Україна — очима росіянки

news-image: Україна — очима росіянки
Вікторія Івлєва-Йорк: Я побачила країну, в якій 23 роки не було війни...

До Івано-Франківська в рамках своєї подорожі Україною — зі сходу на захід — завітала російська фотокореспондентка, журналістка Вікторія Івлєва-Йорк. Наприкінці березня вона вирішила стати «очима, вухами, ногами та руками» своїх читачів у «Фейсбуці» та розповісти їм про те, що насправді відбувається в Україні, в своїх фотографіях і текстах, які публікує на особистій сторінці цієї соцмережі та на сайті «Новой газеты».

Ця своєрідна експедиція Україною Вікторії Івлєвої-Йорк називається «Мандрівка або Подорож «фейсбучного» черв’яка в Україну». «З початку українських подій дуже багато моїх друзів, журналістів почали їздити сюди, — розповідає журналістка. — Переважно всі їхали до Києва, потім у зв’язку з подіями в Криму почали їхати до Криму. Оскільки я бувала в Україні раніше, то розуміла, що це дуже мозаїчна держава, дуже різна і цим вона й прекрасна. Я вирішила, що треба просто проїхати всю країну справа наліво і подивитися, що тут відбувається».

Цей експеримент став можливим завдяки російським та українським користувачам «Фейсбуку». Перші допомогли грошима, другі запропонували послуги гіда, харчування та нічліг. Журналістка уже побувала в Донецьку, Запоріжжі, селі Павлиші Кіровоградської області, в Полтаві, Києві, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Житомирі...

— Насамперед я побачила країну, в якій 23 роки не було війни, тому що я живу в країні, в якій була громадянська війна в Чечні, — ділиться враженнями Вікторія івлєва. — Відсутність війни — це надзвичайно добре, тому що люди не стають злими, жорстокими і підозрілими...

У своїх фото вона намагається якомога точніше передати власні відчуття і настрій, які виникають у неї в тому чи іншому місті. Це і є, на думку фотографа, вищим пілотажем. Все побачене, почуте, зняте на фотокамеру Вікторія івлєва публікує у «Фейсбуці» на своїй сторінці та викладає на сайті «Новой газеты». По приїзді до Москви напише про те, що бачила в тих містах, де була, у формі своєрідного щоденника. Бо мандруючи Україною, журналістка зізнається, що їй катастрофічно не вистачає на це часу. Вікторія також мріє видати книжку про цю подорож з інтерфейсом «Фейсбуку».

На Прикарпатті журналістка побувала в селі Посічі, що на Коломийщині, в Музеї писанкового розпису, зустрічалася зі зв’язковою провідника УПА Романа Шухевича Даркою Гусак і каже, що тут все дихає історією. Під час засідання дискусійного клубу «17» в Івано-Франківську Вікторія івлєва-Йорк відповіла на всі запитання присутніх іванофранківців, висловила свої думки і переконання про події, що відбуваються в Україні, про Майдан, Романа та Юрія Шухевичів та ін.

Про антиросійські настрої 
в Україні

Вікторія Івлєва-Йорк: «Вас, напевно, цікавить, чи зустрічала я під час своєї поїздки антиросійські висловлювання на мою адресу. Я зустріла одного хама на Майдані, який почав знущатися над російською мовою. Його, правда, швидко забрали його друзі, сказали, що він контужений. Я, звичайно, не знаю, чи він контужений, чи просто хамѕ Мені це було неприємно, бо будь-які хамські прояви не дуже добрі. А потім я подумала: а скільки разів на день ми, ті, що живуть в Росії, кажемо слово «хохол», пародіюємо український акцент чи розповідаємо якісь анекдотиѕ Я зрозуміла таку річ, що коли мова йде про стосунки між людьми різних народів, то дуже добре свої жарти, в яких, як тобі здається, немає нічого поганого, перевірити на людині з цього народу і подивитися, як вона реагує. Отаке я зробила для себе відкриття. Більше мене ніхто і ніде не образив».

