Ігор Дебенко про українське суддівство, романтичний футбол, деруни та секрет успішного сімейного життя
Ігор Дебенко відомий широкому загалу, насамперед, як активний громадський діяч та політолог. Кілька останніх років він очолював департамент інформаційної політики ОДА, від нещодавнього часу обіймає посаду першого заступника ОТБ "Галичина" та попри зайнятість за основним місцем роботи, Ігор не полишив свою другу професію.
Попри молодий вік, Ігор Дебенко вже чотири роки поспіль входить до числа найбільш перспективних футбольних арбітрів України, які проводять матчі національної першості з футболу серед професійних команд. А вже весною іванофранківець судитиме матчі Першої ліги, пише Фіртка.
Днями вдалося висмикнути Ігоря Дебенка з його насиченого графіку на "попити кави і потеревенити". Розмовляли майже дві години про роботу, сім'ю, але основне - про футбол. Вийшло щиро й неформатно.
Розкажи, як ти прийшов в суддівство?
Не повіриш – досить таки випадково. Так, як мій батько був професійним футболістом, згодом тренував, то я ще змалечку їздив з батьком по різних футболах. З семи років також почав тренуватися. Займався у ДЮСШ, згодом у "Прикарпатті" й як і всі однолітки мріяв колись стати гравцем топ-клубу. Однак у 16-річному віці одержав травму великої гомілкової кістки, яка вимагала тривалого лікування. Одразу виникла дилема - лікуватися і далі займатися футболом чи зосередитись на навчанні, поступати в університет, оскільки в той час саме закінчував випускний клас Української гімназії №1. Зрештою, за порадою мами, обрав навчання, але любов до футболу нікуди не поділась.
Вболівав, ходив на матчі, стежив за перипетіями футбольних баталій по телебаченню і вже, навчаючись в університеті, відсудив свій перший матч - одного разу голова Тисменицької районної федерації футболу запропонував мені спробувати свої сили в суддівстві. Спершу поставився з певною іронією, адже в якості арбітра себе навіть ніколи не уявляв.
Однак, згодом вирішив таки спробувати. Дебютував у Крихівцях, а далі воно і закрутилось. Через півроку на мене звернули увагу в комітеті арбітрів обласної федерації футболу, взимку запропонували поїхати на навчально-тренувальні збори. Пригадую, поїхали в гори на тиждень – працювали над фізичною підготовкою, здавали тести, паралельно обслуговували матчі Кубку Підгір’я.
Долею випадку уже через рік здав тести на арбітраж ЧУ серед дитячих команд.
У 2012 році мене викликали на збори молодих арбітрів в Києві, за підсумками яких здобув право проводити матчі 2-ї ліги Чемпіонату України серед професійних команд. Радості не було меж, наразі ж маю за плечима близько 50 матчів. Цієї зими мене рекомендували на матчі Першої Ліги. Наразі успішно здав нормативи, весною пройду збори й маю надію, що вже в березні дебютую на цьому рівні.
Що для тебе суддівство?
Для мене - це в першу чергу сама гра, мати змогу відчувати на футбольному полі всі ті емоції, котрі переживають футболісти. Звичайно - це трохи інше, але... Так вийшло, що футбол грав небагато, але навіть це дозволяє досить легко розуміти гравців, якомога правильніше трактувати єдиноборства, адже усвідомлюєш, що це таке. Часто я намагаюся просто поставити себе на місце гравців.
Хороший арбітр це...
Особисто для мене, це коли після фінального свистка покидаєш поле з відчуттям того, що якісно провів матч, коли за день-другий, зустрічаючи на вулиці когось з футболістів, тренерів чи вболівальників, ви вітаєтесь і нормально спілкуєтесь без будь-якого дискомфорту. Багато хто думає, що арбітри - це люди, які не розуміють футбол і роблять все для того, щоби заважати грати. Хороший арбітр - це людина, яка розвіює ці стереотипи.
Чи є у футболі правило, яке ти б хотів змінити, замінити чи просто забрати?
Якщо чесно, я б змінив, не так правило, як його трактування. Це я про гру рукою. Хотілося б, щоби з'явилося більш однозначне його трактування, хоча це, безумовно, досить складно, адже грань між трактуванням, коли гравець грав рукою зумисне, а коли м’яч потрапив в руку гравця і торкання було випадковим у багатьох випадках досить тонка.
