Творці та актори "Сторожової застави" розповіли, що залишилось за кадром

news-image: Творці та актори "Сторожової застави" розповіли, що залишилось за кадром
Сайту "24" пощастило побувати "за лаштунками" першого українського фентезі "Сторожова застава" і ексклюзивно поспілкуватися з людьми, які створили це кіно.

Режисер фільму "Сторожова застава" Юрій Ковальов, актори Єва Кошева (Оленка), Роман Луцький (Олешко) та Олег Волощенко (богатир Ілько) розповіли сайту "24" про деталі роботи над фільмом і не тільки.

Статистика фільму

Місця зйомок: скелі Олекси Довбуша (Карпати), Коростишівський кар'єр, Тетерівський кіш ( Буча), Остер (Чернігівська область), знімальний майданчик студії Film.ua (масштабні декорації самої Сторожової застави).
Час зйомок: листопад 2015 - весна 2016 (дозйомки), самі зйомки тривали 52 дні.
Кількість задіяних людей: 600
Бюджет: 40 мільйонів гривень (з них 18,1 млн профінасовано Держкіно)
Постпродакшн і робота над СGI і VFX: українська студія Postmodern ( із залученням суб-підрядників розробників з Індії).

Розкажіть про складнощі в процесі зйомок, що найбільше запам'яталось?

Юрій Ковальов: Та в перший же знімальний день почалися складнощі. Розумні люди взяли би на перший день що простіше, а ми взяли все – хлопець на болоті, на плоту, посеред болота, квадрокоптер, крани, вистрибування з льодяної води. За два дні до того ми там були, а коли приїхали 1 листопада – там вже лід. А потрібно було пліт на точку виводити. І от в перший день я та Юра Король (оператор – "24") у човні цьому гумовому пливемо і рубаємо лід. І гума так хрустіла по тому льоду, і відчуття, що човен зараз проб'ється – і все.


Лід на болоті режисер розбивав власноруч

Єва Кошева: Я в Карпатах впала носом. Ще – на другий знімальний день, моя перша сцена, коли ми з Данею йшли через болото. Було дуже холодно, костюмери гріли мені руки своїми руками. Ще там важка палиця була, і я в те болото – вжух, в костюмі прямо, майже по коліно.

Роман Луцький: У нас так завжди було, коли в епізоді потрібно, щоб дівчинка була головна, а хлопець – боявся, то у нас навпаки було: Даня стрибав "я все вмію", а насправді ж Оленка місцева, знає це болото. А їй, після того, як туди "ухнула", було вже "стрьомно".

Єва Кошева: І ще там були такі колоди, треба було саме по них іти, а в мене взуття незручне, я його не розносила, і сама колода була вкрита шаром льоду, йти було непросто.


Бігати болотами Єві-Оленці було несолодко

Роман Луцький: О, Єво, у мене до тебе ось чомусь питання виникло. Якби ви зараз з Данею знову грали сцену поцілунку – інакше би це зробили?

Єва Кошева: Я думаю, так.

Юрій Ковальов: Думаю, Єва зіграла би так само натхненно. Мені сподобалось те, що вона робила, з першого ж дубля. Вона дуже природньо почувалася. Ми дублі робили по Дані.

Єва Кошева: Після кожного дубля Юра кликав Даню, а я стояла і думала – чому мене не кличуть, і почувалася обділеною (сміється).

Щодо місця зйомок, ми з друзями після перегляду фільму сперечалися — Тустань то чи не Тустань.

Юрій Ковальов: Так у нас теж таке було, до останнього сперечалися! Нам і Тустань подобалася, і скелі Добвуша. Хоча калганівка була в Тустані краща, скелі Довбуша таки залишилися.


Скелі Довбуша "перемогли" Тустань

Ми бачили людей в кадрі. А за кадром – скільки працювали?

Юрій Ковальов: 600 людей. З урахуванням великої кількості пост-продакшн команди. Пост-продакшн складається з двох частин: творчої, де Голем, якісь важливі з художньої точки зору речі для фільму, і технічні моменти – щось витерти, видалити, і з цим працювала велика команда індійців.

Тепер питання філософське – що ви зробили не так, як всі, що у вас вийшло так класно? І успішно.

Роман Луцький: Я скажу, чому успішно. Тому що, можливо, це вперше герої – українці, і ми не плачемо. Історично у нас навіть гімн починається "Ще не вмерла"… Коли вже помрем… Отаке повинно бути – героїчне. Треба звершувати оцю історію, культивування у собі постійно якоїсь плаксивості. У цьому успішність – українці хочуть бачити себе як успішний народ, успішнну націю, а не скигліями.


Роман Луцький за героїчне кіно

Олег Волощенко: Мене сьогодні один коментар просто "убив": "Це українське кіно, і Вітя йде в минуле без томика "Кобзаря" і без вишиванки?! Це перемога!".

