Голова Івано-Франківської облради Василь Скрипничук про будні та здобутий досвід в зоні АТО

news-image: Голова Івано-Франківської облради Василь Скрипничук про будні та здобутий досвід в зоні АТО
У березні голова Івано-Франківської обласної ради Василь Скрипничук взяв відпуску та вирушив у зону бойових дій добровольцем. Незважаючи на свій вік (56 років) та стан здоров’я (має групу інвалідності) Василь Cкрипничук ще у липні минулого року написав заяву до військомату.Та відвідини комісаріату результату не дали.

Тож очільник облради вирішив піти іншим шляхом та подався у добровольці. У зоні АТО провів місяць і минулого тижня знову повернувся до виконання обов’язків голови Івано-Франківської облради. Як пройшли будні в зоні АТО Василь Скрипничук розповів у розмові з кореспондентом Бліц-Інфо.

- Чому ви все таки вирішили піти до добровольчого батальйону?

- Я двічі звертався до військового комісаріату і просив мене мобілізувати. Хоча б на таку паперову роботу у штабі, якщо вже стан здоров’я не дозволяє брати участь у бойових діях. Спочатку мені сказали, що це можливо. Та потім мені таки відмовили. Тож вирішив податися у добровольці.

- Де саме знаходились та які завдання виконували?

- Чотири тижні перебував у складі свободівської окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ». Розташовувались ми у Курахове, на бойові завдання їздили у Піски. Хоча у Пісках я бував мало. Загалом, у чоті чоловіки від 18-60 років. Не всі члени «Свободи», є й безпартійні. Всі з різних областей, хоча «Карпатська Січ» зареєстрована на Закарпатті. Щодо моєї діяльності, то здебільшого займався юридично-організаційною роботою, було багато бюрократичної писанини. За цей час до мене за допомогою звернулись не менше 50 бійців. Добре, що мали модемний Інтернет. За потребою, могли потрібні документи переслати чи зв’язатись з рідними бійців, що потребували тої чи іншої допомоги.  Також багато займався облаштуванням. До прикладу, провів електрику, облаштував штаб та світлицю для відпочинку після боїв. Зокрема, встановив супутникову тарілку, щоб могли дивитись не тільки російські канали та створив бібліотеку, бо волонтери привозили літературу. Побачив у Пісках старий більярдний стіл, кинутий на вулиці, то з хлопцями його забрали до нас. Зробив собі кімнату для проживання, бо там було з чого робити. Знайшов двері, провів електрику – все як дома робиться. Раніше на цій території був санаторій. Але там років три не прибирали. То я цим теж займався, адже там водяться степові гадюки. Якраз потепліло, то вони почали залазити до кімнат. Треба було прибрати та спалити те старе листя та суху траву.

- Окрім побутової та канцелярської роботи, були інші завдання?

- «Карпатська Січ» мала певний договір з Курахівською ТЕЦ, що була поруч. Треба було нести варту на дамбі курахівського водосховища. А саме, щоб диверсанти не підірвали, бо це могло завдати багато лиха. Водосховище, до слова, у кілька разів більше, аніж наше, бурштинське. Вартувати там було доволі неприємно, адже вітер постійно накривав мокрим «бризом». За короткий період одяг був повністю мокрим. Загалом, будні проходили за армійським розпорядком. Зранку і звечора обов’язкове шикування, перекличка та розподілення завдань. Хто на пост, хто на дамбу, хто на кухню чи в штаб.

- Довелось брати у руки зброю?

- І стріляти довелось… Розумієте, там без автомату нікуди не підеш. Як без штанів (сміється). Автомат там видається для захисту. Наприклад, від диверсантів. Снайпер має інше завдання, у них своя війна – снайперська. А автомат – це особиста зброя. Щоб мати змогу дати відсіч якщо по тобі відкривають вогонь.

- Що найбільше вразило за 4 тижні?

- Враження від війни точно не можуть бути добрими. Від людей, яких там зустрів – так, але не від війни. Бути добровольцем серед таких як ти легше, аніж серед мобілізованих. Бо там ніхто не скаржиться на умови чи забезпечення. І ніхто не мобілізований на невизначений термін. Коли є проблеми, людина може покинути передову. От у мене, до прикладу, проблеми з коліном почались. Я ще міг бути там 15 днів, але мусів їхати трошки підлікуватись бо відчував біль у коліні. Хоча там є медики, але спеціалізація трохи не та.

- Плануєте повернутися у зону АТО?

- Як дозволить здоров’я. Ще маю 15 днів відпуски і вже знаю, де можу її провести... Хоча це не можна назвати військовим туризмом. Такий досвід важливий для чиновника. Набагато зрозумілішими стають ті проблеми, що виникають у бійців після повернення додому. Думаю, що зможу його використати з користю …


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 27.04.2015 15:26




загрузка...