Слідами старого Станиславова. Австро-Угорський банк


У державних банків за депозитами зазвичай менші відсотки, ніж у приватників, але вони мають одну суттєву перевагу – прогорають лише разом із державою. Через те не схильні до ризику люди тримають свої заощадження у надійних установах.

Мешканці Австро-Угорщини найбільше довіряли Австро-Угорському банку. Він був заснований у 1878 році та швидко став лідером фінансових операцій. У 1900-му його акціонерний капітал становив 200 мільйонів корон. На зламі століть майже 50 % усіх іпотечних операцій державного Австро-Угорського банку припадало на галицькі відділення. Загалом у Галичині та Буковині діяли 12 його філій. Одна з них – у Станиславові, пише Репортер.

Фото Дениса Троф_мова

Фото Дениса Трофімова

jachowicza1

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Від 1880 року тутешня філія Австро-Угорського банку винаймала кілька кімнат у новозбудованій кам’яниці Марка Ландау, що на розі теперішніх Вічевого майдану й вулиці Бачинського. На початку ХХ століття держава придбала ділянку на початку вулиці 3 Мая (Грушевського), яка перед тим була городом родини Шидловських. Незабаром розпочалось спорудження власного будинку філії за проектом модного архітектора Яна Кудельського. Роботи вела будівельна фірма Селіга Рубінштейна.

Газета «Кур’єр Станіславовскі» у жовт­ні 1907-го так характеризувала будівлю: «Новоспоруджений будинок філії Австро-Угорського банку є окрасою міста. Її творець Ян Кудельський може гордитися справою своїх рук і таланту». Остаточне вселення банкірів відбулось 11 квітня 1908 року.

Споруджена у стилі еклектики кам’яниця стоїть на перетині теперішніх вулиць Грушевського і Василя Вишиваного (адреса – Грушевського,4), що обумовило її Г-подібну форму. Ріг будинку заокруглений, акцентує перехрестя вулиць, увінчаний куполом з гостроверхим шпилем та рядом люкарн (дахових вікон) гостроверхої форми.

Найцікавішим елементом екстер’єру є вікна другого ярусу. Вони подвійні, розділені між собою колонкою – імпостом. Спарені вікна охоплює глуха арка, з круглою розеткою у середній частині. Такі вікна фахівці називають біфоріями. Це надає банку схожість із архітектурою ренесансних палаців епохи Відродження. Мабуть це єдиний такий будинок у нашому місті.

З побудовою кам’яниці завершилось формування так званого «банківського кварталу», утвореного чотирма будинками, що торцями прилягають один до одного. Першою стала кам’яниця Германа Басса, зведена у 1897 році. В ній також розміщувався банк – Іпотечний.

Після поразки у Першій світовій війни Австро-Угорщина розвалилася, тож пішов у небуття і її банк. Але святе місце порожнім не буває – будинок зай­няв державний Банк польський. На початку 1930-х у лівому крилі влаштували мансардні житлові помешкання. Цікаво, що операційний зал містився у трьох наріжних кімнатах другого поверху. А на першому поверсі, саме під залом, була квартира директора. До 1938 року банком керував Мар’ян Гоетц, якого змінив такий собі пан Крабінський. Ще у кам’яниці мешкали заступник директора, сторож і кур’єр.

У радянські часи кам’яниця стала частиною комплексу контори Держбанку СРСР, що займала також сусідній будинок колишнього Іпотечного банку. Від 1991 року тут відділення Нацбанку Украї­ни, а у 2003 році приміщення продали банку «Аваль».

Через два роки австрійська фінансова група «Райффайзен» купила «Аваль», тож банк отримав нову назву – «Райффайзен банк Аваль». Таким чином коло замкнулося: австрійським банком почали, австрійським і завершили.

Фінансистам сам Бог велів гідно дбати про свою оселю, тож через 100 років кам’яниця виглядає доглянутою. Невеличкі зміни полягають у зникненні декоративних ваз на даховому карнизі, появі масивних ґрат на вікнах та стриманої вивіски, що вигідно виділяється на тлі сучасного рек­ламного несмаку.