Сергій Адамович: Сім думок про українську соборність


Депутат обласної ради, доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Сергій Адамович поділився думками щодо української собороності.

1. Соборність українського народу зберігає свою тяглість з часів Київської Русі, коли Рюриковичі об’єднали в єдину імперію східноєвропейські слов’янські племінні об’єднання, фіно-угорські племена півночі держави та тюркський елемент на цивілізаційній межі між кочовим степом та осілими землеробами. Найкращим свідченням цього є ідентифікація українців протягом багатьох століть, попри чужорідні правлячі режими, як руських, русинів (на Закарпатті через обмеженість контактів із зовнішнім середовищем самоназва «русини» частково існує й досі).

2. Протягом усієї історії жива кров українства переливалася судинами нації зі Сходу на Захід і в зворотному напрямку. Скажімо, у ХIХ столітті І. Котляревський, І. Срезневський, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманов та інші українські діячі своїми творами оживили національну свідомість Галичини. Натомість у ХХ столітті обезкровлена сталінськими репресіями, Голодоморами Наддніпрянщина трималася завдяки пориву західних українців. Соборницькі прагнення українців у Другій світовій війні проявилися в русі опору ОУН-УПА (ідея Української самостійної соборної держави, похідні групи УПА на Наддніпрянщину).

3. Злука ЗУНР і УНР 22 січня 1919 р. попри всі відмінності політичних режимів стала символом неперервної єдності української нації. Ця злука була підтверджена мільйонним «Ланцюгом єдності» 21 січня 1990 р. На жаль, 22 січня 2014 р. відкрився мартиролог героїв, котрі й донині гинуть за свободу Батьківщини, а 22 січня 2015 р. закінчилися бої «кіборгів» за термінали Донецького аеропорту.

4. Юридичним підтвердженням соборності стали результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. За незалежність України проголосувала переважна кількість виборців (навіть у Криму суверенітет підтримали 54% виборців).

5. Інспіровані спочатку Компартією СРСР, КДБ та політичними силами сусідніх держав, а потім спецслужбами Російської Федерації сепаратистські рухи в Україні (кримська автономія, донецький економічний сепаратизм, новоросійство, закарпатське русинство) мають штучний характер. Є документальні підтвердження причетності Росії до організації дезінтеграційних процесів в Україні.

6. Поняття соборності наприкінці ХIХ — на початку ХХ ст. інтерпретувалося як процес збирання етнічних українських земель в одній державі. В період існування СРСР до України було приєднано Галичину, Волинь (1939 р.), Буковину (1940 р.), Закарпаття (1944 р.), Крим (1954 р.). За межами республіки залишилися подаровані Й. Сталіном Польській народній республіці в післявоєнний період землі так званого Закерзоння, а Росії — етнічні українські землі Кубані, Білгородської та Курської областей. Зі здобуттям Україною незалежності акцент смислового наповнення терміну «соборність» змістився від об’єднання всіх етнічних земель в одну державу до духовної єдності всіх українців. Це було пов’язано з дотриманням Україною міжнародно-правового законодавства про недоторканність кордонів суверенних держав. Однак російська військова агресія в 2014 р. й окупація росіянами Криму та частини Донецької та Луганської областей актуалізували первинне значення терміну «соборність».

7. Історико-культурні та політико-економічні відмінності регіонів України, на яких наголошують прихильники дезінтеграції країни, мають слугувати зміцненню української державності у форматі «єдність у різноманітті». Багато світових сучасних держав мають не лише значно більші, ніж в Україні, відмінності між регіонами, а й сепаратистські рухи, що загрожують їх державному існуванню (Іспанія, Бельгія, Канада і т. д.), але це не перешкоджає їм забезпечувати високий рівень добробуту та захисту прав і свобод для власних громадян.