Туристичний маршрут… до овець і кіз

news-image: Туристичний маршрут… до овець і кіз
Кажуть, туризм як хвороба – варто спробувати раз, і від мандрівок важко відмовитися. Навіть якщо мета подорожі різна (пам’ятки архітектури, сторінки героїчної історії, наближення до природи чи відвідування найпопулярніших міст і місць), вагомою складовою завжди є кулінарна. І все популярнішим стає лозунг: спробуй країну на смак.

Хіба за переліком певних продуктів не впізнавані, приміром, Іспанія – хамон, паелья, Греція – оливки, мусака, Німеччина – білі баварські сосиски, пивний фестиваль «Оберфест», нюрнберський пряник, Швейцарія – шоколад, сир? Подорожуючи в ту чи іншу країну, ми наперед налаштовуємося, що те чи те потрібно скуштувати, пише Західний кур'єр

А ми хіба не можемо привабити до себе туристів, запропонувавши їм: спробуйте Карпати на смак? Громадська спілка «Карпатський смак», яка об’єднує фермерів, виробників натуральних продуктів харчування з чотирьох областей – Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької, спільно з туристичними організаціями та туроператорами пропонують розвивати гастрономічний туризм. Щоб туристи поїхали до виробників і побачили їхню працю, скуштували їхню продукцію, оцінили давні ремесла і сучасні технології – і все це в Карпатах.

Спробуймо скласти уявний кошик карпатських продуктів. Бринза, будз, мед і продукція бджолярства, чаї з карпатських трав, косівські яблука та гірські афини, джеми і сухофрукти, рослинні олії, форель. А зосередимо увагу на виробництві сирів.
Відчути себе героєм  «Тіней забутих предків»

Два роки тому троє друзів-підприємців з Яремчанщини вирішили зробити щось нове. Порадились, згадали, як свого часу багато було діючих полонин, і взялися за відродження карпатської породи овечок. Так запрацювала полонина на Маковиці, де сьогодні тримають 150 овець.

«Вівчарство – то важкий труд, – розповідає Роман Галемчук. – Але водночас, коли ми відкрили полонинське господарство, то побачили, що люди цікавляться цим давнім ремеслом».

Оця цікавість стосується і праці вівчарів, і самого виробництва, і давніх гуцульських традицій.

«Є спеціальні ритуали, коли заганяють овечок, – продовжує пан Роман. – Перед тим, як заганяти вівці в отару, гуцули кидають бартку, кроплять святою водою, посипають гранню, вони читають молитви. Я сам, коли це бачу, по мені мурашки бігають. Що вже говорити про туристів, які за цим дійством спостерігають вперше».

Таким туристам цікаво все: подивитися, як овечок доять, як з молока роблять сир за давніми технологіями. Їх ведуть у сироварню (гуцули називають її стаєю), пояснюють, що продукт натуральний, показують сам процес виготовлення і, звичайно ж, дають скуштувати.

«Під час дегустації сирів розказуємо про історію виникнення полонини і вівчарське ремесло, – каже Роман Галемчук. – А наші гості відчувають себе героями фільму «Тіні забутих предків», бо наша полонина зроблена в автентичному стилі».

Туристи залюбки купують сир, а потім, спустившись трошки нижче, в корчмі можуть скуштувати гуцульські страви – банош, грибну юшку, запеченого баранчика. Ці страви готують на живому вогні, на ватрі – навіть це туристам цікаво.

А щовесни роблять як святкове дійство вихід на полонину Маковицю.

Кізонька моя люба

Любов Сандуляк з Косівщини теж спеціалізується на виробництві сирів, але з козячого молока. Жінка 12 років жила в Португалії, але завжди хотіла повернутися додому і займатися тим, що робить зараз. Мають вісім кіз, територію для їх випасання. Спочатку робила звичайний гуцульський будз. А потім знайшла в Інтернеті рецепт італійського сиру «Качота», і зараз це її фішка. Про цей сир знають, він вже є популярним.

А ще посадили 500 кущів малини. Коли її запитують: навіщо, вона розповідає: «Поки туристи дивляться, як ми молочко здоїли, як одне дозріває, інше гріється, я роблю заквасочку і ми готуємо йогурт. Дітки з малинкою змішали – всі задоволені, і діти, і батьки».

