Олег Тягнибок: Вихід один: інша влада, яка по-іншому вестиме міжнародну політику…


З 16 до 18 лютого у Мюнхені проходила конференція з безпеки, на якій близько півтисячі політиків та експертів з усього світу обговорювали загрозу міжнародних конфліктів.

Результати цієї конференції та коментарі на інші теми ‒ у витягах з найсвіжіших етерів лідера "Свободи" Олега Тягнибока та телеканалах ЗІК та NewsOne.

Історичні паралелі

"Чи стане конференція в Мюнхені реальним кроком до миру в Україні і до повернення нарешті наших територій? Нам, звісно, дуже того хотілося б. Однак варто реалістично оцінити пропозиції та ініціативи. Для початку нагадаю, що 2018 рік ‒ це рік 80-річчя ще однієї Мюнхенської конференції ‒ так званої мирної, на якій також говорили про втихомирення агресора. Щоправда, тоді йшлося про Німеччину, натомість наслідком того "втихомирення" стала окупація Чехословаччини, від якої забрали Суец. До речі, на Мюнхенській конференції 80 років тому розглядали й питання про задоволення претензій Польщі і Угорщини, і Угорщина тоді фактично отримала право на територію Карпатської України.

Так от напрошуються історичні паралелі. Тоді також базові країни світу ‒ Британія, Франція ‒ мали ілюзію щодо того, що з країною-агресором, яка посягає на території країн-сусідів, можна про щось мирно домовитися. Та сама історія зараз з Московією. Бо хоч би про що ми говорили з Кремлем ‒ він однаково чинитиме по-своєму. У ці дні минає третя річниця Мінська-2, який "Свобода" повсякчас називає неефективним та нерезультативним. Ця річниця ‒ нагода пригадати: хоч би що увалювали за весь цей час, Росія ще ні разу не виконувала рішень. Тому сподіватися, що Московія піде на поступки тепер ‒ щонайменше наївно".

Про миротворців

"Стосовно миротворців. Слід пам'ятати, що Росія має право вето в Раді безпеки ООН. А якщо хоч одна країна ветує рішення, то його не ухвалюють. Відповідно якщо пропонуватимуть невигідний Московії формат введення миротворців, то вона однозначно його заветує. З цього висновок: будь-що, про що домовляться, буде виключно на умовах Кремля, а не на умовах України. От у чому теперішня наша трагедія. Що б там не говорили представники теперішньої влади, протягом останнього часу вони фактично провалили зовнішню політику держави. Світові вже так набрид конфлікт в Україні, що його готові вирішити хоч би на умовах Москви ‒ аби тільки це нарешті завершилося. І знаєте чому? Бо світ побачив: з Україною не можна мати справи. Тут і корупція, і політичні переслідування, і невміння влади тримати слово. Отому я скептично ставлюся до реальних ‒ не декларативних ‒ результатів оцієї Мюнхенської конференції.

Є ще один аспект щодо миротворців. Це питання про те, які країни вони представлятимуть. Росія нині не сидить склавши руки, її агентура активно працює по світу, домагаючись того, щоб якнайбільше представників міжнародних організацій ставали проросійськи заангажовані. Не виключено, що їх мотивують фінансово, морально чи навіть ідеологічно. Адже це можуть бути представники лівих комуністично-соціалістичних партій, які за своїми поглядами є проросійськими Я вже не кажу про Казахстан, Білорусь. Якщо ці країни нададуть миротворців, то це ж будуть насправді представники Росії. Чи реально домогтися введення миротворців на прийнятних для України умовах? Так, але не при нинішній владі. Коли буде інша влада, то й повага до нас буде інша. Якби ми зараз перенеслися в постмайданівський період, коли віра в Україну була іншою, це було б цілком реально…

…Є інформація, що влада готує дострокові парламентські вибори вже на цей рік. Припускаю, що під час вибрів вона буде піаритися на тих самих миротворцях. Бо ще не буде результату дій миротворців, але буде запущений процес. Мовляв, ми боролися, боролися і ось нарешті… Навіть якщо нам дадуть всього сотню миротворців…".

Не кожна формула розв'язання конфлікту прийнятна

"Яку формулу розв'язання конфлікту пропонують в проросійському так званому "Опозиційному блоці". Перше ‒ миротворча місія ООН на Донбасі, друге ‒ тимчасова адміністрація на окупованій території, третє ‒ імплементація Мінських угод. При цьому представники "Опоблоку" наголошують (і це важливо!), що миротворці повинні бути на лінії розмежування, а не на лінії державного кордону між Україною і РФ. Це дуже суттєвий момент, на якому, до речі, наполягає й Росія. Адже Росія в жодному разі не говорить про миротворців, які де-факто перебуватимуть на території Луганської і Донецької областей. Наступний момент ‒ питання виборів. Не можна проводити вибори на тимчасово окупованих територіях, допоки Україна не контролюватиме кордону і поки з цієї території не будуть усунені антиукраїнські елементи. І нарешті імплементація Мінських угод. Тут доречно нагадати, а що ж таке Мінські угоди. А це амністія усім бойовикам без винятку, створення так званих судів і прокуратур під керівництвом і впливом місцевої влади, яка буде обрана під дулами російських автоматів, себто за списками Путіна. Це створення так званої народної міліції, яка підпорядковуватиметься місцевій владі, а не Києву. Це також право для місцевої влади вести міжнародну політику, тобто укладати міжнародні договори з іншими регіонами, зокрема й Російської Федерації. А що найтрагічніше для нас ‒ то це те, що Україна зобов'язана буде фінансувати потреби цих територій, і це фінансування відбуватиметься першочергово і стовідсотково. Фактично мова про захищені статті".

Що робити?

