Гуляти без людей, їздити без машин. Як у Франківську пройшов антифестиваль Blank

news-image: Гуляти без людей, їздити без машин. Як у Франківську пройшов антифестиваль Blank
У Франківську вже вчетверте відбувся унікальний антифестиваль Blank. Вдосвіта на Поливаний понеділок затяті шанувальники міста і фотографії виходять на порожні вулиці міста, аби спіймати його красу.

«Це єдиний день у році, коли місто стає безлюдним – відразу після Великодня, коли всі роз’їжджаються по родичах, – анонсував засновник антифестивалю Андрій Назаренко. – Хто боїться проспати – можете доєднатись і пізніше. Особисто від себе попрошу не ображатися, якщо просплю і я», пише Репортер

Вперше навіть афішу зробили. Втім, Назаренко не прагне нікого організовувати чи, тим більше, розважати. Тому й антифестиваль. Він кидає клич у мережі і називає години збору. А далі кожен за себе: хочеш – фотографуєш, не хочеш – просто гуляєш, або й зовсім не приходиш. Втім, зо 15 відчайдухів щороку долучаються до Blank.

Збір традиційно – перед світанком. Цьогоріч – на 6:00, біля ресторану Urban Space 100.

І тут головне – не знайти відмазок, аби о п’ятій ранку залишитися в ліжку. Бо спокуса таки велика. Та коли ще випаде нагода пройтися вулицями передсвітанкового міста?

У цей час тиша – особливо дзвінка, а пташки співають особливо натхненно і лунко. З людей, здавалося б, не мало бути нікого. Та все ж трапляються поодинокі таксі та перехожі. Вуличних псів, на подив, зустріли лише на Набережній.

Із невеликою затримкою о 6:10 «Репортер» на місці. Був острах, що вже всі розійшлися, але він не виправдався. Перед рестораном вже кілька антифестивальників, ще двоє гріються всередині. Назаренка нема. Можна випити кави, перезнайомитися.

«А фотоапарати в когось є?» – запитує Антон Сорочак. Усі переглядаються, оцінюючи, де ж інші поховали свої дзеркалки.

Учасників більшає. Підходить і Анд­рій Назаренко з дружиною Христиною Косьмій. До 6:30 назбиралося 15 охочих – усі, крім Назаренків та Сорочака, – прийшли вперше.

«Сподіваюся, нас цього року не полиють. Кожного разу цього боюся, але якось обходилося», – говорить Христина.

«Розходимося – кому куди хочеться. Може, маєте задум, що б хотіли познімати. Зустрічаємося тут об 11:00, – каже Назаренко. – Зазвичай ходимо там, куди можна дійти ногами. Але можна і на БАМ поїхати чи Каскад. Ми нікого не водимо».

«Ну от, я ж казав, що сюди могли і не йти, треба було фотографувати вже по дорозі! – каже Олександр Пиндус-Пастух і разом із сином Богданом швидко прямує у пошуках вдалих кадрів.

Антон Сорочак та Аліна Філенко вирушають на центральний ринок. Софія Дейчаківська та Ігор Роп’яник теж тихо віддаляються за покликом свого натхнення. Невелика групка тих, хто залишився, йде на руїни площі Міцкевича, сквер за мед­академією, а потім на стометрівку. Тримаємося разом, але кожен намагається віднайти свій ракурс і цікавий кадр.

Спершу несміливо знімаєш на телефон, та за кілька кадрів руки самі тягнуться за фотоапаратом. Поодинокі перехожі чи велосипедисти де-не-де зустрічаються, але не заважають – навпаки додають динаміки.

На стометрівці перетинаємося з Роп’яником, зустрічаємо Юрія Валька та Юлю Турій. Юра каже, що ще й не лягав – фотографував вечірку в Богородчанах. Хоче познімати світанок на стометрівці і піде собі спати. Юля до Urban’у не встигала, тому пішла фотографувати сама. Стометрівкою йдемо вже разом.

Прохолода квітневого ранку пробирає все більше, але сподівання на каву марні – на стометрівці так рано ніхто не працює. Рятує бариста «Делікації», який зазиває рукою в заклад. На годиннику 6:50, вони ще не працюють, але Віталік радо готує рятівне американо – можна вирушати далі.

Тим часом враження постапокаліптичного Франківська потроху втрачається – все більше перехожих, все частіше з’являються автівки, маршрутки, тролейбуси.

На тротуарі та дорозі поряд із кам’яницею на Січових Стрільців, 31 – шматки ліпнини. Один з них «Репортер» забирає з собою – при нагоді подаруємо нашим пам’яткоохоронцям. Далі – більше, на порожній вулиці особливо різко кидаються в очі надбудова на Січових Стрільців, 18 і над «Дністром». Зупиняємося і біля занедбаного колишнього готелю «Зірка».

Андрій Назаренко фотографує фасади, аби потім викласти фото пам’яток, які ще вижили у Франківську. Каже, хоче зняти їх такими, як є – без прикрас.

До катедри на ранкову службу поспішають віряни. Зупиняємося на площі біля Ратуші. Чоловік, який вже добігає, заспівує разом з церковним хором.

Тут зустрічаємо Антона Сорочака та Аліну Філенко, на велосипеді з фотокамерою під’їжджає Іван Стецюк. Йому вдається ловити кадри, навіть не сходячи з ровера. Ще трохи ранкової площі, а далі розходимось хто-куди.

«Репортер» обходить центр через майдан Шептицького, Низову, повертає на Тринітарську, до Вірменської церкви, вулиці Страчених націоналістів та Леся Курбаса, завертає на Вагилевича. На початку стометрівки – гурт blank’ерів радісно ділиться враженнями з Микитою Грачем і Єлизаветою Кейль. Вони вже не вперше беруть участь, тому одразу йшли фотографувати.

З вікна будинку визирає невдоволена пані: «Я вас прошу, відійдіть звідси, ми ще спимо». На годиннику 8:30, компанія з подивом перезирається, але тихо рушає далі. «Дякую», – лунає від пані навздогін. «Солодких снів», – відповідають blank’ери.

Кілька кадрів на Франка і через вулицю Козланюка виходимо до Urban Space 100. На годиннику майже дев’ята – до збору ще дві години. Але вже ніхто нікуди не йде, компанія за сніданком і кавою чекає на решту. Учасники сходяться ближче до 11.00, діляться враженнями.

«Це, до речі, перший рік, що листя на деревах ще немає, – каже Андрій Назаренко. – Минулого року фото були зелені, як влітку. І люди, транспорт цього разу незвично швидко з’явилися на вулицях».

Приєднується Євген Тарасенко: «Ми їздили машиною. То пофоткали і Галицьку, Набережну. Мені сподобалося ходити містом без людей і їздити дорогами без машин».

Віталій Грех показує добірку будинкових номерів. Каже, хотів зібрати усі – від 1 до 100. Але встиг лише 50. Припускає, як вдасться, їх можна буде об’єднати в анімацію.

Антон Сорочак теж придумав собі обмеження – обрав портретний об’єктив і вирішив зосередитись на людях.

Юрій Філатов займається фотографією з 1983-го. Каже, бере участь у фестивалі щороку: «Тут можна познайомитися і поспілкуватися з людьми, які цікавляться тим, що і я. За порожнім містом можна побачити такі деталі, які звично не помічаєш, зайти у двір, де ніколи не був. І світло ранкове додає атмосферності…».


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 13.04.2018 07:13