А ще Любов Сандуляк проводить майстер-класи. В спеціальному приміщенні, де може перебувати до двадцяти туристів, вона показує етапи виробництва сиру.

«На Косівщині є 20 туристично-оздоровчих закладів і понад сто садиб сільського зеленого туризму, – розповідає головний спеціаліст управління економічного розвитку, торгівлі та туризму Косівської райдержадміністрації Ірина Дімбровська. – Чим славиться Косівщина? Це народні майстри, пам’ятки архітектури, пам’ятки природи. І сільський туризм, який ми тільки починаємо розвивати. Але розуміємо, що це може бути нашою родзинкою».

Хто має туриста «бавити»?

Куди більше за масштабами фермерське господарство «Еко-Карпати» в Долинському районі, яке існує вже п’ятий рік. 250 племінних кіз, більше 50 овець, є своя сироварня. Сама ферма знаходиться в с. Рахиня, що 10 км від Долини, сироварня – в райцентрі. Виготовляють дев’ять видів різних сирів. Клієнти – здебільшого магазини натуральних продуктів або фермерські магазинчики і в основному у великих містах, адже продукція крафтова, відповідно – дорожча, ніж масового виробництва.

«Туризмом зацікавилися з минулого року, – розповідає Ігор Небилович. – Так як сири у нас досить дорогі, бо собівартість висока і клієнтів не так багато з’являється в Україні (за рік їх кількість зростає відсотків на 15), то ми почали задумуватися за туризм. Це приваблює тим, що до тебе приїжджають люди, які готові платити роздрібну ціну. Їм розказуємо за наше господарство, показуємо, і потенційно вони можуть бути нашими клієнтами в майбутньому.

За минулий рік приїжджали два автобуси з туристами-іноземцями з Бельгії і Данії – це здебільшого їхні фермери, які вийшли на пенсію і вирішили подорожувати, та збірні групи з Львівської, Тернопільської, Хмельницької областей.

З туризмом досить складно, – продовжує пан Ігор. – Можливо, воно й не складно, але це зовсім інший бізнес, ніж той, яким ми дотепер займалися. Адже набагато простіше: продукт зробив, розвіз, продав – і до побачення. Тут стикнулися з тим, що на сироварні є свої певні норми, туди не дуже можна завести людей, щоб показати. Ферма знаходиться в іншому місці, куди великому автобусу доїхати складно. Треба шукати зручне місце для дегустації».

Наразі планують зробити невеликий дегустаційний зал, зістикувати його з іншою туристичною атракцією – «Карпатським трамваєм». І хтось цим повинен займатися. Якщо хочете, повинні бути додаткові люди, які хочуть і вміють «бавити» туристів.
Промоція територій через продукти харчування

«Завдяки просуванню регіональних продуктів харчування можна формувати привабливість територій, – переконаний спеціаліст з маркетингу громадської спілки «Карпатський смак» Олександр Коваль. – Маючи такий унікальний регіон як Карпати, маючи зростання туристичних потоків, треба використати цю нагоду і познайомити туристів зі смаком натуральних продуктів, розповідати, яким чином це вирощується, виробляється. Туристам варто пояснювати, що це не масовий продукт, не індустріальний, він справді оригінальний, унікальний, смачний. Є людина, яка за ним стоїть, а не робот, не технологічна лінія, це домашнє, крафтове виробництво. Варто об’єднувати зусилля дрібних виробників, туроператорів, місцевої влади для розробки гастрономічних турів – локальних, регіональних чи трансрегіональних. В туризмі ми хочемо потоки направити в села, місця, які, можливо, не є популярними, традиційними для туристів. Адже це місцевий економічний розвиток, це сплата податків, це збільшення доходів для громад, це робочі місця і головне – люди не мігрують, працюють вдома. Одна гривня, умовно кажучи, дає оберт до десяти: екскурсії, сувеніри, музеї, ті ж фермерські продукти. Це економіка, яка працює. А ще це патріотизм: зроблено в Карпатах. До речі, 2018 рік в Україні визнаний роком гастрономічного туризму».


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 13.04.2018 06:18