В Івано-Франківську автолюбителі показали свої ретро-кари
Понад три десятки «Запорожців», «Волг», «Москвичів», «Побєд», а також один дивний «Опель» припаркувалися минулої суботи на площі франківського Бастіону. Так «Клуб любителів ретро-автомобілів Станіславський» святкував відкриття сезону
«Маю я «Побєду…», – на цілу фортечну площу співає відомий франківський музикант Андрій «Федот» Федотов. Під тематичні пісні від одного старого авто до іншого ходять причаровані чоловіки, жінки, діти. Усі вони зацікавлено роздивляються, фотографують, заглядають у салон і під капот, пише "Репортер"
Серед білих, сірих і чорних ретро-автомобілів привертає увагу зелена «Побєда» 1954 року. Її власник, калушанин Мирослав Грибінник сміється, що такі заходи збирають усіх, «хто трошки хворий на голову у плані заліза». Саме після таких виставок клуб і поповнюється новими учасниками. Нині, до речі, там понад 40 членів.
Мирослав зізнається, що й сам так захопився старими автівками. У 2006 році був на виставці ретро-карів у Львові, побачив те все і пропав. З того часу то його хобі, робота, життя.
«Не проблема купити стару машину і зробити так, аби вона поїхала. Найскладніше і найдорожче доукомплектувати її різними дрібничками, – каже Грибінник. – Наприклад, пошити килимки, ущільнювачі поставити, дзеркальця. Комплект оригінальних резинок для вікна до цієї машини вартує 100 доларів! Це дороге захоплення, але люди, які починають реставрувати старі машини, так втягуються, що вже грошей ніхто не рахує»
На елегантному кофейно-коричневому «Москвичі» 1956 року під’їздить Роман Пилипів із Старих Богородчан. Чоловік жартує, що то його перший виїзд на люди, бо авто лиш недавно зробив, хоча купив ще з вісім років тому.
«Моя машина повністю оригінальна, як із заводу випустили, така й зараз, – хвалиться Роман. – Їжджу на ній лиш по великим святам».
Серед совдепівських автівок, посеред площі стоїть один іноземець – «Opel Kapitan» 1939 року. Біля нього людей, напевно, найбільше. За словами власника, Володимира Микицея, ця модель була улюбленою серед льотчиків.
«Ми найшли її під Львовом в одного діда, – розповідає Володимир. – У такому стані, що реставрувати не було що. Вирішили зробити таку невеличку інсталяцію. Купили BMW сьомої моделі з трилітровим двигуном, подовжили платформу на 1,1 метра, перешили всі зовнішні панелі, крила, двері – і зробили нову модель під лімузин. П’ятий рік над нею працюємо і ще незавершена».
За його словами, у ці машини майстри вливають молодість і дають їм друге життя.
«Це все історія, – говорить Микицей. – Мені важливо, щоб воно не пропало. Я за будь-які гроші куплю та притягну додому. Звісно, буду вдома сварений-пересварений, але най мені буде».
Біля білосніжного ЗАЗ-968A, у народі більше відомого як «вухатий Запорожець» стоїть 20-річний Анатолій Коржик. Каже, машина не його, позичив у одноклубника, бо його «Москвич 407» ще в роботі. Старими автівками хлопець захоплюється ще з 14 років. Першою його ретро-машиною була «волинянка» 1976 року. Потім у знайомого під дровами знайшов СМЗ с3А – її ще називають «інвалідка», «моргуновка». Купив за 500 грн. Через це авто і вийшов на франківський клуб любителів ретро. Нині він у них секретар. До речі, тую «моргуновку» Анатолій перепродав за 9 тис., бо, каже, сам би не потягнув реставрувати.
Чималий ажіотаж був і біля «Москвича 401». Його власник Ігор Стрілець із Богородчан говорить, що цим авто вони користуються щодня. То син їздить, то він. Минулого року, наприклад, проїхали на ньому половину Європи, мусили виробляти спеціальні дозволи. Ігор жартує, що нині їздить з цілою пачкою паперів.
Його «Москвич» зроблений на базі BMW і перероблений під купе. Майже все вручну – перекроєно, зварено, спаяно. Від «Москвича» в оригіналі лишилася тільки передня решітка.
Найяскравішим експонатом ретро-виставки була певно жовта «Волга» 1963. Кількість дівчачих фотосесій біля неї просто зашкалювала. Студент-медик із Бучача Андрій Вербовий розповідає, що ця автівка у нього ще з дев’ятого класу.
«Таких машин в Україні дуже багато, але такого кольору – лише моя, – пишається хлопець. – Як їдеш, то всі сигналять, тішаться. А мені приємно, що якусь радість приношу».
Андрій вже третій рік працює над повнопривідною «Побєдою». Каже, таких було випущено лише 4 600 штук.
«Та мій дядько возив першого секретаря обкому на подібній машині, – пригадує один із відвідувачів виставки, пан Василь. – Була така вилизана, блищала, як ото зараз. Для села то було – ніби небесна колісниця спустилася. Та й нині тут також так виглядає».
А гордістю клубу чи не кожен ретро-автомобіліст вважає запорожець «Соняшник» (ЗАЗ-965А), бо з нього все починалося. Його власник, керівник клубу Геннадій Козаренко, купив авто лише за 100 грн. Зремонтував і зараз всюди їздить.
Поруч біля свого маленького червоного «Запорожця» стоїть Наталя Гасюк. Вона єдина жінка в клубі. Цю машину їй на день народження подарувала подруга.
«На першому курсі ми мріяли мати «горбатих «Запорожців» – їздити в університет, – розповідає Наталя. – Пройшло багато років, та якось подруга приїхала до мене на день народження, сказала, що має два «горбатих», тож, якщо я не зрадила мрії, – вона мені його дарує».
Шукаючи допомоги з ремонтом машини, Наталя і знайшла хлопців з клубу. Тепер, каже, себе без них не уявляє. На своїй дівчинці, так лагідно Гасюк називає машинку, вона влітку щоп’ятниці їздила на роботу – до речі, в Івано-Франківську ОДА, де Наталя керує департаментом міжнародного співробітництва. А цього року планує довші дистанції разом із побратимами з клубу – до замків Закарпаття, до Львова, в інші цікаві місця.
