Двоє прикарпатських атовців змагатимуться за участь у "Іграх нескорених"

news-image: Двоє прикарпатських атовців змагатимуться за участь у "Іграх нескорених"
Цього року Україна вдруге братиме участь в «Іграх нескорених» – паралімпійських світових змаганнях для ветеранів. І цьогоріч вперше відбір пройшли два прикарпатці: Руслан Косенко та Ігор Гайдайчук.

Зараз вони готуються до національних змагань, які пройдуть у травні в Києві. А там оберуть 15 найкращих, у жовтні вони поїдуть на міжнародний турнір до Сіднею (Австралія). У хлопців є менше двох місяців, аби підтягнути результати. Але тут проблема – немає на чому тренуватися, пише “Репортер”.

З подачі принца

«Ігри нескорених» (Invictus Games) – міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі. Їх у 2014 році заснував британський принц Гаррі – для ветеранів, які постраждали під час бойових дій. Задум він підгледів у США на «Warriors Games» за рік до того. За його словами, там принц Гаррі побачив, як сила спорту може фізично, соціально та психологічно допомогти ветерану.

Перші «Ігри нескорених» провели в Лондоні у 2014-му. У змаганнях взяли участь збірні ветеранів із 13 країн Європи, Азії, Північної Америки та Океанії. Ігри швидко стали традиційним, статусним турніром. Щороку до змагань долучаються нові країни.

Українські ветерани та принц Гаррі на «Іграх нескорених» у Торонто

Україна вперше взяла участь в Іграх минулого року – як союзник НАТО у миротворчих операціях, а також через активні військові дії в зоні АТО. Змагалися у Канаді, в Торонто. Звідти українські ветерани привезли 14 медалей: вісім золотих, три срібних і три бронзових – з шести видів спорту. У загальному медальному заліку команда України виборола друге місце, поступившись лише канадцям.

Цьогоріч всесвітні «Ігри нескорених» пройдуть у Сіднеї 20-27 жовтня. На участь уже заявилися команди 18 країн. Є й черговий новачок – збірна ветеранів Польщі.

Але перед Сіднеєм спортсменам ще треба пройти національний етап. В Україні він відбудеться 12-13 травня у Києві.

Днями в столиці завершився тестовий відбір. Перед тим ветерани пробували свої сили у різних спортивних дисциплінах в Одесі та Львові.

Вперше були там і два прикарпатці – Ігор Гайдайчук із Тлумача (стрільба із лука) та роверист Руслан Косенко з Вишкова Долинського району.

Лучник з 72 бригади

Подати заявку на «Ігри нескорених» 19-річного Ігоря Гайдайчука надихнув побратим із 72 окремої механізованої бригади. Той уже брав участь в Іграх, також у стрільбі з лука.

Гайдайчук каже, стріляти з лука навчився саме на службі. Навіть брав участь у змаганнях між військовими частинами, зай­мав там перші місця.

«Ротний їздив на змагання і я теж спробував, – пригадує Ігор. – Це не вогнепальна зброя, це зов­сім інше. З лука значно цікавіше, більший адреналін. Мішені за 25 метрів – треба влучити й набрати якомога більше балів. Максимальна кількість очок – 90. Тобі дається 12 стріл. Три перші – пристрілочні, їх не рахують, а далі – на результат».

На чергових змаганнях хлопець виграв власний лук. З ним і тренується – в гаражі. Каже, місця вистачає. Єдине, що вдома має блочний лук, а у Львові на відборі вперше стріляв з олімпійського. А той, говорить, складніший. Якщо пояснювати на пальцях, то це як різниця між автоматом і снайперською гвинтівкою.

«Ще у Львові вперше стріляв з правої руки, – посміхається Гайдайчук. – Я шульга, а в них не було спеціальних луків. Ну нічого, середній бал набрав. Тоді у Львові було 86 ветеранів і половина з них записалися на лук. Думав, капець. Але потім чую, хлопці питаються, мовляв, а як ставати, як цілитися, стріляти. Зрозумів, що вони взагалі лук ніколи в руках не тримали. Певно, думали, що то найлегше. А насправді – дуже складно».

Заявку на тестовий відбір треба було подати до 25 лютого. Умови – маєш бути військовим з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи.

У Гайдайчука – друга. Важке вогнепальне поранення отримав 11 листопада 2016 року біля Авдіївки.

