Книгарні й видавництва старого Станиславова


Осіння пора у багатьох асоціюється з книжками. Не лише завдяки львівському форуму видавців і початку навчального року, а й через довгі прохолодні вечори, які так приємно провести за читанням. Як же книга прийшла до нашого міста? І з чого починалася історія міських видавництв?

Перший книгар міста

Довший час у Станиславові взагалі не було книжкових крамниць. Першу книгарню в місті відкрив Ян Міліковський, один з найвідоміших книготорговців і видавців тодішньої Галичини. Народився він у 1781 р. в містечку Олджиховіце на сході Чехії. Навчався у Братиславі, працював учителем, згодом переїхав до Берліна, де й розпочав свою кар’єру книгаря. Близько 1820 р. прибув до Львова, а згодом відкрив у Галичині три книгарні – у Львові, Станиславові й Тарнові. Станиславівська книгарня відкрилася в 1823 р. Пізніше вона розташувалася за сучасною адресою вул. Мазепи, 1, напроти скверу Краттерівка (нині Вічевий майдан). Львівською книгарнею Міліковський керував разом із партнером Іґнацієм Куном. Пізніше співпрацював з Піллєром – імовірно, йдеться про Яна Павла Піллєра, який у 1834 р. переїхав до Станиславова й відкрив тут свою друкарню. Австрійська преса повідомляє, що в книгарні Міліковського і Піллєра неодноразово проводились обшуки через підозру в друкуванні видань, заборонених цензурою. Помер Ян Міліковський у Львові 16 серпня 1866 р. Після смерті батька його справу продовжили сини Едмунд і Ян, пише Західний кур'єр

Продовжувачі книжкової справи

В 1886 р. власником книгарні Міліковського в Станиславові був уже Володимир Добошинський. В 1887 р. він видав знамениту краєзнавчу працю Алоїза Шарловського, яку й сьогодні з цікавістю вивчають поціновувачі історії міста. Добошинський видавав також твори Шекспіра, періодичне видання «Календар станиславівський».  В липні 1901 р. накладом книгарні Добошинського вийшов перший номер часопису «Ґміна», який висвітлював питання роботи ґмін і повітової ради.  Книгар наполегливо розширював асортимент закладу. Так, у 1903 р. його книгарня пропонувала широкий вибір медичних і науково-популярних видань. Деякі з них уже самою назвою інтригували читача: «Кому не можна одружуватись?», «Бактерії та їхнє справжнє значення», «Поради для молодих заміжніх жінок». При книгарні знаходився також склад нових і вживаних фортепіано.  Помер Володимир Добошинський 7 березня 1909 р., проживши 55 років. Причиною смерті, як повідомляла преса, стало «запалення мозку». В похороні відомого книгаря взяли участь багато жителів міста.

Проте пан Добошинський не був власником книгарні до останніх років життя, адже вже у 1904 р. в нього з’явився наступник – Альбін Штаудахер. В 1905 р. новий власник і його книгарня опинилися в епіцентрі «математичного скандалу».  Директор гімназії з-під Кракова, такий собі пан Кранц, видав збірник математичних задач для учнів середніх шкіл. Пізніше Альбін Штаудахер видав підручник, у якому надавалися способи розв’язання цих задач і відповідні пояснення. Пан Кранц відчув себе ображеним і подав на видавництво й автора підручника до суду. В результаті судового розгляду було виявлено, що пан Кранц… теж вчинив плагіат, поцупивши математичні задачі з іншого збірника. При цьому він скопіював деякі завдання, навіть не виправивши в них помилки, а в одній задачі змінив цифри, але забув змінити розв’язання, подане у кінці книги. В результаті гучного процесу Штаудахера було виправдано, а самого позивача засуджено через плагіат.

В травні 1906 р. книгарня Штаудахера розмістилася у кам’яниці Мюльштейна (нині вул. Незалежності, 7). На думку преси, нове приміщення було дуже зручним для численних клієнтів закладу.  Проте вже невдовзі Альбін Штаудахер переїхав до Львова, де й помер 20 березня 1915 р., проживши лише 45 років.

Книгар-везунчик

В 1907 р. власником книгарні Штаудахера місцева преса вже називає Маріана Гасклера (1879—1935), який мав у місті репутацію дуже підприємливої людини і справжнього везунчика. В грудні 1905 р. дружина Гасклера Пауліна виграла в лотерею кругленьку суму – 3 тисячі корон. Гасклеру також дуже пощастило в серпні 1910 р. Тоді під містечком Лоєво (нині населений пункт на півночі Польщі) сталася велика залізнична катастрофа, під час якої серйозно постраждали багато пасажирів. Тим потягом їхав також Маріан Гасклер, але він відбувся лише переляком і легкими тілесними ушкодженнями.