Цікавий факт - кілька років тому в Україні була запроваджена практика – не важливо, яка була рука, дотик і одразу ж порушення правил. В результаті – в окремих випадках доходило майже до абсурду, захисники в штрафному майданчику бігали із руками за спиною, а гравці атакуючої лінії не відмовлялися від можливості влучити в руку захисника з розрахунку на призначення 11-метрового.
Очевидно, що трактування такого роду епізодів залишається на розсуд арбітра. УЄФА, Комітет арбітрів України, наша обласна федерація постійно розробляють рекомендації щодо правил гри та трактування епізодів, в тому числі гри рукою, відшліфовують наші навики, методично допомагають. Тому тут скоріше питання в довірі до арбітра, адже вже така людська натура, що невдоволені знайдуться завжди, а догодити всім неможливо апріорі.
А як, щодо електронної системи фіксації голу?
Безумовно, тут також непоодинокими є випадки, коли досить таки складно до міліметра визначити – був гол, чи м’яч все ж не пересік ПОВНІСТЮ лінію воріт. Всі ми пам'ятаємо матч Євро-2012 Англія – Україна і незарахований гол нашої команди. Аналогічна ситуація склалася під час матчу Чемпіонату світу Німеччина – Англія, коли вже англійці забили чистий м’яч, однак його не зарахували, чи суперечливий момент під час останнього фінального матчу Кубку області. Так чи інакше такого роду моменти є дуже неприємними, в першу чергу для самих арбітрів, вони впливають на кінцевий результат гри, а тому дуже важливо правильно їх трактувати.
Уже на Чемпіонаті Європи у Франції систему електронної фіксації взяття воріт буде впроваджено на практиці. Надалі її планують поступово запроваджувати під час матчів європейських клубних турнірів. На мою думку, все, що йде на користь грі – добре й його необхідно підтримувати.
Коли прикарпатських арбітрів можна буде побачити за обслуговуванням єрокубків та матчів збірних команд?
Матчі єврокубків та збірних команд - моя мрія, як і кожного укранського арбітра. Ти очевидно знаєш, що один іванофранківець вже обслуговував матчі чемпіонату світу - це Мирослав Іванович Ступар. Пройшов час. Зараз в області ми маємо двох діючих арбітрів ФІФА - Мирослав Вовчок по футзалу та Анастасія Романюк - жіночий футбол. Вони на правильному шляху.
Ну може злегка звангуєш?
Коли побачимо прикарпатського арбітра на найважливіших матчах відповісти важко. Це титанічна робота протягом багатьох років. Головне до цього прагнути, а Бог добрий!
Хто на твою думку кращий, чи то пак зірковіший - Роналду чи Мессі?
Хоча я вже тривалий час вболіваю за мадридський "Реал", але оберу все ж Мессі. Чому? А все просто – хоча обидва веноменальні, надзвичайно технічні гравці, як на мене, Мессі грає все ж у більш романтичний футбол.
От ти назвав Мессі романтиком...
Розумієш, за останні роки футбол перестав бути лише грою-видовищем. На перший план все більше виходять тактичні дії, атлетичні якості, зростають швидкості. Це свого роду механізм певного алгоритму підготовки. Він все більше стає якимось атлетичним видом спорту. Варто переглянути бодай кілька матчів «класики», які у час зимової перерви часто транслюють по наших телеканалах. А Мессі, власне, попри всі ці якості, є для мене все ще прикладом того романтичного футболу, якого вже немає.
Ех, одразу згадалося Івано-Франківське "Прикарпаття" 90-х... Склади символічну збірну футбольну команду із прикарпатських арбітрів...
О, це цікаво. Скажу відверто, що ми з хлопцями також любимо пограти у футбол. Свого часу арбітри навіть виставляли власну команду на обласних змаганнях з футзалу. Зараз у нас збиратися виходить досить рідко, але коли це вдається, дехто навіть забуває, що він насправді арбітр.
Якщо ж говорити про символічну збірну, то в нашій на воротах стояв би секретар федерації футболу, спостерігач арбітражу - Ілля Фреїк. Відповідний досвід у нього вже є.
