Savkaband або моцартівське виховання

Коли німець у XVII столітті дізнавався, що ваше прізвище – Бах, він в ту ж мить перемодельовував ваш професійний портрет у своїй голові на «музиканта», і у більшості випадків німець слушно чинив. Глядімо, і прізвище «Савка» набуде подібних ознак для сучасного українця.

На Міжнародному музичному фестивалі LvivMozArt Палац Потоцьких, що на Коперника, став гостиною для надмузичної сім’ї, пише moderato

Мама Людмила – ніжний вокал, Андрій Савка – струнні: скрипка, гітара, альт (на концерті), Данило та Михайло – одні з наймолодших Савок – разом із наймолодшим Михайлом (якому лише 9 місяців) поки лише шанувальники.  Найяскравішою перлиною Савчиного океану є Данило, який розвивається як композитор.

“Ми жартуємо, що ми – SavkaBand, бо ми всі Cавки і нас багато!”, – говорить Людмила.

Формат концерту окреслюється рамками домашнього родинного музикування (чудовий струнний квартет: Лідія Футорська (І скрипка), Марта Бура (ІІ скрипка), Андрій Савка (альт), Ярослав Мигаль (віолончель), а також фаготист – Олександр Іванюк, що є хресним соліста-піаніста) із крапельками історій, жартів та комедій, нагадуючи розповіді про музикування у домівці Косачів, чи Лисенків, чи іншої української «аристократії» часів бідермаєру. Сім’я Савка видозмінила сприйняття розкішної, однак холодної мелізмованої зали, додавши музичного тепла та дитячого сміху.

До чого тут Моцарт?

Згадаймо ще раз історію життя Вольфґанґа Амадея та його батька Леопольда. Ще донедавна музичні чутки, як вірус, розмножувалися на недостатньо освічених устах про надгеніальність Моцарта та трактування його особи як святого. Насправді ж всі геніальності є все ж таки людьми, і на них діяли ті ж закони суспільства та фізики. Тому, за переконливими арґументами професорки Любов Кияновської, Моцарт був одним із геніальних композиторів, проте міти про його «перетворення води у вино» вже давно спростовано, а джерелом успіху була найперш педагогіка.

Андрій Савка – чудовий батько, як і Леопольд Моцарт, зайнявся музичним вихованням своїх дітей із самого малечку із упорядкованою та виробленою ним системою навчання (до Леопольда, практично, такого ніхто не робив).

Музика – це недооцінений спосіб розвитку молодих особистостей із фізіологічної, естетичної та моральної точок зору. Якщо б ваша маленька дитина із раннього віку почала займатися музикою – вона неодмінно була б композитором, бавлячись у цікаву для неї гру: комбінування звуків.

«Музика поглинає його повністю – він пропадає в ній годинами. Пояснити словами, що виражає у своїх творах йому складно. Мабуть тому, що йому здається зайвим додатково витлумачувати те, що вже сказано музикою», – розповідає батько.

Проте не кожен, хто навчається музики, стає музичним унікумом, і, чесно кажучи, метою музичного навчання ніколи не було створення суспільства музикантів, проте суспільства із тонким відчуттям філософського, емпіричного сенсу через звукову систематику. Музикант – людина, яка нарекла себе на постійні довгі занурення без можливості глибоко вдиху та видиху, проте це людина по-справжньому вільна. Маленький Данило сьогодні насолоджується лише свободою, одночасно коли від всього іншого його ще захищають батьки, які створюють найкращі умови для найшвидшого вдосконалення: не кожен фортепіанний концерт, написаний дев’ятирічним хлопчиком, виконується оркестром у філармонії, проте не кожен хлопчик такого віку здатен його написати.

 Окрім фіксованих творів, Данило продемонстрував на концерті свої імпровізаторські можливості.

«Для нього такі імпровізації, як розвага. Я ніколи не знаю, що буде далі…», – представляла із двома малими братиками Данина на руках наступний номер мама Людмила.

Незважаючи на легку квадратність та варіаційність імпровізацій, Данило музикував, дуже вільно почуваючись у гармонічних конструкціях та фактурі. Він показав неймовірну витримку, провівши майже годинний концерт, де виконував свою музичну частку у кожному скомпонованому ним творі.

У Данила вже у доробку близько сотні авторських творів для різного складу інструментів та кілька пісень. Він став ініціатором концерту «SavkaВand збирає друзів», який був благодійним.

«Напевне, всі були б щасливі, якщо б таких концертів не потрібно було б проводити», – поділилася під час концерту мама, – «тато постійно запитує: «Що ти хотів сказати цією музикою?». – Данило не любить це запитання. Він вважає, що все, що він хотів передати музикою, він вже передав, і слів не потрібно»…

Батьки – це та опора, яка здатна піднести вище від будь-чиїх явних цілей, проте, одночасно, її вага може стати фатально непідйомною.  Хоч життя Вольфі та Данила чимось схожі, проте хочеться вірити, що вони мають більше різночинностей, спільною знаходячи лише геніальність!