Що таке опорні школи та чому Івано-Франківська область тут пасе задніх


У рамках децентралізації в Україні почали створювати опорні школи. На Прикарпатті з’явилося вже шість таких закладів. Але порівняно з іншими областями – це дуже мало.

Чиновники переконують, що ці зміни прогресивні і підуть лише на користь дітям. Але далеко не всі розуміють, що ж воно таке – опорні школи, пише “Репортер”.

Індивідуальне – не завжди добре

Як розповів директор департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА Віктор Кімакович, в області є райони, які мають проблеми з густотою населення. Відповідно там є чимало малокомплектних шкіл. Дехто думає, що в таких школах дають якісніші знання, бо вчитель працює з кількома учнями, а не з великими класами, та реальність інша.

«Якщо в класі є до п’яти дітей, то це вважається індивідуальним навчанням. Якщо більше п’яти – це вже нібито повноцінний клас, – пояснює Кімакович. – З одного боку, виглядає класно, бо це ніби репетиторство. Але, як показує статистика, діти з індивідуальним навчанням показують дуже низький рівень здачі ЗНО. Це пов’язано з багатьма чинниками, основні – відсутність конкуренції та невміння працювати в команді. Ми вже навіть не говоримо про те, що матеріально-технічна база у таких школах не оновлювалася 20-30 років».

Аби покращити якість освіти, міністерство регіонального розвитку та міністерство освіти запропонували створити опорні школи, прив’язавши їх до територіальних громад.

По ідеї, опорною може стати найбільша, найпотужніша школа у певній місцевості. Такі ще називають «hub school» – тобто центральна. Там має навчатися не менше 360 учнів, і не тільки свої, а й діти з інших, найближчих сіл та містечок. Це дасть можливість зрівняти якість міської та сільської освіти. Водночас класи будуть достатньо наповнені, аби діти могли активно соціа­лізуватись і вчитись працювати в команді, виконувати завдання у групах.

«Зрозуміло, що якщо школа розрахована на 500 дітей, а нині там вчиться 450, то нема змісту робити її опорною, бо діти з навколишніх сіл там просто не помістяться, – каже Віктор Кімакович. – Однак, якщо в такій школі 200 учнів, то вона має всі шанси стати опор­ною. Але для цього потрібно ще мати мінімум три філії – початкові школи у навколишніх селах».

Дітей та вчителів із сіл возитимуть до опорної школи спеціальні автобуси. А мережа опорних шкіл має бути розрахована так, аби автобус в один бік не їхав довше 45 хвилин.

Опорні отримують більше

На сьогодні на Прикарпатті є шість опорних шкіл: в селищі Войнилові Калуського району, в Більшівцях і Дубівцях Галицького району, у Верхній Липиці та Рогатині, а також у селищі Обертині на Тлумаччині.

Якщо не брати до уваги Закарпаття, де за два роки не створили жодної опор­ної школи, то наша область є останньою в Україні. Трохи вище в рейтингу Чернівецька, Черкаська та Луганська – там створили по сім таких шкіл. А от у сусідній Тернопільській – 21, у Львівській – 38. Це важливо, бо саме в ці школи уряд нині інвестує кошти: там оновлюються кабінети й лабораторії, будуються спортмайданчики і т. д. Тобто створюються всі умови для того, аби діти отримували якісні знання.

«Ми хочемо, аби опорна школа в майбутньому стала центром розвит­ку громади, – говорить Віктор Кімакович. – Там мають функціонувати різного роду гуртки, мусить працювати група подовженого дня. Центром шкільного життя має бути бібліотека, де є безкош­товний Wi-Fi, електронні та друковані книжки сучасних авторів. Окрім того, ми хочемо відійти від «совєтської столовки» й обладнати їдальні за концепцією кафе».

Вчителі, каже Кімакович, теж відчують покращення. Принаймні в їхніх класах з’явиться все необхідне обладнання для роботи з дітьми.

Витрати оптимізують

Ще одною перевагою створення опорних шкіл, як кажуть у Міносвіти, є ефективність використання ресурсів. Адже раніше на одного школяра у малокомплектній школі, в якій могло навчатися 25 дітей, держава витрачала від 20 до 60 тис грн. Натомість на учня звичайної школи – 9600.

Ще одна проблема – зарплати вчителів. Як відомо, їм нараховують ставку за навантаження 18 годин на тиждень. У маленьких сільських школах недостатньо годин, щоб забезпечити ставкою вчителя одного фаху. Тому, щоб отримати хоча б «голий» оклад, сільським вчителям подекуди доводиться викладати по кілька предметів. Так, наприклад, у Долинському районі 45 % вчителів читають три і більше предметів. Відповідно вчитель просто не в змозі готуватися до кожного предмета, якісно опрацьовуючи кожну тему.

Відтак в селах повинні залишитись лише початкові школи. Малеча може вчитися ближче до дому та не їздити далеко на автобусі. Водночас діти з п’ятого класу повинні перейти в опорну школу.

Важливо, що школи ІІ та ІІІ ступенів, які є малокомплектними, закривати ніхто не збирається. Їх, скоріш за все, просто понизять до статусу початкових. Але філією опорної школи може бути і дев’ятирічка.

Опорні школи та їхні філії функціонують паралельно та пов’язані єдиним адмінапаратом.

«Зрозуміло, що при такій оптимізації деякі вчителі втратять роботу, але ми мусимо на перше місце ставити інтереси дитини, – говорить Віктор Кімакович. – Тому маємо визначитись, що нам важливіше: зберегти приміщення для вчителів чи дати дітям якісну освіту? Варто враховувати і те, що нині в області 15 % вчителів – пенсійного віку. Тому часто молодий вчитель не має повного завантаження, а старші отримують і зарплату, і пенсію. Однак для нас на першому місці – професіоналізм. Тож якщо вчитель творчий, має підхід до дітей, якісно й доступно викладає матеріал – він буде працювати й надалі».

Загалом на Івано-Франківщині планують створити не більше 50 опорних шкіл. Це, каже Кімакович, оптимально для області. Однак, реформа торкнеться не всіх районів, бо є особливість – гірська місцевість.

«Є невеликі проблеми у Косівському та Верховинському районах, – говорить посадовець. – Та ми вважаємо, що там не потрібні опорні школи, бо через рельєф є проблема з підвозом учнів до навчальних закладів. Саме в цих районах малокомплектні школи ми повинні зберегти. Також там пот­рібно створювати пришкільні інтернати, де дитина матиме можливість заночувати».