Про написи 
на парканах

«Чесно скажу, що я дуже намагалася знайти свастику. Ходила, шукала, думала: повинна ж вона з’явитися, хоч би на якомусь паркані, тому що в моїй країні, котра перемогла фашизм, вона з’являється в дуже великій кількості на парканах, що дуже сумно. і у Львові я її знайшла один раз, там було написано: «Галю, я тебе кохаю». і було серце, а в серці — свастикаѕ Насправді написи на парканах свідчать про людську підсвідомість, тому що коли це в тобі сидить, то рано чи пізно ти «виллєш» це на паркан. Я зрозуміла, що тут в підсвідомості людей це не сидить. Якісь крайні праві прояви, напевно, є. Але думаю, що цих крайніх правих проявів дуже багато саме в моїй країні. Я ніде тут не бачила образливих написів на адресу інших народів, кавказьких людей чи людей з Азії. Ніде, жодного слова! На жаль, в моїй країні я бачу це якщо не щодня, то доволі часто. Тому думаю: те, що робить тепер Росія, — це політичне лицемірство».

Про людей на Майдані

«Я зустрічала там різних людей. Переважно вони мені дуже сподобалися. Справа, напевно, не в конкретній людині, яку я побачила, а в якомусь такому вільному польоті, який там є, в любові, яка є. Я весь час розуміла, що це щось дуже мені нагадує. Звичайно, 19—21 серпня 1991 року в Москві, коли також  між людьми були хвилі любові, коли гроші не означали нічого... Було щось інше об’єднувальне, це інше — любов до своєї країни. У нас путч тривав три дні і все закінчилось. Ми думали, що взагалі все закінчилося. У мене є фотографія з пам’ятником Дзержинського, який ще стояв на площі на Луб’янці і на ньому висів надпис «Хунті — хана». На жаль, не збулося, не вдалося поки що.

Я зустрічалася на Майдані з лікарями, з хлопцями зі Львова із сотні Лева, із «афганцями» з різних міст. Зустрічалася з людьми із Майдану в інших містах, де була. і зрозуміла, що всіх цих людей об’єднала любов. і це так класно! Дуже здорово! Я бачу, що Майдан трохи змінюється і розумію, що із тих, хто насправді його захищав, страждав, в буквальному розумінні слова, проливав свою кров, там уже залишилося дуже мало, і трохи починається поворот в бік оперети, як завжди буває. Але все ж те «майданівське» відчуття є, дух витає. Це місце, звідки взагалі неможливо вийти та піти».

Про Шухевичів

«Я вважаю, що моя країна винна перед Юрієм Шухевичем (не буду поки що чіпати Романа). Тому що «відмотав» 30 років — ну нехай останню «десятку» він отримав за антирадянську пропаганду, але 20 років він «відмотав за батька» — в країні, в якій, як відомо, син за батька не відповідає. Я думаю, що це було для мене справою совісті — з ним побачитися. і коли він вийшов мені назустріч, ми зустрілися на вулиці його батька — Генерала Чупринки і ми пішли, він тримав мене під руку, бо він, ви знаєте, сліпий. Я тоді йому сказала: «Я зараз помру від сорому». Для мене це було просто дуже важливим».

Про мандрівку Україною

«Я не жалію про цю поїздку ні на секунду, бо провела тут надзвичайно цікавий, чудовий час і вкотре переконалася в правоті якихось своїх поглядів. Ця подорож допомогла мені побачити зі сторони якісь процеси, які проходять в моїй рідній країні, про які ти знаєш, але не завжди бачиш, бо перебуваєш усередині цього».

Вікторія Івлєва-Йорк — фотограф і журналіст, народилася 1956 року в Санкт-Петербурзі. Закінчила журфак МДУ. Багато років працювала в «Новой газете». Друкувалася в газетах «Комсомольская правда», «Собеседник», «Московские новости», 
в журналі «Огонек». Фотографії були опубліковані в таких виданнях, як New York Times Magazine, Stern, Spiegel, Express, Sunday Times, Independent, Die Zeit, Focus, Marie-Claire та інших. Вікторія протягом тривалого часу працювала фотокореспондентом у дуже багатьох країнах, в гарячих точках у Грузії, Азербайджані, Вірменії, Таджикистані, Придністров’ї, а також у країнах Африки. У 1991 році зняла репортаж «Всередині Чорнобиля», ставши єдиним журналістом, який побував всередині реактора, а відтак — єдиною російською жінкою, яка отримала вищу нагороду World Press Photo «Golden Eye» («Золоте око»). Удостоєна премії Спілки журналістів Росії (2007) і німецької премії імені Герда Буцеріуса (2008).


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 18.04.2014 18:13