Сильні духом. Франківець Олег Сухарєв після поранення в АТО переніс 34 операції

news-image: Сильні духом. Франківець Олег Сухарєв після поранення в АТО переніс 34 операції
Франківець Олег Сухарєв, боєць «Айдару», менше півроку тому лише встав з інвалідного візка після поранення, яке отримав на Донбасі ще у 2014 році. Зараз він одружився, закінчує навчання, а ще заснував з побратимами військово-патріотичний клуб — тренує дітей.

Я був з цими хлопцями…

З Олегом зустрічаємося у франківському ЦНАПі. Він разом із побратимом прийшов міняти фотографію в паспорті. Чоловіки чемно сидять у черзі, ходять від вікна до вікна. Сухарєв сильно шкутильгає, підтримується палицею. З зусиллями піднімається на другий поверх. Шукають там начальника. Вклеїти фото він мав ще у жовтні, коли виповнилося 25. Звернув увагу лише зараз — банкомат «з’їв» картку, прийшов до банку, а там і сказали про фото, пише Репортер

А картка Олегу потрібна, бо там кошти, які перерахували з фонду на його вже 34 (!) операцію.

«Ще одненька і все, – каже Олег. – Надіюся, що остання. Мають забирати 15-сантиметровий штир. Тут зроблять ще один шовчик». Чоловік підкочує шорти та показує пошрамовану ногу. Для операції йому потрібно 800 тис грн, які допоміг зібрати київський центр волонтерів «People’s Project».

Каже, сам би не потягнув, бо має пенсію – 1130 грн. Сміється, що як з драбини впав. Переконаний, що не визнають військовим, аби не платити більшу пенсію. Хоча має державні нагороди від президента, наградну зброю. «Маю орден за мужність – найвища військова нагорода, – каже Сухарєв. – Є посвідчення АТО, але повністю не визнаний, бо треба військове розслідування про те, як і де зазнав поранення».

Показує фото на мобільному. На світлині згори знято плац, посеред якого гроби накриті прапорами і дата — 28 липня 2014. «Я був з цими хлопцями, – якось без емоцій говорить Олег. – Один лишився живий. 10 загинуло».

Якби таку екіпіровку

В АТО Олег пішов на самих початках, у травні 2014-го. Перед тим строкову служив у Криму.

«Тоді з росіянами три місяці на полігоні жили разом. Взагалі – кенти, – згадує. – Спільні навчання, гори брали, двієчками перебігали, сигарети одні одних курили, а зараз як усе повернулося? З тих 13 сепаратистів, яких ми взяли, в одного був автомат, а на ньому писало – 2РМП. То була зброя з моєї другої роти морської піхоти».

В АТО, каже Сухарєв, був недовго, лише три місяці. Командував одним із підрозділів батальйону «Айдар». Брав учать у визволенні Новоайдару, Щастя, штурмував блокпост перед «Металістом». Також серед його заслуг – взяття в полон 18 членів спецпідрозділу «Дон», виведення з оточення багатьох українських бійців.

Нещодавно Олег з побратимами збиралися в Києві. Пікетували. Каже, відстоювали свої права, бо їх оголосили терористичним угрупуванням. Були там тиждень. Акція, каже, ні до чого не привела.

«Нас було мало. Зі 150 людей, що були на початках, 54 нема в живих, – говорить Олег. – У Києві поліцейські нас штовхали. Я думаю, капець, вони в такій формі гарній, в броніках, касках. Як згадаю, в чому я на війну їхав… Якби нам туди таке спорядження!».

 

Олег Сухарєв тримає правою рукою прапор. А ще два роки тому йому в лікарні сказали, що її треба ампутувати

Дружина витягла

Від тих жахів Олегу Сухарєву допомогла відійти дружина – Мар’яна. Говорить, якби не вона – сам не зміг би.

«Їй зараз 21, – каже Олег. — Коли мене поранили, була геть молода. Мала вчитися, а ходила біля мене. Я ж їй казав там у лікарні, мовляв, навіщо тобі неповноцінний чоловік? Знайди нормального, а я все зрозумію. Вона сказала – ні».

Зараз вони одружилися. Весілля як такого не святкували, бо Олег ще тоді був у інвалідному візку. З нього встав лише півроку тому, заново вчився ходити й писати, бо рука теж не працювала.

«В лікарні в Харкові взагалі говорили відрізати руку й ногу, – згадує Олег. – Наша медсестра з «Айдару» не дала. Вона була зі мною в гвинтокрилі. Вона перезарядила зброю і не дала, бо костей хоч і не було, але вени не перебиті, кров циркулювала, тобто рука й нога були ще теплі. Відправили до Києва, а там і врятували».

Нині Олег закінчує навчання. Залишилося занести дві курсові й матиме ступінь бакалавра. Сміється, що його з університету двічі виганяли, бо був такий учень.

«А зараз мене заохотили, – відрізає Сухарєв. – Прийшов декан і сказав, що хоче, аби я їх прославляв, що їм потрібні такі люди».

«Ой, а в школі № 2 який прикол, – заходиться сміхом Олег – Вишу на дошці пошани. Я ж трохи хуліганом був, як і більшість хлопців. Часто на зустрічі до дітей приходжу. Вони такі смішні питання задають! Був на День захисника вітчизни і вчив збирати й розбирати автомат. У Львові у футбол грали на міжшкільному турнірі. Змагалися за кубок «Айдару». Хочемо такий у Франківську влаштувати».

У планах — діти

Кілька тижнів тому Олег з побратимами заснували ГО «Військово-патріотичний клуб «Айдар». Хочуть займатися з дітьми.

«От, відправили 10 дітей на Одесу на всеукраїнські змагання з тайського боксу, – говорить Сухарєв. – Хочемо, аби діти себе реалізовували на змаганнях. Вони так готувалися. Ми місяць тому сказали, що вони поїдуть. Грошей на всіх не було, але ми не могли їх підвести. Шукали кошти, де могли. Велику частину мій комбат дав. Зараз у моїх планах – діти. Вони мають бути підтягнуті, спортивні».

До змагань юним спортсменам зробили фірмові футболки з написами – «З нами Бог», «Військово-патріотичний клуб «Айдар» Івано-Франківськ» і логотип клубу тайського боксу.

Сухарєв розповідає, що їм допомагає голова обласної федерації тайського боксу Михайло Іванишин.

«Він нам зал виділяє, – продовжує Олег. – Збираємося там з побратимами і тренуємось. Щодень чи через день. Треба чимось займатися».

Каже, війна досі сниться. Але зараз, коли прокидається, то вже сміється.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 16.07.2017 09:15