"Нещодавно очільник МЗС України Клімкін заявив. що неважливо, чи Америка сидить за столом переговорів чи ні. Але це помилкова теза. "Свобода" давно наголошує, що формат переговорів не повинен бути такий, як сьогодні. Себто коли беруть участь Німеччина, Франція, Росія і Україна. Має бути інший ‒ Будапештський формат, а за столом переговорів мають сидіти представники США і Великобританії, які не тільки мали б бути гарантами нашої безпеки, але й об'єктивно в нинішній ситуації є нашими основними стратегічними партнерами. До того часу, поки не змінимо формату переговорів, ми не матимемо позитивного результату. До слова, про повернення до умовно Будапештського формату нині говорять високопоставлені американські політики і не тільки вони. Друге ‒ це санкції. Світові нецікаво впроваджувати суворіші санкції стосовно Російської Федерації, оскільки сама Україна цього не робить. Російський бізнес в Україні процвітає, Московія ‒ наш основний торговельний партнер, щонайменше п'ять російських банків до цього часу працюють на території України, і ніхто їх не чіпає. Більше того, купа українського бізнесу працює в Криму на російській території під іншими марками. У мене склалося враження, що ця влада запроваджує санкції тільки стосовно тих підприємств еРеФії, які їм заважають у веденні бізнесу. Давно відома формула: в світі поважають сильного. Україна ж наразі не вважається сильним партнером для світових європейських держав…".

А влада взагалі збирається повертати Крим?

"…Щодо переговорів між представниками США і Росії ‒ Волкера і Суркова. Ми прекрасно розуміємо, що хоч якийсь формат переговорів між цими країнами мусить бути. Бачимо й те, що ці переговорити щоразу закінчуються з інакшим результатом, і не обов'язково добрим для України. Все це насправді не надто допоможе, поки не отримаємо владу, яка обстоюватиме інтереси України. Світ так побудований: як тільки дипломатія відчуває, що хтось про щось забуває або чимось нехтує, то відповідно змінює до таких ставлення. Наприклад, наші вже не згадують про Крим. Це саме те, що потрібно Росії. От поговорімо про Донбас, але про Крим говорити не будемо. Чому в Мюнхені не згадали про Крим? Це ж окупована територія. То ми будемо повертати Крим чи ні? Чи влада вже змирилася з анексією? Чи, може, такий був план Кремля ‒ анексувати Крим, а потім через так звану "рускую весну" відвернути увагу й України, і всього світового товариства, щоб до того питання більше ніколи не поверталися.

Провали української дипломатії ‒ на кожному кроці. Чому ситуація з Америкою загострилася. Та тому що українська дипломатія провалила етап виборчої кампанії, зайнявши не нейтральну, що було б правильно, позицію, а відверто підтримавши лише одного з кандидатів. Плюс гроші, які вкладали в Україну після Революції і які були розкрадені, і сьогодні Америка ініціює низку позовів проти так званих українських олігархів. Шалена корупція в Україні та політичні переслідування лишень підливають олії у вогонь. Вихід один: має бути інша влада, яка по-іншому вестиме міжнародну політику".

"Свобода" і поліграф

"Наша політична сила ще в минулому скликанні запропонувала, аби щонайменше кілька категорій чиновників обов'язково проходити детектор брехні. Депутат-свободівець Юрій Сиротюк навіть зареєстрував відповідний нормативний акт. Він пропонував, аби ще тоді, у 2014 році, через детектор брехні пройшли всі генерали українських Збройних сил, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії тощо на предмет можливої шпигунської діяльності, тобто участі в роботі російської розвідки, а також щодо їхнього можливого втручання в тендери з постачання українським військовим харчування, обмундирування, озброєння тощо. На жаль, депутати не підтримали цієї ініціативи "Свободи". Також ми пропонували ухвалити закон, згідно з яким через детектор брехні мають пройти всі держслужбовці, а також кандидати на виборні посади. І цю ініціативу також не підтримали інші політичні сили. Власне на сьогодні тільки свободівці й проходять детектор брехні. Мій заступник, голова економічної ради Ігор Кривецький пройшов поліграф, коли журналісти мали до нього питання, та ж Ірина Фаріон… Тільки "Свобода" нині й торпедує це питання…".

Нагадаємо, наприкінці листопада минулого року у прямому ефірі одного з українських телеканалів журналіст Дмитро Гордон звинуватив доктора філологічних наук, народного депутата України 7-го скликання Ірину Фаріон у роботі на спецслужби РФ та запропонував їй спростувати це твердження, пройшовши тестування на поліграфі. Ірина Фаріон одразу пройшла тестування, результати якого було опубліковано у ЗМІ. Сам Дмитро Гордон проігнорував пропозиції поліграфолога пройти тестування.

Про ручні суди

"Ми, націоналісти, на своїй шкірі відчули, щó ця постмайданівська влада робить з опозицією. У 2015-році наших людей ні за що затримували, проводили в їхніх помешканнях обшуки. У нас досі купа судів. І от що цікаво. Коли мова про опозиційних політиків чи вояків-добровольців ‒ тут суди тривають роками. А Труханова тільки раз ‒ і відпустили. То чого дивуватися, що під Солом'янський суд прийшов чоловік з сокирою і порубав 16 суддівських автомобілів. Та то тільки початок, і винна ‒ бандитська влада. Довели українців до відчаю. Піднімають тарифи, знецінюють пенсії, провели медичну реформу, через яку люди будуть мерти, як мухи. Хіба в цій країні при цій владі що-небудь може змінитися? Я, до речі, розумію, чому "народні фронти" не ходять на ефіри. А що вони людям скажуть? Брехуни. Ганебна бандитська влада. Гнати їх треба всіх…".

Часопис ВО "Свобода"