Фронтовик: повернення з війни

Як учорашнім бійцям уникнути прикрих непорозумінь у сім’ї? Як подолати бар’єр відчуження між ними та оточенням? Як швидко й безболісно адаптуватись у соціумі, і хто має допомогти в цьому фронтовикам? Які є дієві психологічні програми реабілітації бійців?

Про це Галичина розмовляла з фронтовиками Андрієм Третяком і Юрієм Кліповим та психологом-практиком Наталією Чаплинською про психологічну реабілітацію учасників бойових дій на сході України.

Андрій ТРЕТЯК.  «Пожежник», волонтер і учасник бойових дій на Донбасі.

Брав участь у Майдані в Києві до березня 2015 р. По приїзді з Києва разом з побратимами із 18-ї сотні займався координацією між районними структурами «Самооборони» та створенням обласної «Самооборони». Нещодавно пройшов інтенсивний тренінг Френка П’юселіка «Програма самоуправління посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) для військового».

— Після розстрілів на Майдані найнагальнішою справою постало лікування важкопоранених «майданівців», — розповів Андрій Третяк. — Цим я займався разом з координатором групи з пошуку зниклих безвісти Оксаною Зоновою-Тищенко, яка знайшла понад 40 зниклих осіб. і саме тоді ми почали тісно співпрацювати з психологами. Особливо хочу відзначити роль Наталії Чаплинської, яка вже тоді активно надавала психологічну допомогу в ОДА потерпілим. 

із початком російсько-української війни виникли нові потреби в нагальній допомозі нашому війську термобілизною, берцями, окулярами, раціями, медикаментами, водоюѕ Рвався на фронт. Спершу не брали у військкоматі, але згодом, з третього разу, всіма правдами і неправдами це вдалося, і я поїхав до Києва в Національну гвардію. Звідтам уже з побратимами виїхав у Станицю Луганську на «нульовку». Це не перший мій досвід війни... Коли прилітає розривний снаряд з «БРДМ» й на твоїх очах відриває одному бійцеві ліву кисть, нижню щелепу і вибиває око, другому — до плеча руку, третій — посічений осколками, а ще троє спливають кров’ю на твоїх очах, то це важко забути. Не зможу забути жодної такої ситуації з постраждалими побратимами. і ці історії часто снятьсяѕ

 Коли повернувся з війни додому, ніяк не міг звикнути до мирного життя. Зачинився на дачі на три місяці й нікого не хотів бачити. Лише коли зустрівся й почав працювати над собою з психологами Наталією Чаплинською, іванкою Михайлишин, Олею Гаєвською, поволі стало відпускати.  Але дівчата ще й сьогодні приводять до тями мій психологічний стан.

А зустріч із ветераном в’єтнамської війни й видатним психологом Френком П’юселіком, особливо його триденний тренінг, дали мені новий поштовх для переосмислення власного життя. Він вкладав мені у свідомість дієвий спосіб самоуправління собою: навчив, як фронтовий досвід перевести в спогади, як змінюватись разом з близькими людьми, як по-новому цінувати малі речі і їм радіти. Особисто мене дуже сильно зачепила його фраза: «Маєте навчитися спокійно жити з власним бойовим досвідом». Ця людина вдихнула в мене свіжу енергію.

Юрій КЛІПОВ.  Учасник бойових дій на Донбасі.

Пішов добровольцем на фронт у першій хвилі в березні 2014 року. Рік на фронті — 25 ОПДБр, 3-й бат., 7-ма рота, старший стрілець. Поранення, контузія. Сьогодні входить у штаб Івано-Франківської муніципальної «Варти», де працює інструктором-тренером з рукопашного бою. Брав участь в інтенсивному тренінгу Френка П’юселіка «Програма самоуправління посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) для військового». Він ділиться враженнями:

— Перед відкриттям програми я тричі перепитував у волонтерки, чи це особисто буде всесвітньо відомий П’юселік, чи це тренінг за його методикою. Коли отримав ствердну відповідь, що буде сам Френк, не вагаючись, пішов на тренінг. Трохи спізнився і зайшов у той момент, як він розповідав: «Нас повернули з В’єтнаму за дві доби. І ось ми з друзями виїжджаємо на таксі з військової бази вже в Америці, а дорогою нас зустрічають хіпі з плакатами і вигуками: «Вбивці дітей — повертайтесь назад у джунглі!»... У мене перед очима раптом постала картина моїх переживань у березні 2015 року. Після року війни нас витягнули з окопів в Авдіївці, одразу ж звільнили, через два дні — я вдома, в Дніпродзержинську, і порожніми очима дивлюсь на стелю. Тиша ріже вуха, не можу її зрозуміти... Виходжу на вулицю, зустрічаю друзів дитинства, старих знайомих, а вони кажуть мені: «За что ти воєвал? На х... тєбє ето надо? Кому ето нужно?».  Ще й дивляться на мене з нерозумінням й осудом, як на божевільного... Йду базаром, а мені в спину кричать: «Смотрітє, фашист ідьот! Он людєй убівал!»...

І тут мене накрило... Сиджу в лекційній залі, дивлюся на П’юселіка і... плачу. Сльози, як горох. Не можу їх зупинити. Але мені було зовсім не соромно за свій стан, як і за сльози. Так, я відчував,  що я не такий, як усі, а на тренінгу отримав докази цього. 

А ще після війни я став іншим іѕ кращим. Це такий же парадокс, як тиша ріже вуха. Так, війна покалічила моє тіло (поранення, контузія з супутніми болячками), але духовно вона зміцнила мене, зробила чистішим і мудрішим. У певному сенсі я став, як дитина: відчуваю гостро несправедливість, образи, зраду, нерозуміння, але так само повніше радію життю: тішуся доброму поглядові, доброзичливості, доброму вчинковіѕ Я став водночас і стійкішим, і вразливішим.

