Франківський видавець Василь Карп’юк звернувся до міністра культури

news-image: Франківський видавець Василь Карп’юк звернувся до міністра культури
Днями Міністерство культури України оприлюднило перелік видань, які закуплять для бібліотек України. Видання у списку різні, але не про якість ідеться. Ніби експерти визначали переможців, то як їм не довіряти?

Йдеться про те, що початково для закупівлі відібрали понад 300 назв, а далі міністерство скоротило цей перелік більш ніж удвічі, пише Василь Карп’юк на УП.Життя

Хто працює в книговидавничій сфері, той в курсі ситуації. А вона виглядає відверто непрозорою.

Частина видавців напередодні зверталася до прем’єр-міністра, щоб він втрутився і додав прозорості.

Звісно, відповідні звернення звучать і на адресу міністра Нищука. Моє в тому числі.

Працівники міністерства нині, після Майдану (в ідеалі будь-коли), повинні діяти так, як гірський струмок із джерельною водою.

Але не лише в посадовцях справа.

Звучать припущення про відкати, схеми. В них обов’язково мусять бути залучені хоча б дві сторони.

Якщо з посадовцями все ясно, то, на думку незадоволених видавців, інша сторона – задоволені.

Ті, чиї книжки з року в рік впевнено "тримають планку якості", тобто їх закуповують обов’язково.

Коли держава купляє книжки для бібліотек – це позитив, але основне питання сьогодні – в ясності процесу відбору, мотивації придбання тієї чи іншої книжки. Зрештою, в іменах тих, хто відбирає.

В принципі, непрозорість забезпечує міністерство. Але потребу такої послуги спричиняють видавці "зі зв’язками".

Коли минулого вівторка ми зателефонували в міністерство і спитали про результати, нам сказали, що їх оголосять в четвер.

Але ще в понеділок деякі видавці знали, що їхні книжки не пройшли, а певних інших пройшли і в якій кількості.

Тобто хтось десь щось якось відбирає, якось скорочує списки, керуючись невідомо чим, хтось щось комусь розповідає, а для нас є офіційні терміни...

Колеги-видавці, наша сфера – це те, що продукує більше, ніж продукт для споживання.

Виходьмо з закулісся. Мені пощастило. Я там ніколи не був, бо, як мінімум, не так давно працюю в сфері.

Але дуже вболіваю за якісне конкурентне середовище, так ми всі будемо розвиватися.

Розумію, що декому нелегко відмовлятися від давно відпрацьованих схем.

Але не можна видавати книжки про, умовно кажучи, Майдан, війну, і водночас про щось із кимось домовлятися поза правилами.

Загалом варто дотримуватися правил.

Ми ж видаємо твори авторів честі й гідності, кожен з письменників по-своєму відстоював і відстоює правду.

А тут, виявляється, сфера книговидання так сумно віддалена від своєї близької приятельки – сфери книгописання.

Видавництво Discursus, яке я представляю, у визначений час просто подало у міністерство заявки і примірники видань. Нам підтвердили отримання й правильність оформлення. Ми працюємо далі.

Звісно, інколи зринала думка: коли будуть результати?

Звісно, ми розраховували, що хоча б для деяких видань буде позитивне рішення, адже вони цікаві й якісні, продаються кількатисячними тиражами... З яких причин такі видання можна не придбати для бібліотек?

Виявляється, можна. Не пояснюючи причини.

Мені нецікаво про це писати. Я просто хотів би видавати книжки, а на дозвіллі ще й писати.

І абсолютно не потребувати знатися з кимось в міністерстві, щоб книжки нашого видавництва були закуплені для бібліотек, чи хоча б для того, щоб дізнатися результати швидше, ніж в установлений термін.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 19.11.2017 06:17