Коли діти далеко. На Франківщині живе майже 43 тисячі самотніх пенсіонерів

Від cтарості не можна ані втекти, ані відкупитися. Звісно, добре, коли люди на схилі літ живуть поруч із рідними людьми. Але ситуації бувають різними і часто старенькі залишаються зовсім самі у чотирьох стінах.

Усе вирішують гроші

Питання догляду за людьми похилого віку в Україні та в країнах Заходу вирішується по-різному. До прикладу, в США вважається нормою для літніх людей, які наблизилися до 80 років, проживати у спеціальних комплексах і будинках, де за ними доглядають. В основному, це приватні установи, які більше схожі на готелі, ніж на лікарні. Їхні послуги коштують чимало, але в таких будинках є вся необхідна спеціалізована допомога. Офіційно щомісячне проживання з елементарним доглядом (без лікування) у США коштує в середньому 3500 доларів на місяць, пише Репортер

Фінансується це все за рахунок власних коштів пенсіонерів: хтось має заощадження, хтось повністю перераховує пенсію.

В Україні теж є приватні пансіонати для людей похилого віку. Ціни різні – від 7000 до 17 000 грн на місяць, а то й більше. А ще там вимагають передоплату – в залежності від того, на скільки часу укладається договір. У будь-якому випадку звичайним пенсіонерам такий заклад не по кишені.

Натомість доглядом за старенькими в нас займаються соціальні служби. В основному роблять це безкоштовно, але є й платні послуги.

Заступник директора обласного департаменту соціальної політики, начальник управління соціального захисту населення Степан Микицей каже, що на Прикарпатті є 19 територіальних центрів соціального обслуговування. Десять із них мають стаціонарні відділення, де люди пенсійного віку перебувають цілодобово. Загалом у 2016 році під опікою соціальних працівників перебували 42 689 осіб.

«Щороку в першому кварталі кожен сільський, селищний чи міський голова подає інформацію в територіальні центри про кількість людей похилого віку, які потребують догляду, – розповідає Степан Микицей. – Якщо люди не проти, щоб їм допомагали соц­працівники, з ними укладаються договори. Там прописується, який соціальний робітник та які послуги має надавати. Як правило, один соціальний працівник обслуговує від шести до дванадцяти людей. Він має свій графік і згідно з ним приходить до тієї чи іншої людини».

Так, соцпрацівники допомагають пенсіонерам приготувати їжу, ходять у магазини. Якщо є потреба, можуть викликати лікаря чи оплачують рахунки за комуналку. Звісно, гроші на все це дають пенсіонери, але обслуговування – безкоштовне.

Буває, що людям треба щось помогти по господарству – прибирати, помити вікна, випрати одяг чи допомогти зібрати урожай. Але такі послуги вже вважаться платними.

«Загалом минулого року ми надали 2 479 платних послуг 302 жителям області, – каже Степан Микицей. – Та, на жаль, через малу пенсію, мало хто може це собі дозволити».

Від аплікацій до священика

Директор Івано-Франківського територіального центру соціа­льного обслуговування Марія Кушнір розповідає, що їхній центр ділиться на три відділення, які працюють з пенсіонерами. Перше – відділення соціальної допомоги вдома. Працівники саме цього відділення допомагають літнім людям з хатніми справами. Друге – відділення надання адресної грошової допомоги.

«Це відділення обслуговує малозабезпечених людей, – поя­снює Марія Кушнір. – До прикладу, ми створили безкоштовну майстерню з ремонту взуття. Також в нас є волонтери, які так само безкош­товно надають перукарські пос­луги. Буває, допомагаємо з одягом. Крім того, цьогоріч понад 300 франківських пенсіонерів отримають продуктові набори до Великодня».

Третє відділення – денного перебування. Туди пенсіонери приходять випити чаю та поспілкуватися між собою. Також тут діє так званий Університет третього віку.

«Є сформовані три групи, – розповідає Марія Кушнір. – Одна робить різні аплікації та картини. Друга – вчиться працювати з ком’ютером, бо літні люди теж хочуть це вміти. Третя група – здоров’я, вони займаються лікувальною фізкультурою. Волонтери навіть читають спеціальні лекції, як правильно виконувати вправи, щоб не нашкодити здоров’ю. Разом із тим, щомісяця до нас приходять священники з духовної семінарії, яким люди можуть поставити всі запитання, які їх хвилюють».

За словами пані Марії, в минулому році структурні підрозділи територіального центру обслужили 2 208 осіб. Цьогоріч – 1 490 людей за перший квартал. Вдома обслуговуються 468 пенсіонерів.

Треба остерігатися шахраїв

Скористатись послугами соціальних працівників можуть не всі. Адже вони доглядають лише за тими людьми, в яких немає рідних чи опікунів. Перед тим, як укласти договір про обслуговування, департамент соцполітики ретельно перевіряє інформацію, позаяк може з’ясуватися, що старенькі вже уклали з кимось договір про утримання. Але трапляються винятки.

«Буває, що діти наших підопічних перебувають у місцях позбавлення волі або хворі на алкоголізм чи наркоманію, – пояснює Марія Кушнір. – Такі випадки розглядає спеціальна комісія, яка створена при виконавчому комітеті, і виносить рішення».

Крім того, є ще одна категорія пенсіонерів. Це люди, діти яких їздять на заробітки за кордон і готові платити, лише б за їхніми батьками хтось доглядав. Трапляються й такі, що взамін готові віддати квартиру у спадок, але й тут не все так просто.

«Недавно мені запропонували доглядати за старенькими людьми – жінці вже за 80, вона лежить і потребує цілодобового догляду, чоловік теж ледве ходить, – розповідає франківчанка Еріка Кожоміна. – Донька в них за кордоном, як може, допомагає, але цього замало. Вони запропонували мені доглядати за ними – за квартиру. Я відмовилась, бо в мене самої мама старенька і син на інвалідності, тому жити з ними і приділяти їм всю свою увагу я б не змогла».

Жінка каже, перш ніж братися за таку роботу, потрібно ретельно зважити усі «за» та «проти», правильно прописати умови договору. Бо траплялись випадки, коли квартири, які обіцяли у спадок доглядальницям, належали іншим людям.

З фінансового боку такі угоди теж не завжди вигідні.

«Зазвичай люди, які на таке зголошуються, сподіваються, що їхні підопічні проживуть 3-5 років, – говорить Еріка. – Та насправді вони можуть прожити ще 10. Звісно, спершу всі беруться за роботу з благими намірами, але людська природа з часом бере своє, з’являються недобрі думки. Оскільки з часом ця квартира може вже нічого не вартувати».

Так, каже вона, потрібно остерігатися шахраїв, які за квартиру і з світу звести можуть: «Почали з’являтися якісь приватні фірми, які користаються з такої ситуації – переписують на себе квартири, а стареньких просто виселяють, або допомагають їм «піти».