Тарас Прохасько: Льос паранояс
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.
Головач, який ще на початку позаминулого століття убив десь біля Томнатика тілесного дідька, заслуговує на то, щоби бути великим героєм всіх часів і народів. Дідька як особи з того часу нема. Головач, окрім слави, отримав – відмовившись від розкішного життя у Відні – щомісячний дарчий цісарський пайок, у якому була і така позиція, як кілька бочок найліпшого токайського вина.
Але з огляду на ефективність, а не ефектність, його велика епічна побіда обернулася, як то переважно буває, великими проблемами. Безтілесний дідько (бо справжній диявольський дух вбити дуже важко) з того часу обертається тим, чим захоче, набираючи найрізноманітнішої подоби. До того ж швидкість його модифікацій значно вища не тільки, ніж у мушок-дрозофілів, але і від головної світової (якщо така є) електронно-обчислювальної машини. В кожному разі дідько працює з тією недосяжною наразі людському розумінню областю вищої математики, яка використовує старосвітський принцип сполучених посудин, оперуючи з нескінченно великими і нескінченно малими величинами.
Тепер його годі вичислити. Одні кажуть, що дідько – це підсвідомість, інші – ущільненість генетичного коду. Є і такі, що наполягають на вірній службі дідька тому, що все вигадав. Цікавим є також твердження про вірусну схему диявольської реплікації, яка перетворює на тверду субстанцію певні ідеї. В кожному разі уважні обсерватори розуміють, що структурою, яка дала дияволові довготривале пристанище, є російська розвідка.
Оцінюючи її по-людськи, треба визнати, що навіть тоді, коли вона робить якусь шкоду своїй державі, ця шкода перетворюється у нову порцію диявольської енергії, завдяки котрій Росію не люблять так, що це обертається тою химерною любов'ю, якої тій Росії так потрібно.
Ефективність російської розвідки забезпечується кількома базовими факторами. Передовсім – розширенням поняття. Розвідування у росіян не є тільки вивідуванням, а активним використанням таємних знань. Тому російська розвідка завжди орієнтувалася на вплив, а не тільки на витік. Розвідка завжди була улюбленою донькою держави, такий собі комплекс Електри. Держава ніколи не шкодувала нічого для розвідки, виховуючи водночас у ній і найглибшу залежність, і вседозволеність.
Російська розвідка керується відчуттями обраності, захищеності. За нею стоїть імперія. Їй нав'язана роль надлюдини. Їх несе вітальна сила цивілізаційної зверхності і чорні потоки бездоганності руйнування.
Знаючи, що дідько – це підсвідомість, а вони – втілення дідька, російська розвідка працює на велике вивільнення підсвідомого. Її робота – це множинне пробивання тонкої плівки свідомого, нікчемної оболонки культури, яка втримує вири деструкції. Бо головна суть російської ідеї – руйнування.
Власне тому російська розвідка вивідує. Щоби знати, хто чого таємно прагне, що кого муляє, хто на що ображений, хто кому не дає вивільнити свої найдикіші бажання. А тоді вже з'являються симпатичні люди, які роблять пропозиції, від яких можливо, але дуже важко відмовитися. Подальша співпраця тримається на правилах угоди, ретельно описаної ще до головачевого подвигу.
Російська розвідка – це фактор, який завдяки точковій вибірці і ланцюговій реакції зближається за своїм впливом до факторів метеорологічних. У кожній приємності чи неприємності, які стаються у кожній точці світу, є більший, менший або гомеопатичний російський слід. Що в такому разі казати про Україну.
Після того, що зробив Головач (якраз тоді, між іншим, окріпла російська розвідка), єдиним способом тотальної контррозвідки є тільки одне – завжди пам'ятати про те, що то нице рішення, яке першим здасться єдиним виходом із безвихідної ситуації, буде запропоноване дідьком, тобто російською розвідкою.
