Херсонська журналістка поділилась враженнями від мандрівки Прикарпаттям

Журналістка з Херсону Марина Савченко поділилась своїми туристичноми нотатками після подорожі Франківщиною.

Найцінніше, що є на Прикарпатті, ні, навіть «...не гори й полонини, не стрімкі потоки й ріки, де, смерічок, ген, розмай!...», це, перш за все,  – люди, корінне населення, яке окрім унікальної природи зберегло автентичність – дивовижні гуцульські традиції, пише сайт Херсонці.

Так, чи не кожен район Івано-Франківщини славиться своїм старовинним ремеслом.

Приміром, Косівщина спеціалізується на різьбярстві, що цілком природньо – район опоясаний гірськими лісами, здебільшого - мішаними, тож різьблені витвори виготовляють з різних порід дерева, зокрема, нехарактерних для нас, смереки, явору і т.д.

І вже заради цього варто відвідати відомий на всю Україну й за її межами Косівський ярмарок сувенірів. Перше, що мені кидається у вічі – надзвичайної краси підсвічники і тризуби, різьблені з бісером.

Схожу техніку різьбярства нам перед цим показували у музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського в Коломиї.

Це дуже старе ремесло і, до речі, для мене так і залишилося загадкою, як майстри вкраплюють у дерево тонюсінькі намистинки бісеру, так, щоб і трималося міцно і тріщин не було? В цьому, певно, і секрет.

А ось - шкатулочки, і різьблені, і розписні. Гуцули кажуть, кожна поважаюча себе жінка має зберігати каблучки та браслети саме в такій міні-скриньці.

- А що, як потім не вміститься мій скарб, бо ж прикраси у мене, ворони, постійно додаються?, - запитую у продавця.

- О! То дуже файно, то просто тре буде купити більшу шкатулочку Вам, пані! – чую відповідь.

Варто зазначити, що Косівський ярмарок дуже дешевий (дешевший лише Косівський шанхай, але на ньому продаються більш прості речі). Шкатулочку, схожу на цю, я придбала всього за 20 гривень... Та в Херсоні й цін таких нема на сувеніри!

Сувеніри, музичні інструменти, взуття – все це крам Косівського ярмарку. Дуже припали до душі черевички з квіточками. Матеріал – натуральна шкіра - думаю, такі для гірської мандрівки якраз те, що треба.

На додачу до низьких цін – гуцульська привітність. На відміну від наших ринків (хоча, дивлячись, на якого продавця потрапиш) на Косівському – ніхто не кидатиме тобі в слід слів типу «ну так ідіть, пошукайте краще», «не хочете й не треба», «а в мене фірма, а там – ні» і т.д. Ну і, ясна річ, як на кожному базарі, тут дають поторгуватися.

З ярмарку група виходить сповнена емоцій. В автобусі – бліц-інтерв'ю: хто що урвав? Але це ще було не все! По обіді ми вирушили в гори і хто знав, що й там буде що купити?! Вузькою горбистою стежинкою додому з того самого Косівського ярмарку повертається баба Марічка. Базарний день сьогодні видався так собі: жінка показує сумку-кравчучку, в ній – три ліжники. Розумію – треба розшифрувати: ліжник – це простирадло з овечої шерсті, ручної роботи.

В селі Яворів, недалеко від якого ми й зустріли бабу Марічку, такі тчуть ледь не в кожній хаті. Звідти і назва – яворівські ліжники. Натуральні, теплі ковдри розійшлися, як гарячі пиріжки, тільки-но жінка назвала ціну - 400 гривень... Що, 400 гривень, Ви не жартуєте?,- перепитували мої колеги по прес-туру, особливо були вражені кияни, самі розумієте, які в столиці ціни...

Щасливі, що з теплими ковдрами (раптом що!), ми попрямували на побачення з горами. Скелі і звивисті річечки підкорювали години зо дві (про це ще будуть нотатки) і яким же було здивування, коли дорогою до автобусу знову зустріли бабу Марічку!

Цього разу жінка винесла картатий кептар (старовинний гуцульський жилет). Дуже хотіла, щоб хтось із нас купив. Ручна робота, красива, колоритна річ, але... 4 тисячі гривень, ми сказали дорого!

Залишився кептар очікувати реальну свою власницю, а ми – просто пофотографувалися! Та й досить було вже шопінгу на той день. Бо ж попереду ще було три дні прес-туру чарівним Прикарпаттям