Проте успіх Маріана Гасклера – результат не лише везіння, а й наполегливої праці. В його книгарні продавалися як власні видання, так і література інших видавництв. Крім того, підприємство займалося продажем і випозичанням нот, започаткувало читальню художньої й науково-популярної літератури й агенцію преси. В каталозі читальні фігурувало аж 20 тисяч (!) книжок. Гасклер також заснував «відділ мистецтва», де продавав картини, зокрема, репродукції полотен відомих майстрів, а також дрібну скульптуру.

З 1912 р. книгарня Маріана Гасклера знаходилась у будинку Іпотечного банку (нині вул. Незалежності, 19). Після смерті власника справами книгарні певний час займалася його дружина, яка під час німецької окупації потрапила у гетто. Згодом у приміщенні закладу Гасклера відкрилася «Українська книгарня» Петра Самоверського.

Роман Ясельський:  «особа занадто популярна»

Головним конкурентом Гасклера був Роман Ясельський. Він народився в 1871 р. на Волині, певний час працював у Львові. В 1895 р. переїхав до Станиславова й розпочав роботу в одній з місцевих книжкових крамниць. Вже через три роки Ясельський відкрив свою першу книгарню при міському вокзалі. Пізніше вона знаходилася в кам’яниці Хованців (нині вул. Незалежності, 4). Вже протягом кількох наступних років Ясельський відкриває філії свого закладу в інших містах – Яремчі, Коломиї, Делятині, Чорткові, Ходорові. Він навіть поставляє книги до Росії й Аргентини. Ясельський також видає поштівки з видами міста, організовує при крамниці склад музичних нот.

Пізніше він зайнявся ще й видавництвом книжок. Особливою популярністю користувалися шкільні підручники. Так, Ясельський видав книги  «Неправильні дієслова грецької мови», «Елементарна наука геометричних форм», «Методична німецька граматика». Видавалася також художня й пізнавальна література, наприклад, праця «Електричні машини і мотори».

В лютому 1927 р. Ясельський відсвяткував 40-річчя своєї роботи в галузі книжкової справи. Місцева преса привітала ювіляра й зауважила, що він – «особа в нашому місті занадто популярна, щоб була потреба особливо підкреслювати його заслуги як книгаря й громадянина». Пізніше Ясельський виїхав до Вроцлава, де й помер в 1947 р. У Вроцлаві він також відкрив книгарню, якою після його смерті володіла дочка Анна.

Справа про вкрадені книжки

Крім закладів «акул» книжкового бізнесу, в місті були й дрібніші книгарні. Колись на розі сучасних вулиць Галицької й Бельведерської знаходилась двоповерхова будівля. На другому поверсі розмістився готель «Під чорним орлом», а на першому – аптека Аміровича. Поряд з аптекою працювала «Книгарня й антикварня Н. Айзенштейна». Тепер на цьому місті п’ятиповерхівка, де за радянських часів працював «чернівецький» гастроном, а зараз – магазин мобільного зв’язку. З книгарнею Айзенштейна було пов’язано кілька скандальних історій. Він мав право продавати підручники лише для народних шкіл, а на вивісці вказав «Книгарня й антикварня шкільна», ще й повісив рекламні плакати з інформацією, що в книгарні можна придбати будь-які шкільні підручники. За це в 1903 р. його оштрафували на 20 корон і змусили зняти рекламу та «неправильну» вивіску.

В 1904 р. один з депутатів міської ради вніс запит з проханням розслідувати діяльність Айзенштейна через підозру, що він скуповує й перепродує крадені підручники. І хоч господар книгарні всіляко заперечував ці звинувачення, «справа про вкрадені книжки»  дуже негативно вплинула на репутацію закладу.

Нові та вживані підручники можна було придбати й у книгарні «Вайденфельд  і брат», що знаходилась на вул. Казимирівській (нині вул. Мазепи, 10). Її співвласник, пан Айзіґ Вайденфельд, був депутатом міської ради кількох скликань. Брати Вайденфельди видавали, художню літературу, календарі, збірники виборчих законів та постанов, а у 1911 р. викупили в попереднього власника «Газету станиславівську».  Книгарня Вайденфельдів продавала також чудові книжечки з картинками, якими залюбки бавилися маленькі жителі міста.

Як бачимо, наше місто має давні й цікаві традиції книжкової справи. Підтримувати їх – це вже наша відповідальність і завдання наступних поколінь. Тож не відмовляймо собі в задоволенні поринути у світ якісної літератури. Читаймо!