Більше сотні рушників, сорочок, картин у родинній колекції Гриценків

news-image: Більше сотні рушників, сорочок, картин у родинній колекції Гриценків
Понад місяць в обласному науково-методичному центрі культури і туризму Прикарпаття тривала виставка експонатів з колекції родини івано-франківця Геннадія Гриценка. Народні картини, ткані рушники, сорочки, кептарі, керсетки…

Звідки аж стільки їх зібралося в знаного дослідника, науковця з питань космології, археології, невтомного мандрівника, а виявляється й – колекціонера, пише Західний кур'єр

– Ця виставка не перша, – розповідає Геннадій Юхимович, – а по смерті дружини в січні ц.р.  св. пам’яті Валентини Власенко – вже друга і, власне, їй присвячена. Дружина була ініціатором колекціонування творів  народного мистецтва. Ми разом з нею збирали їх понад 50 років. Валентина Іванівна дуже цікавилася народною культурою, розумілася на оригінальних і неповторних речах, оцінювала. Ми збирали українські рушники, сорочки з усіх регіонів України. Найбільше – східних, центральних.

Ось так і назбиралося в нас сотні екземплярів. Я частково роздарував дещо з зібраного. Наприклад, ми ще за життя пані Валентини подарували колекцію народних картин в Музей мистецтва Прикарпаття. А в музей козацтва на острові Хортиця  віддали кілька килимів, кераміку. 

Насправді, ми вважали, що наша робота – це не є власне колекціонування. Це швидше було збереження здобутків української національної народної культури, яка, ми розуміли, зникає і потребує ентузіастів збереження та вивчення. Це було наше свідоме бажання зібрати, зберегти якнайбільше.

– Ви обоє родом із Запоріжжя. Але друга, більша частина життя і праці, пройшла на Прикарпатті. І хто б сказав, що маєте інакший, як «бандерівський» – світогляд, менталітет? Аж ніяк… — виразно український, національний, високо громадянський, патріотичний. Але чим різниться і чи різниться загалом ваша колекція з тими експонатами, що мають нині музеї Західної України?

– Наше українство з дружиною, й справді, дивувало багатьох. Ми цим пишалися завжди, намагалися гуртувати в одне коло в своїй хаті всіх найсвідоміших, жертовних… 

Щодо колекції. Справа в тому, що ця колекція показує зразки вишивки з усіх регіонів України, а не лише Прикарпаття. То порівнювати таки є що. І робити це мені дуже цікаво. Ось кролевецькі ткані рушники, наприклад… Бачимо рослинні орнаменти, вони  відрізняються від геометричних орнаментів Прикарпаття.

Як дослідник скажу, що геометричні орнаменти сягають дуже давніх часів і традицій. Ця вишивка, малюнок на кераміці тощо йде з найдавніших культур. На горщиках доби бронзи маємо подібні знаки і символи, якими позначають сонце, місяць, зірки, яким поклонялися сонцепоклонники у дохристиянські часи.

А роздивимося рослинні орнаменти на кролевецьких рушниках… Є дуже цікаві, з написами. Наприклад: «Нічку не спала, бога просила, щоб моя доля була щаслива».
«Не щебече соловейко в лузі на калині, щось не спиться серед ночі бідній сиротині».
Або. «Оце тая криниченька, що голуб купався, Оце тая дівчинонька, що з нею кохався».
Бачимо, що такий рушник є і твором мистецтва, і піснею, і молитвою. 

Жінки в рушниках передавали свої почуття: болі, радощі. Рушники дарували нареченим дівчата. Були обрядові весільні рушники, рушники-обереги. Є ось написи: Семен – Марії, дарчі…  Це і реліквія сім’ї, і  водночас національні символи, ознаки української національності. На чому стоїмо, і що нас надихає. 

– А ці картини чим цікаві?

– Народна картина побутувала більше  на сході України. Обов’язковою була в селянській хаті. Поряд з образом, який оздоблювався рушниками. Спостерігаємо, що вона мала сталу тематику: це  козак і дівчина,  козак з конем, козак і дівчина біля криниці. Це також символи, які подобалися людям і були загально зрозумілими.

На Прикарпатті мені вдалося знайти тільки одну народну картину. Мені казали, що тут було прийнято малювати на чорному тлі дуже яскравими фарбами. Таку картину я придбав і передав у Художній музей.

Поширеним сюжетом картин на заході була жінка з оленем. 

– Це все справді дуже цікаво. Але як шукали  ви ці експонати? Де?

– Дещо я купував на ринках старих речей, дещо від бабунь моїх мені дісталося, ходив між люди, випитував. То мені й дарували, іноді дешевше  продавали. 

От коли я подорожував Карпатами, питав у старожилів, чи є щось в родині з вишитого, що вже не вживається, що вже не потрібно… Люди мені давали. Показували старі речі, а вишивки на них були прекрасні. Я вирізав. Тому, крім речей, маю цілу колекцію взірців.

– Бачила зібрані у вас ікони… 

– Я ними цікавився як художник. Вивчав їх з мистецької точки зору.

– Вибачте, якщо не скромно з мого боку: а кому передасте цю колекцію? Яка її майбутня доля?

– Все, що тут є, і ще багато в стосах, не може бути віддано на продаж, все має залишитися у музеях. В нашому місті.  Я вже практично вирішив для себе ці речі.

– Ви невтомний генератор ідей. Чим зараз займаєтеся?

– Пишу книгу. І дуже поспішаю. Думаю, врешті, після дуже тривалих  та ретельних досліджень, мені вдалося розкрити найбільші світові таємниці старих письмен, знаків, як і символіки кам’яних споруд. Всі вони, як я прорахував, мають єдину природу: були включені в релігійну систему, проте одночасно пов’язану з рухом планет, з космосом, з богами і людиною, та намаганням дати відповідь на одвічні питання – народження і смерті людини. І це все хочу пояснити, показати цифрами, фактами, розрахунками. 

– Мені залишається побажати вам здоров’я і натхнення. І велика, велика вдячність вам, уклін покійній дружині за жертовну, натхненну працю, яка нині просто неоціненна.

– Вишивка знову стає гонором українців, національним брендом. Оновлена, в сучасних настроях, викликає захоплення серед українців та в світі як наша природна неповторність, код ідентичності народу.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 04.06.2018 06:10