Доїжджєючі. Жити на два міста: Калуш — Івано-Франківськ

35 км — відстань між цими двома містами. “Наші люди всюди” — співає O.Torvald, “Люди з Калуша всюди” — додаємо ми.

Ми їх зустрічаємо на вулиці, їх голос лунає з радіопередавача. Вони рухають це місто вперед. Читайте про відбірний “калуський десант” у Івано-Франківську, пише ВЕЖА.

Олександр Литвиненко – відеограф, контентмейкер

“Я переїхав до Івано-Франківська досить просто. Женився і все. Це такий лайфхак. Вчився тут з першого курсу. Пів четвертого і п’ятий курс я доїжджав, бо знімати хату одному, це було дорого, а доїжджати було вигідніше. Дорога деколи на пари з “БАМу” на “Радіозавод” займала 40-50 хв., то доїхати з Калуша на Пасічну можна було за 35 хв, тобто швише. Я вже дійшов з доїжджанням з Калуша до такого, що постійно їздив одним і тим самим маршрутом. Водії займали мені місце. Коли, наприклад, студенти забігали в автобус, то я махав рукою водію, він тримав мені місце. Коли автобус був по 8 грн і став дорожчати до 10 грн., то мені все ще було по 8 грн. Доїжджання оце кожен день, 40 хвилин в один бік, 40 хвилин в другий, дало змогу прочитати купу книг. Скажімо, мегапопулярну серію “Пісня льоду й полум’я” (та що “Гра престолів”) я прочитав із телефона, із старого Samsung Galaxy Y GT-S5360. Щоб ви собі уявили це — 3,5 дюймовий екран. Зараз я живу в Івано-Франківську, фактично в Калуші не буваю, але тепер, кажуть, що там є чим зайнятись.”

Євгенія Картушова – керівниця йога-студії 

“Я вже 16 років живу у Івано-Франківську. Мені воно дуже рідне місто. Не можу сказати, що рідніше за Калуш, але воно більше відображає мене. Івано-Франківськ тим класним, що це хороша точка для твоїх задумів. Наприклад, хочеш організувати якийсь фестиваль. Спробуй це зробити у Львові. Це дуже складно. Складно не в плані організувати, а в плані того, щоб про нього почули і відвідали люди, яких ти хочеш там бачити. Тому що, там стільки всього відбувається, там по 3-4 фестивалі в день. В нас такого немає. У нас зробити щось якісне і хороше в принципі можливо, бо тут хороша ця подушка. Якщо щось круте відбувається, то з’їжджаються люди з інших областей. І завдяки тому, що є активність — раз, хороша платформа — два: місця і події створюються тут простіше. Калуш завжди дуже подобався тим, що там все рідне. Ти приїжджаєш, і ні з чим непорівнянне відчуття, коли ти вдихаєш повітря, розумієш, що такого повітря більше ніде нема. Коли я повертаюся в Калуш, то я повертаюсь до себе справжньої. Раджу відвідати калуський кар’єр, а також нові музеї. Зайти в “Палермо”, з’їсти морозива з горіхами. Обов’язково, зайти поїсти дерунів у “Молочному кафе”. Центр має гарні старі споруди, унікальну мозаїку, церкву з фресками. Раджу відвідати також старе кладовище. Цікавинкою є пивоварня, в якій ще пив пиво мій дід. Зараз у Калуші почало стільки всього відбуватись, це таке круте місто.”

Юрій Іздрик – радіоведучий

“Калуш — це місце сили, це не місто. Я там народився, я там живу. Те, що діється довкола в образі міста мене недуже цікавить, власне кажучи. Хоча я почесний громадянин міcта Калуш, що приємно. А Івано-Франківськ — це місто яке ніяк не стане містом. От на початку 90-х я пам’ятаю цю ферментацію і бурління, які тут відбувались артистичні, наприклад, “Станіславський феномен”. Якось воно в результаті, от мені здається, здохло, скисло, здулося, але бачу, що спроби не припиняються щось робити. Що приходять якісь нові люди, наприклад, “Промприлад.Ренновація” чи Urban Space 100. Це абсолютно якісь люди яких я не знаю, наприклад, зі своєї тусовки. Ну, і це прекрасно. Мені з молодими, наприклад, цікавіше, ніж з моїми ровесниками. Тому я тут.”

Наталка Усенко – дизайнерка

“Я переїхала до Івано-Франківська 4 роки тому. Спочатку була в планах Варшава. Спонукало кохання. Я просто зустріла теперішнього свого чоловіка, зібрала сумки і фактично за тиждень вже жила тут. Калуш я дуже люблю, це маленьке місто, а Франківськ таке саме кльове, але трохи більше. Я дуже люблю цих два міста. Їжджу в Калуш залежно від потреб, стараюся їздити до батьків, двічі-тричі в місяць. Кожного року ми з друзями їздимо на святкування дня Святого Патріка, або якщо відбуваються якісь цікаві події стараємось відвідувати. Друзям у Калуші показую зазвичай центральну частину міста, їдучи по дорозі розказую, що де знаходиться, що там є, що за будівля, чи вона має історичну прив’язаність. Серед моїх знайомих є дівчинка, яка переїхала з Франківська у Калуш. У Франківську я, можливо, знайшла себе. Тому що, навчаюся і працюю у сфері дизайну.”

Юрій Атаманчук – архітектор

“Я зараз живу ні там, ні тут, але і там, і тут. Калуш свій люблю! Ласкаво його кличу Калюжею або Келушем. Калуш музичний був свого часу набагато яскравішим, ніж Івано-Франківськ. Зараз вже ситуація змінюється. В один період у Калуші відбувалось більше подій, концертів музичних, неформальних, андеграундних, альтернативних, ніж у Франківську, я би сказав. Калуш не можна рівняти на мірки Івано-Франківська, бо він тяжіє до Івано-Франківська у якійсь мірі, але це інший контекст, бо воно по-іншому розвивалося, це дуже індустріальне місто. В нього інша динаміка. Це питання часу, коли набереться достатньо людей, щоби відбулася ця урбаністична двіжуха у Калуші, потрібно знайти ту модель розвитку міста, унікальну, але не скопійовану із Івано-Франківська. Тут потрібно йти своїм шляхом. Мої друзі часто організовують концерти гуртів і виконавців з України та й з цілого світу. Наші двіжухи особливі тим, що на них можна відчути себе максимально спорідненим з містом. Це не очевидна така місія, але вона полягає в тому, щоб коли до нас приїздять гості, то максимально прожити з ними це калуське життя. Окреме питання про те, як поїхати з Калуша і не перестати казати, що ти з Калуша, а навпаки казати, що я з Калуша, а живу зараз там-то. От, де ти живеш зараз, у цей момент — це не першочергова, це — змінна, а Калуш — це стала, я так думаю.”