«Спершу куля прошила ногу, я впав, але спробував піднятися, потім ще одна пробила живіт, – згадує боєць. – Позаду мене була воронка від 120-міліметрової міни, я туди заповз і став відстрілюватись. Потім забрали наші хлопці».

Нині, після численних операцій та реабілітації, Ігор намагається повернутися до активного життя. Відновив тренування з тайського боксу та ушу. Займався цими бойовими мистецтвами з сьомого класу. Був кандидатом у майстри спорту. А потім війна, поранення. Сьогодні тренується за полегшеною програмою. Дуже відчуває поранення, особливо на погоду.

А воювати Ігор пішов добровільно, причому в 17 років. Був снайпером. Повноліття святкував уже в частині.

Поки що до Ігор не має з чим тренуватися, качає руки – віджимається, підтягується. Знайомий обіцяв знайти тренера й олімпійський лук. Чекає. Аби придбати власний – треба близько 20 тисяч гривень. Гайдайчук каже, минулого року хлопцям, які пройшли відбір, на спортивний інвентар скидалися побратими.

Ігри вчать самоповаги

У Львові ветерани випробовували себе у восьми дисциплінах: біг, велоспорт (шосе), веслування на тренажері, пауерліфтинг, плавання, стрибки у довжину, стрільба з лука, штовхання ядра.

26-річний Руслан Косенко каже, поїхав на відбір, аби серед професіоналів подивитися, на що він спроможний зі своїми травмами. Тестували ветеранів досвідчені тренери збірної України. Косенко пробувався у веслуванні та велоспорті. На ровері вийшло краще.

У Руслана третя група інвалідності. Служив в «Азові». Поранення отримав під Іловайськом. За кілька метрів від нього вибухнула міна 82 калібру. Каже, пощастило, що був у бронежилеті та касці.

«Мені трошки повезло, а решта все по ногам вдарило, – говорить Руслан. – Три осколки досі сидять. Один трохи заважає, а з іншими можна жити».

Минулоріч два його побратими теж брали участь в Іграх – «азовці» Павло Тихонівський і Павло Мамонтов. Перший був у запасному складі збірної, а другий у веслуванні виборов бронзову медаль.

«Ми в одній роті служили, – розповідає Косенко. – Здивувався, що з веслування такі результати. У Мамонтова серйозно руки пошкодило. Він надихнув, а чому б не спробувати? Пройду чи не прой­ду, я собі ілюзій не будую. Не цього року пройду, то спробую наступного. Але займатися буду. Хлопці казали – брати участь та отримувати задоволення».

Павло Мамонтов пообіцяв підтримати й допомогти з тренуваннями в Києві. А поки що Руслан має тренуватися сам. І також не має на чому. Шосейний велосипед теж вартує зо 20 тисяч гривень. Каже, зверталися в департамент молоді та спорту, а там сказали – нема. Дуже сподівається на небайдужих.

Нині Руслан сів на спеціальну дієту, старається більше ходити. Взагалі говорить, що ці змагання – чудова спортивна реабілітація для ветеранів з інвалідністю, а також добра нагода привернути увагу до проблем бійців АТО.

«Це вже якась ціль у житті, – говорить Косенко. – Підтримка, бо ти серед своїх, там тебе завжди зрозуміють. Воно дуже потрібно військовим ветеранам. Це розвиває самоповагу. Починаєш сам себе поважати – не сидіти, не винити себе, що так сталося, що тебе поранило. Вчить добиватися цілі, відповідальності. Не розкисати, не розклеюватися. Дуже позитивно в плані адаптації».

У Львові він бачився ще з одним побратимом. «Дуже зрадів, бо в нього важко там, – каже Руслан. – Він пробувався на веслування. З ним ще два хлопці були, допомагали. А в нього все тіло посікло, друга група».

Цього тижня хлопці мусять пройти спеціальну медкомісію і мають менше двох місяців на підготовку до національних змагань.

P. S. Усі небайдужі, хто хоче допомогти бійцям купити спортивний інвентар і дістатися до Сіднею, можуть перерахувати кошти на картки керівника реабілітаційного центру для учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон» Ігоря Чернецького. З приміткою – на спортивний інвентар. Обидва ветерани зараз під його опікою.

Картки Приватбанку:

• гривня: 4149625808580813
• долар: 4731185610883982
• євро: 4731185610884006
Отримувач – Чернецький Ігор Йосипович.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 23.03.2018 07:12