Історична драма «Жива» не потрапила на екрани багатьох провідних кінотеатрів України

news-image: Історична драма «Жива» не потрапила на екрани багатьох провідних кінотеатрів України
Фільм “Жива” режисера Тараса Химича, який вийшов на екрани у 2016-му, створювався майже три роки на ентузіазмі автора, без підтримки Держкіно. А коли дійшло до прем’єри, далеко не всі українські кінотеатри погодилися взяти її в прокат, мотивуючи відмову “дистриб’юторськими” та “технічними” причинами.

В основі стрічки — і реальні українські події середини XX ст., і реальна головна героїня Анна Попович, життя якої пов’язане з УПА, пише DT.UA. Ця 90-літня жінка ще встигла розповісти авторам драматичну історію свого життя, але, на жаль, не побачила прем’єри.

У головній ролі — Ольга Комановська (яку журналісти нашого видання назвали відкриттям року). Сценарист, режисер, оператор, монтажер кінопроекту — Тарас Химич.

— Пане Тарасе, для вас, вочевидь, 2016-й — рік “Живої”. Тобто рік складного, але завершального циклу створення авторського фільму. З якими найбільшими труднощами зіштовхнулися на певних етапах саме цього циклу? 

— Розумієте, для мене як для режисера важило, щоби цей фільм був “живим” і міг розвиватися разом із нами. Зйомки “Живої” тривали впродовж трьох років. А самі зйомки — це складний процес. Для нас було принципово знайти саме ті потрібні кадри, які б максимально розкрили історію Анни у певний період її життя.  Було важливо мати час для змін, адже завдяки їм можна максимально підвищити динаміку або, навпаки, акцентувати певні моменти, особливо на завершальному етапі.

— Аби була така неймовірна можливість, то що б ви змінили у проекті? Які вади в ньому бачите виключно ви? 

— У цьому проекті вже нічого не можемо змінити чи додати. Я задоволений результатом. І, зрештою, “Живою” розпочали процес незалежного українського кіно. І вже можна говорити про наступні проекти.  Звісно, “Жива” — надзвичайно важливий досвід, який удосконалимо і будемо використовувати в наступних проектах.

держип

— Чи цікавляться фільмом міжнародні фестивалі? Загалом, чи ставили перед собою фестивальну мету?

— У практиці світового прокату є така річ як суміжне дистриб’юторство, що передбачає одночасно прокат і поширення фільму на фестивалях.  Наш фільм орієнтований саме на таку систему, на відміну від України, де нас передусім цікавив чистий прокат у кінотеатрах.  Що стосується деяких фестивалів в Україні, то ми фізично на них не встигали, а зволікати з виходом фільму на рік було неможливо.

— Плач з приводу “в Україні мало знімають” ущух, знімають більше. З якого чергового приводу треба “плакати” зараз, коли “знімають немало”? 

— Я вважаю, що нам слід дуже добре моніторити запити суспільства до кінопродукту і водночас порівнювати це із запитами світового кіно.

— Тобто? 

— Поясню. Слід знімати фільми, які були б зрозумілі не тільки українцям, а й тим, хто живе поза межами нашої держави.  Кіно має бути якісним в всьому — від початку й до фіналу. І головне — таке кіно має окупитись у прокаті. Саме люди голосують за фільм. Усе просто: є попит і є пропозиція.

— Тоді які українські фільми останніх років ви б узяли з собою на безлюдний острів?

— Я люблю фільми, в яких є футуризм із яскравою соціальною проблематикою. На безлюдний острів і взяв би їх.

165097

— Яка реакція ваших інвесторів на “Живу”? І яка найрозумніша репліка (з рецензій) про це кіно? 

