Мертвими бастіонами. Куди поділися фортечні укріплення Станиславова

Продовжуємо вивчати місця розташування старих бастіонів станиславівської фортеці. У цьому нам допоможе фрагмент туристичної мапи «PRO Івано-Франківськ», виданої у 2017 році ТОВ «Знати про Карпати».

Минулого разу ми завершили екскурсію біля Тисменицької брами. Наступний бастіон стояв правіше від неї. У 1887 році історик Алоїз Шарловський писав, що фортифікації з площі Міцкевича «повертали до вулиці Гославського (теперішня Вітовського – Авт.), а через неї впоперек – на площу Потоцького, охоплюючи божницю, залишаючи зовні казарми теперішньої пожежної охорони», пише Репортер. 

Станиславівська фортеця мала шість цілих і два напівбастіони

Площі Потоцького нині нема, більшу її частину займає головний корпус медуніверситету, позаду якого – сквер Руської Трійці. Божниця, тобто синагога, стояла приблизно там, де тепер кована фоторамка.

Історик Зеновій Федунків, який детально займається міськими фортифікаціями, називає цей бастіон «жидівським». Квартал раніше був щільно забудований, але під час Другої світової всі ці будинки знищили.

Далі куртина, тобто стіна між бастіонами, тягнулась уздовж площі Міцкевича. У другій половині ХІХ століття вона ще не мала вигляду скверу, там були присадибні ділянки, а Шарловський зазначає, що стіна вклинювалась у город якоїсь пані Лепковічової.

Наступний бастіон, за класифікацією Федунківа, є «українським». Назва обумовлена дерев’яною руською церквою Воскресіння Христового, що стояла неподалік. Від цього бастіону не лишилося сліду – у буквальному сенсі. Він розташовувався в районі вулиці Курбаса, а на одному з його фасів у 1891-му звели міський театр – теперішню філармонію. Втім, «український» бастіон таки встиг засвітитися! Поглянемо на фото 1868 року, що фіксує наслідки Мармулядової пожежі. Її робили з боку сучасної вулиці Грушевського, на місці обгорілих хатинок тепер будинок № 15, де банк «Хрещатик». Так ось – на задньому плані добре видно земляний вал правильної форми. Це і є залишки бастіону.

Посередині теперішньої вулиці Мельничука, десь напроти будинку № 14, був ще один в’їзд до міста. Але повноцінною брамою його назвати важко – він призначався виключно для руху пішоходів. Джерела описують цей об’єкт скупо: «Вузьким і довгим мостом можна було увійти до міста через малу хвіртку, призначену для прогулянок, називали її Вірменською». Хоча зустрічається інша назва – Заболотівська – оскільки провадила на Заболотівське передмістя.

Коли будували Білу хату, натрапили на величезні підземелля. Ходи були настільки широкі, що теоретично там без проблем могли роз’їхатися дві автівки. Можливо, саме тоді народилась легенда про підземний хід, що веде з Франківська до Галича. Втім, це були звичайні фортечні каземати, де у 1960-х роках міськхарчторг зберігав овочі. Колись там стояв повноцінний бастіон, але після добудови палацу Потоцьких він став напівбастіоном. У XVIII столітті поруч звели тринітарський монастир, що дало підстави Зеновію Федунківу іменувати цей напівбастіон «тринітарським».

Окрім галереї «Бастіон», найкраще міські фортифікації збереглися на вулиці Валовій. Там є потужні земляні вали, які взимку «окуповує» малеча із санчатами. Вони виникли на початку 1680-х, коли Потоцькі збудували собі кам’яну резиденцію. Палац мали захищати два потужні бастіони, для чого довелося виконати величезний обсяг земляних робіт і фактично з нуля насипати ці штучні пагорби. Власники міста настільки дбали про власну безпеку, що прикрили куртину равеліном, вістря якого було спрямоване на сучасну вулицю Шопена. А от на додатковий захист Галицької брами Потоцькі гроші «зажали», і равелін там так ніколи і не з’явився.

На сайті зі старими фото Станиславова SkyscraperCity архітектор Ярослав Дорошенко розмістив реконструкцію фортифікаційної системи палацу Потоцьких. Нещодавно у медіапросторі наробило галасу скандальне будівництво церкві на Валах. На реконструкції добре видно, що храм споруджується на місці лівого бастіону.

Далі куртина проходила між Дністровською та бічною стіною палацу Потоцьких, після чого впиралась у ще один напівбастіон. Зеновій Федунків називає його «гарнізонний», хоча він запросто може бути і «арсенальним», оскільки на його подвір’ї колись розташовувався арсенал. Там зберігалась фортечна артилерія, стрілецька зброя, боєприпаси. У ХІХ столітті арсенал використовували як «малий кримінал» – щось на кшталт камери попереднього ув’язнення, а в 1950-х завалили, оскільки він заважав облаштуванню колгоспного ринку. Навіть сьогодні за торговими павільйонами видно явний перепад висот. Впевнений, якщо тут копнути – натрапиш на підмурівки фортечної стіни.

А на вулиці Галицькій колись розташовувалась однойменна брама, яку ще називали Львівською. Вона мала кілька мармурових таблиць із написами. Наприклад, з боку середмістя було викарбуване: «Боже, відкрий очі Свої і споглянь місто, за яке взивається ім’я Твоє». У 2004 році рили котлован для будівництва торгового центру на Галицькій, 41 і наштовхнулись на фундаменти брами, яку перед тим вже досліджували археологи. На фото видно, як архітектор Зеновій Соколовський вивчає кладку Галицької брами. Керівництво фірми «Гаразд Україна» пообіцяло законсервувати і музеїфікувати підмурівки, після чого… залило все бетоном.

Нарешті, ми дійшли до крайнього бастіону. За Федунківим він – «католицький», оскільки поруч розміщувався костел. Колись на його вершині був пустир, а в казематах розташовувались склади пивзаводу. Тепер краєвид змінився. Каземати знищені під час будови торгового центру із пиріжковою, а на горі бастіону красується інший ТЦ – «Зебра», який, за кольори і форми вже охрестили «Крематорієм».