Лідер гурту "КораЛЛі" поєднує гастрольне життя з роботою парамедика в АТО

Авдіївка — Покровськ. 60 км бездоріжжя. Мишко Адамчак, парамедик із позивним «Лемко», він же лідер популярного прикарпатського гурту «КораЛЛі», обережно веде реанімобіль.

Усього кілька десятків кілометрів, однак евакуація пораненого бійця триває вже понад чотири години. Інакше не можна. Травми надскладні й потребують по-справжньому віртуозного водіння, бо кожна яма на дорозі може стати смертельною для воїна, пише Народна армія.

— Треба попередити медиків шпиталю, щоб приглядали за бійцем. Бо ще на передову завтра втече, — жартує «Лемко».

— Ага, як учора. Зранку привезли пораненого, а ввечері він уже знову воював, — підтримує розмову побратим Мишка.

Медики не показують утоми, хоч останні кілька тижнів вони ледь устигають ремонтувати колеса після доріг, щедро всіяних мінними осколками.

Нарешті! Довезли! Живий! Світанок медики зустрічають, повертаючись в Авдіївку. Завтра — нові битви за життя! А поки що можна й на сопілці заграти…

Мишко Адамчак — гітарист, клавішник, сопілкар. Із початку 2015 року йому вдається поєднувати гастрольне життя з роботою парамедика на передовій. Музикант пересідає з BMW на фронтову швидку допомогу, вивозить поранених із поля бою, дорогою наспівує їм пісні, щоб відволікти від болю. На фронті «Лемко» не розлучається із сопілкою й часто носить вишиванку під камуфляжем. Під час «відпустки» дає концерти, а потім знову поспішає на війну…

І хоча він побував уже в багатьох гарячих точках Донбасу, остання ротація під Авдіївкою стала однією з найскладніших. «Лемко» першого ж дня зрозумів: перемир’ям тут і не пахне.

— Ми чергуємо поблизу шахти «Бутівка», де вже не залишилося жодного живого місця від інфраструктури. Тут добре розумієш, що таке справжнє братерство. Наприклад, нещодавно випало рятувати одночасно п’ятьох поранених. Миттєво й без зайвих слів узялися до роботи всі: від старшого лікаря та анестезіолога до водіїв і чергових. До речі, четверо із цих бійців «наловили» десяток мінних осколків і кілька куль, витягуючи пораненого побратима з поля бою.

Скільки воїнів удалося врятувати, «Лемко» не рахує. Тільки зазначає, що за його ротацій не було жодного випадку, коли пораненого не довезли до шпиталю.

— Бачили б ви, як мужньо бійці поводяться. Ми ж знаємо, які в них поранення, а вони спромагаються жартувати навіть без знеболювання. Наполовину перебинтований хлопчина просить зробити знімок на пам’ять, і ти фотографуєш його, підбадьорюєш, а потім хвилюєшся, чи вижив. Ми не маємо часу на сантименти, у метушні навіть контактами ніколи обмінятися. Та ось розповідаю вам — і мурашки по шкірі. Запам’ятався хлопець у вишиванці. Він дістав складне поранення, вся вишиванка в крові, шанси вижити примарні. А він тільки просив, щоб вишиванку не розрізали: мати вишивала. Під час евакуації цього хлопця іноземний журналіст зробив фото, яке потім перемогло на конкурсі. Та це неважливо. Важливо те, що той боєць таки вижив.

А вільної хвилини «Лемко» дістає гітару або сопілку. Для нього музика — найкращий релаксант. Тим паче що тепер він має однодумця: «підсадив» на сопілку колегу-медика.

— За десятиліття російської пропаганди населення Сходу України неабияк постраждало ментально. Місцева влада тут ніколи не приділяла уваги культурному розвитку. Проаналізувавши заходи, що відбувалися, можна зрозуміти, що їхня якість, кількість і напрямок просто кричущі. Українську культуру в цих районах пригнічували. Якби вона була пріоритетною, то не було б такої кількості людей, схильних до алкоголізму, з пасивною громадянською позицією. Тому різноманітні мистецькі, музичні заходи вкрай потрібні. Тож вантажимо свою трембіту, дримбу, гітари, барабани й вирушаємо у незвичне турне.