— Фільм було створено без жодної підтримки з боку держави. Лише на завершальному етапі (а саме: озвучення фільму) з допомогою долучилася Львівська обласна державна адміністрація.  Ми самі собі були замовниками й виробниками. А це, мабуть, найбільша відповідальність. Адже собі не збрешеш.  Щодо відгуків на фільм, то щиро вразила рецензія Юрія Андруховича: “Це кіно? Так, це кіно. Це нарешті кіно. Це не більше, ніж кіно. Але й не менше”.

— Чи не завадить ваша можлива втома після тяжкого підйому “Живої” розпочати новий проект? Чи є ідея такого проекту?

— Насправді знаю, що зніматиму далі. Єдине, що зараз скажу, — майбутній фільм не матиме жодного стосунку до ХХ ст…

- Виконавчий продюсер проекту Олеся Галканова розповіла про деякі перипетії довкола “Живої” в українському прокаті, коли стрічка не потрапила на екрани багатьох провідних кінотеатрів. Що то було? Спланований бойкот? Розхристаність прокатної системи, яка ігнорує вітчизняне кіно? Чи щось інше?

— Усе досить просто, — каже пані Олеся. — Той чи інший фільм має бути комерційно успішним. І ми розуміємо, що ніхто не має бажання отримати збитки через прокат. Фільм — це час, а час — це гроші. Головне завдання українського кіно — завоювати довіру у дистриб’юторів та кінотеатрів.

Я вважаю, що на кожних режисерові й компанії виробникові лежить відповідальність за їхній продукт, тобто фільм. Його слід не просто зробити, а зробити комерційно цікавим. Українське кіно має викликати довіру і не боятися конкурувати з фільмами світових кіновиробників. Звісно, це не простий шлях, але можливий.  Тож і з нашим фільмом ми пройшли певний шлях — від нульової точки й до “зараз”.

У всеукраїнський прокат ми вийшли без дистриб’юторів. Це було ризиковано. Якщо говорити мовою цифр, то прокат “Живої” — це 25 екранів (зі 150!) у більшості обласних ( і не тільки) центрів України.  Окрім локальних кінотеатрів, “Живу” взяли чотири мережі. Фільм ішов у прокаті три тижні. І, що цікаво, після двох тижнів кінотеатри самі запропонували продовжити прокат.

Це безпрецедентний випадок для українського кіно. Розклад сенсів був різний і індивідуальний. Від п’яти сеансів на день до одного.  Прокат триває. За цей період сума касових зборів перевищила 1 000000 грн.  Якщо мислити статистикою, то збільшення кількості екранів, звісно, привело б до прогресії суми касового збору. Це виводить на логічне ствердження — фільм “Жива” окупився б стовідсотково. Але…

З іншого боку, з усією відповідальністю хочу сказати, що ми не робили цей фільм у іншому форматі, крім DCP 2K та звуком 5.1, бо не мали жодного морального права погіршувати якість.  Наша команда була переконана, що кожен заслуговує на перегляд українського фільму в форматі, не гіршому, ніж той, у якому показують голлівудські блокбастери. Це обумовлено оригінальною авторською звуковою доріжкою, музичним рішенням, об’ємним звуком, візуальними ефектами “Живої”, які у форматі HD просто не справлять того враження, яке дає формат DCP. Адже ще під час зйомок ми використовували найновіші технології, які з’являлися на той час.

Самі зйомки проводили у форматі 4K, який дозволив передати глибину кольору, всі найдрібніші фактурні речі, об’єм тощо. Sound producer, композитор фільму працював над звуковою доріжкою, яка б вражала не тільки об’ємністю, а й мелодикою і заглиблювала глядача в атмосферу. Нам пропонували перевести цей фільм у формат HD, аби його взяло більше кінотеатрів, у яких зали з проекторами DCP “зайняті” “вигіднішими” голлівудськими блокбастерами.  Отже, для нас стали великою підтримкою саме ті кінотеатри, які не побоялися надати нам зали з проекторами, що транслюють формат DCP. Це багато про що свідчить.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 25.12.2016 19:53