Вражає вміння Френка «витягувати» солдатів, що воювали, з території війни в їхніх головах, те, як він приводить розум і почуття до норми, зорієнтовує на позитивні моменти в мирному житті, вчить переформатувати триб життя. Для мене є очевидним: такі тренінги найбільш затребувані й необхідні передусім для нас, солдатів-фронтовиків».

Наталія ЧАПЛИНСЬКА. Психолог. Перший психолог-практик в Івано-Франківській області, яка з 1988 року працює за спеціальністю. Активний учасник двох Майданів, відповідала за відправлення людей та їх організацію на Майдані. Після подій у січні 2015-го побачила потребу «майданівців» у психологічній допомозі — очолювала волонтерську психологічну службу, яка переросла в психологічну допомогу переселенцям, а згодом — учасникам АТО. Сьогодні до неї по допомогу приходять і «майданівці», і переселенці, і фронтовики. У 2015 році обрана депутатом обласної ради, колеги обрали її головою постійної комісії з питань захисту прав учасників і ветеранів АТО та їх сімей. Очолює на волонтерських засадах Центр психологічної допомоги.

— Через наш центр пройшло понад тисячу наших краян, які отримали одноразову або багаторазові консультації, — розповіла Наталія Чаплинська. — Ми також працюємо з військовими у бригадах і батальйонах, які дислокуються в краї або приїжджають на ротацію, за програмою психологічної підготовки до бою. Другий напрям — реабілітація бійців. У нашому випадку ми наголошуємо на трансформації набутого бойового досвіду фронтовиків, що завжди пов’язаний зі стресовим та межовим станом психіки людини, у позитивний багаж громадянина. Це з часом надає учасникові бойових дій унікальну перевагу в сучасному житті. Ми зробили багато як в індивідуальному консультуванні бійців, так і під час реабілітаційних тренінгів на теренах нашого краю. Ми тісно співпрацюємо з ГО «Опір», яким керує Володимир Рожнов. Реалізуємо проект по роботі із сімейними парами, де йде реабілітація, тобто відновлення сімейних стосунків, — вони навчаються по-новому чути одне одного і розуміти, щоб зберегти сім’ю.

На сьогодні ми вперше в Україні розробили спільно з «Лицарями Колумба» надзвичайно дієвий проект з реабілітації і відновлення стосунків сімейних пар фронтовиків, за що ніхто не брався. Коли влітку минулого року я виступала на міжнародній психологічній конференції і розповідала про наш досвід, колеги були приємно здивовані і самі підкреслили унікальність наших напрацювань. 

Отож ми комплексно задіюємо багато механізмів, які впливають на повноцінне відновлення бійця, тобто, образно кажучи, говоримо про становлення нової людини. Перше: духовно-моральний аспект — ррунтовна праця капелана з фронтовиками; друге: психологічна робота психологів-практиків з фронтовиком; третє: фізичні релаксаційні заходи — водні процедури, масажі. Так, сам проект хоч дороговартісний, але дає чудові позитивні результати. Наголошу: коли боєць повертається з фронту додому, то вкрай важливо якісно провести реабілітацію, і один з ключових моментів — участь у цьому процесі його сім’ї, де він має почуватися добре й затишно. А коли розуміння в сім’ї він не знаходить, боєць не зможе повноцінно адаптуватися в суспільстві, ще й очікуваний коефіцієнт реабілітації зменшиться щонайменше наполовину. Під великою загрозою тоді опиниться і подружнє життя. 

А з Френком П’юселіком працюю з 2015 року, пройшла навчання на великому семінарі, де отримала відповідний сертифікат, що посвідчує право працювати з бійцями та їх родинами. З нашої команди психотерапевт ігор Тодорів теж пройшов такий вишкіл. і, власне, це навчання й наштовхнуло нас на роботу з сімейними парами. Фактично перший тренінг за його програмою ми організували в серпні 2015 р. 

Якщо ж коротко підсумувати тренінг Ф. П’юселіка, то за три дні в його програмі взяло участь 183 учасники: бійці-фронтовики, психологи, керівники ГО, волонтери. Як правило, Френк працює у найбільших містах України, тому приїзд одного із засновників НЛП став знаковим для Прикарпаття. Другий бік справи — Френк працює безплатно, викладається по максимуму, і його креативна праця справляє на учасників тренінгу надзвичайно позитивний ефект. Більшість бійців, які підходили до мене, говорили, що вони почули від Френка відповіді на найважливіші питання, які постали перед ними, коли вони повернулись з фронту, як в особистому, так і суспільному житті. і про які їм ніхто й ніколи не говорив. Головне, що фронтовики отримали дієвий механізм трансформації власної свідомості в позитивному напрямі: як саме і в який спосіб необхідно її проводити, і фактично всі готові працювати далі самі над зміною свого стану. Щодо яскравих свідчень потреби таких тренінгів. Мені один фронтовик — учасник тренінгу коротко підсумував власну користь від участі у цій програмі вельми переконливими словами: «Я перестав ходити по місту  зі зброєю».

Щодо подальшого розвитку психологічної служби допомоги на Прикарпатті, то зазначу таке: чим більше в Івано-Франківську буде професійних програм психологічної реабілітації, тим швидше можна буде надати фахову допомогу бійцям. Не забуваймо, що в Івано-Франківській області на сьогодні живе понад 7 тисяч наших краян, які пройшли дорогами війни. Давно вже обговорюють створення реабілітаційного центру, і хоч складність полягає у відсутності приміщення, але таке завдання поставлено, і пошук активно триває.