Захисники - Володимир Луцький з Калуша. Він є екс-арбітром першої ліги. Тарас Семанюк - один з кращих арбітрів в нашій області. Третім захисником у нас був би Ігор Лаврів - колишній арбітр вищої ліги.
У півхазахисті грали б: Тарас Клим - голова обласної федерації футболу, колишній асистент арбітра ФІФА; Василь Ольшанецький – колишній асистент арбітра ФІФА; Андрій Нізола таТарас Дем'янчук - одні з провідних сьогодні обласних арбітрів.
В нападі грав би я - оскільки саме на цій позиції виступав у юнацькому віці. На стрижні атаки також діяли б Євген Геренда – не так давно один з кращих арбітрів Прем'єр-ліги. Ну і, безумовно, Юрій Синишин – сьогодні асистент арбітра другої ліги.
Ну а тренером цієї дрім-тім міг би бути хіба що Михайло Овчар - колишній арбітр ФІФА, а сьогодні очільник наших спостерігачів в області, спостерігач арбітражу першої ліги. Це людина, котра має сильні організаторські здібності, відповідну риторику, він би міг спрямовувати дії нашої команди, а головне – презентувати її.
Футбол посудили, пограли, тепер саме час його подивитися. За кого уболіваєш?
Коли наші клуби грають в єврокубках, то уболіваю за усі, адже вони захищають чесь нашої країни та приносять залікові бали в загальний рейтинг. Про збірну України думаю казати не варто - за неї уболівають усі.
Якщо вести мову про іноземні чемпіонати, то як вже казав є вболівальником із багаторічним стажем мадридського "Реалу". Прожив з цією команду багато матчів, намагаюся жодного не пропускати. Хотілося б побачити їх наживо.
З європейських чемпіонатів люблю англійський. Він найвидовищніший. В ньому арбітри дозволяють грати, а гравці не симулюють і по-чоловічому борються до останнього моменту. Там остання команда чемпіонату, настроївшись, може обіграти першу.
Давай трохи відійдемо від футболу в сторону кухні. Яке блюдо, яке тобі готує дружина, є найулюбленішим? Чи може ти готуєш собі сам?
Дружина готує дуже смачно. Люблю все, але найбільше її плов та мамині вареники. Щодо того, чи готую сам, то зауважу, що коли навчався у Львові, то життя змусило навчитися) До кінця першого року навчання вже смажив деруни, які в мене і зараз виходять непогано, міг навіть і піцу зробити. Сьогодні готую хіба що, якщо дружина не може.
Розкажи про свій тренерський штаб, який допомагає тобі в житті...
Очевидно, найперше це дружина Вікторія. Познайомились ми з нею випадково - на одному із студентських конкурсів краси, який відбувався в нашому драмтеатрі. Я тоді закінчив університет, дружина навчалася в аспірантурі. Так вийшло, що ми сиділи поруч, спілкувалися. Перед його початком я жартома сказав, що переможе конкурсантка під номером 9. Так сталося, що у підсумку саме дівчина під цим номером і перемогла.
Після конкурсу краси ми продовжили спілкуватися - в соцмережах, по телефону. Зустрічалися майже два роки, після чого вирішили, що найкращим продовженням наших стосунків буде одруження. Я дуже вдячний їй за те, що вона є в моєму житті. Дякую, що подарувала нам доню, яка нещодавно народилася.
Твоя дружина любить футбол?
Спочатку вона ставилась до нього байдуже. Не через те, що не любила, а через те, що не стежила. Але від нещодавна все почало змінюватись...) Кілька місяців тому їздили з нею на матч збірної до Львова – так от один із вболівальників, який сидів поруч, був щиро здивований її обізнаністю футболістів обох команд)
А як щодо порад?
Вона мене підтримує, як ніхто. Постійно ділюся з нею враженнями, але цікаво, що на жодному матчі, де я судив вона не була. Принаймні поки що...
Ну і наостанок - секрет успішного сімейного життя від Ігора Дебенка
Вважаю, що успішне сімейне життя складається із зусиль обох для добробуту сім'ї, взаємоповаги та кохання. Одна з головних складових нашого успіху - це моя дружина, її витримки, бажання. Перебуваючи у декретній відпустці, вона фактично займається вихованням дочки, оскільки я зазвичай або на роботі, або в роз'їздах. У свою чергу, намагаюся бути її опорою.
