«ПОЛЬСКІЙ МІР» чи католицька експансія в Україні?


Схоже, нова загроза іде звідти, звідки не чекали. Польща - наш друг і адвокат – проводить непомітну на перший погляд релігійно-культурну експансію в західні області, у тому числі на Прикарпатті. Тут не йдеться про економічну чи військову силу.

Враховуючи польську «толерантність» до України, вони свою стратегію проводять поетапно, починають з підтримки католицьких соборів, активніше організовують паломницькі поїздки до святих місць РП, а під час цих заходів представники католицького духовенства заохочують наших громадян до навчання в богословських католицьких та цивільних навчальних закладах за кордоном. Їх зусилля спрямовуються на дипломатичну, морально-політичну і завуальовану матеріальну підтримку громадян України з числа етнічних поляків, а також їх об’єднань на території західних областей.

Багато що стає зрозумілим, якщо подивитися, яка кількість українців подає заявки на отримання "Карти поляка" (документ, який підтверджує приналежність до польського народу і дає право, зокрема, легально працювати і навчатися за кордоном без додаткових дозволів). Цього року кількість охочих довести своє польське коріння зросла фактично удвічі порівняно з минулим роком. А польські вузи, принаймні за словами викладачів Національного університету "Острозька академія", стали основним конкурент українських. Це класичний brain drain (відтік мізків). Але, щоб отримати таку карту, необхідно не лише мати польські корені (ця головна умова), але ще і пройти навчання на знання свят, у тому числі і релігійних католицьких, польської мови, а такі послуги надають релігійні католицькі громади, в яких стягувачі окатоличуються і асимілюються. На практиці ми також бачимо, що таку карту із-за бідності в країні прагнуть отримати навіть "родичі" - троюрідні онуки польської прабабусі.

Вони також спонукають наших мешканців виготовляти паспорта громадян РП і при цьому посилаються на те, що в Польщі не заборонено мати подвійне громадянство, але не говорять, що в разі отримання польського чи іншого іноземного підданства, у них виникає обов’язок в особливий період проходити військову службу у збройних силах цих іноземних держав. І хто зна, до чого це все приведе…?

Тут без перебільшень напрошуються аналогії з "руськім міром", але це все доволі відрізняється від того, що відбувалося на Донбасі. Основна відмінність між "руськім миром" і польським проектом у тому, що він більш-менш будується на рівноправних засадах. Польська експансія не така агресивна як російська, але вона більш продумана виважена і збалансована. Вони пропонують певні бонуси і економічні дивіденди для пересічних громадян. Поляки працюють з громадянським суспільством, з активною молоддю, різними групами, які мають авторитет. І в цьому активною є роль духовенства католицької церкви.

Це все свідчить, що католицькі польські та греко-католицькі ієрархи на Україні спільно ведуть одностайну патріотичну польську пропаганду. Вони і їх «друзі» з числа навколо церковних організацій завуальовано пропагують ідеї щодо необхідності приєднання території Західних областей до Республіки Польщі, при цьому вони планомірно і цілеспрямовано переконують наших громадян в тому, що це потрібно у зв’язку із тим, що українці і поляки мають спільні етноконфесійні уподобання.

Все це дає можливість Варшаві закріпити за цією частиною територій релігійно-гуманітарний, а в подальшому політичний вплив.

Тому незважаючи на те, що Польща – друг України і її адвокат у світі, треба не забувати, що вона переслідує власні інтереси і думати, яким чином цю soft power (м'яку силу) стримувати.