На Прикарпатті руйнується унікальний Пнівський замок


Пнівський замок розташований на підніжжі Страгори, осторонь від міста Надвірна.

Подібні будівлі почали виникати після поступового занепаду та розпаду Галицько-Волинського князівства, яке, розорене численними монголо-татарськими ордами, не могло відновити своєї колишньої могутності, пише ternopil.te.ua

Замок зведений у тому місці, де карпатські хребти найдалі вклинюються в передгір’я, і стоїть поблизу Страгори. Страгору з її двома вершинами добре видно здалека і вона здавна служила орієнтиром. Через гору, а можливо, через її двоголову вершину, проходив давній торговий шлях (частина відомого транскарпатського), який далі, ймовірно, вздовж русел рік через гори тягнувся на Закарпаття й Угорщину. Замок таким чином надійно прикривав собою в цьому місці вхід у гори. Подорожні, мандрівники і купці, проїжджаючи в цьому напрямку і зворотно, замку просто так уже минути не могли — тут створили митницю.

Митниця приносила помітні прибутки магнатам і своїм вдалим розташуванням привертала увагу селян і ремісників до цього місця — вони осідали поруч. Селилися тут, поза замком, на дворі, замкові слуги, яким не знайшлося місця серед мурів. Так виникло поселення — теперішня Надвірна, яка згодом стала значним ремісничим центром.

Замок — велика, добре спланована і продумана фортифікаційна споруда, яка була найбільшою на всій території Прикарпаття. Замок будували з великих тесаних брил гірського сірого каменю; здебільшого на внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу. Мури зводились, перш за все, як оборонний об’єкт, а тому не дивно, що їх товщина сягала одного метра і більше. Зовнішні стіни ще масивніші і неприступніші — товщиною до 1,8 м. Твірних стін п’ять — замок у плані п’ятикутний і укріплений вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Веж п’ять, всі вони різні за висотою, формою і призначенням. Найбільш уразливий і незахищений замок з півночі але, не зважаючи на це, він був для того часу одним з найбільш укріплених та пристосованих до довготривалої облоги в усій Україні, навіть Олексі Довбушу не піддався.

Але часті перебудови, зміна господарів та зміна державних кордонів і напрямків торгових шляхів, розвиток військової техніки вели до поступового занепаду замку — він втрачає значення, важливого військового пункту і помітної оборонної одиниці. Його все активніше перебудовують і пристосовують для інших цілей, але процес занепаду відвернути було вже неможливо. На початку XIX століття замок повністю пустіє і його навіть починають розбирати.

Не зважаючи на руйнування та час, замок дійшов до наших днів. Найкраще збереглась північна стіна, яка не втратила своєї цілісності і первозданної висоти, не проглядаються на ній і сліди пізніших мурувань. Збереглася навіть штукатурка.

Східна стіна дає найчіткішу уяву про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та оточуючої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня, а це наводить на думку, що в товщі землі всередині замку існувала невидима і прихована від зайвого ока підземна система приміщень. Арка в’їзних воріт уціліла. На фасаді в’їзної вежі збереглись ніші для моста та підйомних ланцюгів.