Юрій Ковальов: Справді. Рома, ти правий, я навіть і не задумувався. І ще – там є гумор, відчуття реального життя, смак життя.

А чия була ідея екранізувати саме цей роман – "Сторожова застава"?

Юрій Ковальов: Продюсерів, Єгора Олесова і Юрія Прилипка. Вони знайшли цю книгу, полюбили її, а потім вже мені зателефонували з ідеєю. Я прочитав, мені теж сподобалась, і тоді почали працювати над сценарієм.


Ось так роблять трюки

Друзі-журналісти і не тільки ще просили розпитати про бої на мечах, луки, стріли. Хто це все готував, де у нас таке вміють?

Юрій Ковальов: Це Павло Авилов і Діма Рудий, це такі ватажки каскадерів.

Роман Луцький: Це ті хлопці, які пройшли відбір на масові сцени другої частини фільму "300 спартанців", де були оголошені кастинги по всьому світу: Австралія, Нова Зеландія, Великобританія – коли всі найкращі люди злетілися туди для участі у боях масових сцен. Хлопці тут мають свою "банду", найкращу в Україні і свого часу – в Росії. Тому що в Росії таких немає також. І наші хлопці достойні на світовому рівні.


Сцени боїв ставили українські каскадери

Я ніколи не займався ні фехтуванням, ні єдиноборствами, вони змогли "витягнути" з мене такий рівень за короткий термін – це про щось говорить. І тут у нас, по-моєму, всі без такої особливої підготовки. У мене театральна освіта, там театральне фехтування – шість основних ударів, укол і захист. Коли я прийшов сюди, Діма, один з постановників, запитав: "Ти займався?". Кажу : "Звичайно, у мене фехтування, театральне". Він каже: "О, ні, це все ми забуваємо".

Якісь містичні випадки на майданчику траплялися?

Єва Кошева: Я знаю, що були проблеми з камерою, коли знімали шамана. Цілий день його знімали в павільйоні, і вона чомусь ламалась.

Роман Луцький: Я не забобонний актор, і на сценарій не сідаю, коли він падає. Бо якщо актор тексту не знає, то хоч сідай, хоч не сідай. Але коли ми знімали на скелях Довбуша, які, напевне, мільйон років не відвалювались, то чомусь тоді відвалились в тій локації, де ми знімали. Правда, вже після наших зйомок.

Олег Волощенко: То просто там біотуалету не було.


Богатир Ілько і захист від непогоди

Юрій Ковальов: А для мене дивною була історія зі снігом, ви ж всі навіть не знаєте про це. Це було дуже серйозно. Потрібно було знімати скелі Довбуша, ми вже випали з часу. І Діма каже, що ми не знімаємо, все переноситься на інший рік, навіть не зрозуміло на коли. Чому – бо присилають фотки, там лежить сніг. Я кажу, давай дочекаємось того часу, коли зніматимемо, він – так сніг вже лежить, все. Чекаємо. І реально – сніг лише трошечки йшов. І тільки коли ми вже поїхали – випав сніг.

Олег Волощенко: Часто запитують – чому у нас в одному місці сніг, а в іншому – весна? Ще з приводу яблук "простібали": а чому яблука на квітнучих деревах? Я кажу – ви жанр бачили? Фентезі. По-друге, місце, де панує осінь – Похмура скеля. Це для уважних. У "Володарі кілець" тоді в цьому сенсі – взагалі лажа.

Роман Луцький: Під час зйомок першого блоку я думав, як це все об'єднається, але у фільмі це мене не вибивало, а якраз підкреслювало. Це додає атмосферу – це не осінь, а таке місце містичне.


Чекатимемо на продовження?

Поділіться творчими планами. Після успішної "Сторожової застави" — що чекати українському глядачеві далі?

Олег Волощенко: У коментах уже пишуть "Сторожова застава-3". Дуже багато людей всерйоз пишуть або просто побажання, або напряму: "Коли ви будете знімати продовження?". Це дуже круто. Дай боже, щоб це стало першою українською франшизою.

Юрій Ковальов: Реально, ще ж жодного українського фільму-франшизи у нас не було.

Олег Волощенко: Дійсно. Кожному космосу потрібен свій Гагарін. Ми в цьому плані перші, то дай боже. Дуже круто, що є своє обличчя, свій колорит. Як той же "Володар кілець": згадуєш – і вже малюється картинка. І тут – теж таке саме відчуття у глядача буде. Подивиться перший раз, другий, чекатиме на продовження.

Юрій Ковальов: Клас! Ми будемо перші в Україні, хто зняв франшизу.

Олег Волощенко: Я ж про це й кажу.

Юрій Ковальов: Але путі господні незвідані. Як з тим снігом, так і зі "Сторожовою заставою".


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 29.10.2017 09:30