На обійсті загиблого бійця АТО — конфлікт тривалістю у двадцятиліття

Ріп’янка — невелике село на берегах річки Лукви. У селі проживає близько семи сотень людей. З відомих — Павло Турула, український науковець у США, та Василь Боднар — герой Євромайдану, боєць АТО, який загинув торік при обороні міста Щастя у складі батальйону добровольців “Айдар”.

БЕЗЦІННІ САНТИМЕТРИ

Минулого тижня до обійстя, де живуть батьки загиблого на війні Василя Боднара, виїхали три авто з представниками районної влади: члени районної земельної комісії, голова Калуської районної ради Василь Дзундза та перший заступник голови Калуської РДА Віктор Гільтайчук. Крім того, були присутні члени земельної комісії сільської ради та сільський голова Микола Іваськів. У сім’ї Боднарів — ще один син, який також на війні.

Василь Дзундза розмовляє із Марією Боднар

Вирішувати проблему приїхали представники Калуської РДА

У сусідів — суперечка за межі. Будинок сім’ї Василя Боднара розташований між будівлями сусідів Перегінців та Іваськівих. До обох родин Боднарі мають претензії. З одного боку Боднарі вже навіть почали копати землю під фундамент для паркану. Однак, вже на другому метрі робота — зупинилася.

— Дивіться, межі господарства собі самостійно розширили, заїзд зробили, а в мене заїзду немає. Я їм то дарую. Їхній паркан не рушаю. Хочу залити фундамент зі свого боку. А вони — не дають, — нарікає Марія Боднар.

— Подивіться, підкопали на мій бік. Вони мали відступити від паркана, копаючи під фундамент. Де відступили? Я не дозволю так заливати, — апелює сусідка з родини Іваськівих.

Василь Боднар показує, як копав фундамент біля сусідського паркану

Сперечаючись на межі, сусіди раніше вже встигли почубитися та нанести один одному тілесні ушкодження. За що навіть судилися.

З боку сусідів Перегінців — аналогічна історія. Федір Боднар розповідає, як ставив паркан ще понад три десятиліття тому. А сусід буцімто поруйнував у 1998 році. Тепер Боднарі хочуть спорудити паркан між двома обійстями.

Федір Боднар упевнений, що сусіди руйнують його паркан і межі

В Івана Перегінця — своя версія: чоловік показує на дерева, яким — по кільдесят років і переконує, що навіть за ними можна судити про межі.

Комісія зробила заміри меж під пильним оком сусідів

— Коли минулого разу приїхала комісія і встановила межі, то вже за годину по від’їзді Федір Боднар тут усе трощив. Я свої сливи ходжу рвати, коли його вдома немає, — скаржиться чоловік.

Федір Боднар був сільським головою Ріп’янки у 2000-2005 роках. Чому, займаючи посаду, не розставив крапки над “і”, — нарікають сусіди.

Конфлікт між сусідами триває близько двох десятиліть. Досі жодна із комісій не спромоглася помирити сусідів.

— Тут немає складнощів, — каже сільський голова Ріп’янки Микола Іваськів. — Просто люди йдуть на принцип і ніхто не хоче поступитися тими десятьма сантиметрами. Що тут, поклади нафти чи золота, що так за землю тримаються? Колись землю міряли кроками. Це зараз вимірюють до сантиметра. Тому говорити нині про точні межі не можна — для цього потрібні правовстановлюючі документи. Або ж сусіди мають поступитися один одному. Якщо не буде згоди, жодна комісія, жоден сільський голова не здатен вирішити це питання.

Після більше двох годин суперечок комісія, врешті, змогла позначити межі між обійстями та зафіксувати це документально.

Однак, за інформацією “Вікон”, уже наступного дня до Калуської РДА надійшла скарга від Федора Боднара, який зазначав: комісія чинила на нього тиск, під яким він був вимушений погодитися на встановлені межі.

Віктор ГІЛЬТАЙЧУК, перший заступник голови Калуської РДА:

— Від сім’ї Боднарів були скарги не тільки у районну, але й в обласну адміністрацію і навіть Адміністрацію Президента. На місцевому рівні це питання вирішити не можуть, однак Калуська РДА як виконавчий орган не має права у це втручатися. Жодна із тр ох родин не має технічних документів на землю, а про її приватизацію взагалі не йдеться. Найкращим варіантом у цій ситуації було б те, якби люди виготовили проект і приватизували земельні ділянки. Проект хтось має замовити і за нього заплатити. Але я так розумію, що нікому з сусідів невигідно, бо це, як вони, мабуть, побоюються, зламає стереотипи про “історичну справедливість”. Адже колись межі встановлювали не метром, а, швидше, добросусідством, а зараз добросусідства немає. Зрештою, це судова справа, яка може тривати не один рік. Може, тому люди і не звертаються до суду.