Суд у справі сотника УПА: Підтримати Симчича прийшло близько сотні активістів

Сьогодні, 15 листопада в Косівському районному суді розпочали розгляд справи щодо реабілітації сотника УПА Мирослава Симчича “Кривоноса”.

Підтримати легендарного сотника УПА прийшло кілька десятків активістів з Косівського, Надвірнянського, Коломийського і Снятинського районів, передає кореспондетн Бліц-Інфо із зали суду. Деяким навіть не вистачило місця в залі, тож вони чекають рішення у коридорі та на вулиці.

Цього разу на засідання прийшов і прокурор. Втім, сам Мирослав Симчич присутнім у суді бути не зміг через погане самопочуття. Втім, погодився, аби засідання проходило за присутності його адвоката.  Слід зазначати, засідання почали з спільної молитви. На цьому наполіг захисник Симчича Михайло Перцович.

30 років потому: На Прикарпатті розглядають справу про реабілітацію сотника УПА

Як відомо, 94-річний ветеран УПА Мирослав Симчич 32 роки 6 місяців і три дні провів у радянських таборах. Втім, за роки незалежності так і не був реабілітований.

Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за “участь у націоналістичному угрупуванні». 1956 Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 років. У 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він знову заарештований за так званими «нововиявленими обставинами”. Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував в одиночній камері, навіть “справедливе” радянське правосуддя не змогло довести жодних “нововиявлених злочинів”. Аби не звільняти запеклого ворога радянської влади, у грудні 1969 Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956. Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20 січня 1970 направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 (кінець терміну 30 січня 1982).

1976 Симчич звертався до Комісії з прав людини ООН. 14 липня 1978 адміністрація табору викликала Симчича за його заявою про те, що на кінець 1977 він уже відсидів 25 років. Спостережна комісія відмовилася подати його справу на подальший розгляд, бо “в’язень Мирослав Симчич не став на шлях виправлення” (тобто, відмовився засудити свою участь в УПА та співпрацювати з КДБ).

1979 року Мирослав Симчич подав заяву в МҐБ і в КДБ з проханням або перевести його назад до 35-го табору Пермської області, в якому утримувалися політичні в’язні, або до Запорізької області (його сім’я жила в Запоріжжі), оскільки в новому таборі з його здоров’ям умови надто тяжкі, і дружині дуже важко до нього добиратися. На вимоги писати листи російською мовою Симчич відповідав, що не писав і не писатиме російською.

1982 Мирослав Симчич, не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР на 2,5 років таборів “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”.

Був звільнений лише у 1985 році.