Святого Вознесіння Господнього УГКЦ:

— Наш дебют відбувся торік наприкінці липня, але підготовка тривала задовго до цього. Народження ідеї, звичайно, не обійшлося без Божого промислу. Якось у храмі відбувалася декада місійності до Святого Духа, і я приходила на молитви, маючи свої осібні прохання. Настав дев’ятий день. Я сподівалася на якісь переміни, але той день мені видався важким, не було настрою. І ми зі знайомою якось випадково опинилися на стадіоні, що поряд із церквою. Там я побачила, як двоє дівчат-підлітків сидять на лавочці і розпивають алкогольні напої, поводяться вульгарно і гамірно. Відтак вони почали розбивати об асфальт порожні пляшки. Я зробила зауваження. Дівчата відреагували некоректно і поводилися негарно, агресивно порадили мені сидіти вдома, а не ходити по стадіону. 

Я задумалася: а що їм робити і куди тим дівчаткам-підліткам іти? Враз у моїх думках, як блискавка, виникла картинка: церква, надвечір’я, а біля неї — молодь. Богу дякувати, я враз забула про свої проблеми, а думки вже роїлися навколо ідеї та її втілення. Ми з’ясували, що банси в Україні є — час від часу, переважно під час прощ чи духовних таборів для молоді такі танці відбуваються. Але щоб постійно — щосуботи — такого нема. 

Ми не мали готового рецепту, як то має бути. Готували фільми, музику і навчали аніматорів самотужки. Але ідея об’єднала молодь — Наталю Гуць, Наталю Малиній, іванну Майку, Марію Лишман, Христину Попелюк та ін., і ми разом вивчили духовні й національні банси. Банс — це танець-молитва на прославу Бога. і не тільки. Ми підготували духовну програму — з благословенням священика, відеороликами, конкурсами, пізнавальними іграми тощо. Нерідко працювали до ночі, все вигранювали до деталей — кожен жест. 

Спочатку в бансах брали участь дорослі жителі селища віком до 30-ти років, а відтак долучилися діти й підлітки, котрі сьогодні домінують у танцях. Маємо старшу і підліткову групи аніматорів. Приїжджали і навчали нас також семінаристи. Активно допомагав і допомагає о. Володимир Майка — наш парох. Адже потрібні були сцена, екран, освітлення й озвучення, невеличке частування, призи тощо. Та й деякі парохіяни неоднозначно сприймали наш задум. Бо не розуміли. Ми почувалися білими воронами. Доводилося нагадувати людям, як цар Давид танцями прославляв Бога. Зрештою є ці речі і в псалмах. 

Особливе піднесення я відчула після минулорічного перебування в Києві на духовному з’їзді катехитів УГКЦ і складання обітниць. Нас благословили, підтримали і сказали, що йдемо доброю дорогою. Якщо діти сходяться на банси ще за годину до початку, то, очевидно, так воно і є. Ми стаємо у велике коло, беремося за руки, священик благословляє. Кожна наша зустріч починається і закінчується молитвою. Все — в Божих руках.

...Діти приходять на церковне подвір’я, спілкуються, діляться враженнями. Наймолодших батьки приводять за руку. З-поміж інших виділяються підлітки в білих футболках — то аніматори, які у часі бансів злагоджено виконують під духовну музику на сцені танцювальні рухи. Танцюють усі: хтось — на сцені, а хтось — поруч. А на екрані також танці — танцює молодь і чернецтво. На наш погляд, якщо щотижня хоч на кілька годин таким чином діти й молодь відриваються від комп’ютерів, спільно моляться і прославляють Бога, то банси біля церкви просто неба — добра і потрібна справа. Зрештою виступ брошнівських аніматорів у святих місцях Крилоса і Гошева це лише підтвердив.

 Якось в одній із церков в обласному центрі мені довелося бути на молебні. Я був шокований, коли священик вдався читати Святе Письмо зѕ айфона. І подумалося, згадавши о. Володимира Майку, чому священики однієї і тієї ж архієпархії настільки по-різному відчувають подих і смак живої Церкви: один везе з Європи і множить цікаві духовні ідеї з життя і розвитку парохій, а другому айфон вже й Біблію замінив? Відповідь знайшов у словах однієї гречної парохіянки: «Треба запровадити обов’язкові реколекції для священиків. Але щоб реколекторами були не духівники, а представники мирянських спільнот...».

Автор: Ігор Лазоришин


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 21.09.2017 06:16