Людина з великої букви. За що долиняни люблять водія Андрія


Знайомтесь – Андрій Котула. Він має відповідальне ставлення до своєї нелегкої роботи, уважність і повагу до пасажирів. Це найулюбленіший водій дорослих і малих долинян. Чому? Довідуємось разом.

Маршрут №10 ДЕД-ГПЗ. Заходимо на зупинці біля Ощадбанку, що по вулиці Грушевського в салон ПАЗа. Післяобідня пора. В автобусі так би мовити, аншлаг. «Доброго дня! Як вам поїздка?» Люди мало не хором кажуть, що з таким водієм почуваються комфортно, затишно й безпечно, йдеться на сайті Долинської міськради.

Більшість пасажирів – постійні, їздять роками. «Волію пропустити один рейс і сісти до Андрія. Він дуже гарна людина, ввічлива. Мої два сини їдуть з ним вранці до школи, я – на роботу», – розповідає долинянин Петро С.

«Я навчаюся в гімназії №1,  іще відвідую  заняття в  музичній школі. Стараюся встигнути на рейс до дядька Андрія. Він ніколи не свариться і не виганяє з автобуса. Ми небагаті, й інколи моя мама не має грошей на проїзд…», – каже семикласниця Мар’яна М.

«І скільки в день перевозите отак безоплатно?» – «Дуже багато,– зізнається Андрій, – совість не дозволяє людині, яка не має за проїзд заплатити щось  тай сказати. Діткам й поготів. Я ж на плечах не несу…» Та, звичайно, автобус на воді не їде. Щоб рушив на рейс, треба на день залити в бак 27 літрів дизпалива, а це 740 гривень. А ще необхідно придбати мастильні матеріали, запчастини, собі на зарплату назбирати…Арифметика гривень  і пасажирів – нехитра. Дякувати, автобус новий, тож «хворіє» нечасто.

Але не має права і водій захворіти. Бо тоді проблема із заміною, міські перевізники не рвуться їхати: «Люди з мікрорайону Підлівче не можуть тоді нормально ані на роботу добратися, ані з роботи…»

Андрєві скоро буде 28 років, водієм працює 5 років. За кермом – робочий тиждень, окрім суботи і неділі. На маршруті  ГПЗ- ДЕД робить5 рейсів в день, 6-ий за маршрутом РЕМ-ДЕД. На роботі – з 6:30 до 18 години. Має всього пів години з 12 до 12:30 на обід. Пообідав швиденько – і на рейс.

«По місту  вартість  проїзду 4 , на Підлівче  – 5 гривень. Але до кінцевої зупинки пасажирів не так вже й багато. Взимку людей їздить менше. Влітку на дачі – трохи більше. Але вони здебільшого пенсійного віку, просяться багато хто безоплатно чи за пів вартості. Хто має маленьку пенсію, то дача – годувальниця, тож і їм не відмовиш…»

«То є дуже добра дитина. Декілька разів з ним їхала на рейсі, була приємно подивована відношенням до людей. Хочу подякувати його батькам, що виховали такого людяного сина…» – каже ініціативна долинянка Тетяна Л.

Розпитуємо Андрія про батьків. Мама працювала в банку, тато – на підприємстві з транспортування газу.  На жаль, він відійшов у засвіти…

Хлопчина змалку добре вчився. Вступив до університету в Тернополі, відтак продовжив навчання в Києві. Дипломованого фахівця з менеджменту й аудиту просили залишитися в столиці. З перспективою кар’єри високооплачувану роботу пропонували. Та він вирішив повернутись додому.

«Якось швагро Михайло попросив вийти на рейс. Один раз, другий. А там і почав я працювати як водій…»

Швагро поїхав на заробітки, автобус залишив у надійні руки. Андрій дбає, щоб були чистота і порядок, дуже шанує доручену йому техніку. Він  сьогодні і як  водій, і як перевізник.

«Сварливі пасажири часто бувають?», – запитую. «Я ніколи не сперечаюся, стараюся поводитися як годиться – спокійно і виховано. Якщо не будемо поважати один одного, то що далі буде?”

«А чому когось не візьмете собі на підмогу?» –  «Водія доброго не так просто сьогодні знайти.  Багато водіїв їдуть до Польщі, де зарплати в декілька разів вищі».

Андрій теж мав добрі можливості  виїхати за кордон:

«Мама поїхала в Італію, живе там і працює. Вже й документи мені виготовила. Та, знаєте, я щось подумав-подумав, в останню хвилину передумав і залишився…»

Андрій – корінний долинянин. В Долині живе і його сестра Галя з родиною.  Авжеж, Долина  – то найзатишніше  місце для тих, хто «приріс до міста серцем».

«Пане Андрію, може, маєте якісь зауваги, пропозиції до уряду міста ?»

«Дороги збудували добрі по всьому місту. Є нова дорога і на Підлівче. А то є головне для нас,  водіїв. А що ще треба зробити для господарки міста і для всіх долинян, то думаю що влада міста запланує і зробить», – переконаний  Андрій Котула.

«Дай Боже йому доброї долі, – каже ще одна пасажирка Марія Т.– Я пенсіонерка, здоров’я вже слабке, через день їжджу в лікарню. Він така позитивна і добра людина, що проїдуся з ним і, вірите, почуваюся краще. Лікарю менше вже скаржуся на хвороби…”

Андрій поки що не знайшов свою долю.  Може, одного дня  зайде до салону автобуса та, що полонить синьоокого красеня?

«Хочеться створити родину, жити і працювати на Україні. Дуже було б добре, щоб люди мали роботу вдома  і добре заробляли. І щоб були пасажирами мого автобуса…»