В обіймах війни: Прикарпатський поліцейський розповів про вистріли над головою на Сході

news-image: В обіймах війни: Прикарпатський поліцейський розповів про вистріли над головою на Сході
Тридцятирічний Володимир Хороб відчув подих війни у 2014 році. Тоді, будучи пораненим, щосили тікав від ворога, але таки потрапив до його рук.

Боєць у поліції з 2009 року. В 2014 році перевівся у батальйон особливого призначення. Того ж року поїхав на Схід. З колегами вирушив у Маріуполь, але потрапив в Іловайський котел, пише Бліц-Інфо з посиланням на прес-службу Нацполіції в області.

«Заїхали в лісосмугу, було велике накопичення різних спецпідрозділів. Прибули в школу  і чекали подальшого наказу. Все було нормально. Ніхто з наших бійців не отримав поранення. Згодом нам сказали, що місто у потрійному кільці», – пригадує спецпризначинець.

Над ранок хлопці вирушили у дорогу, не броньовою технікою, а автобусами і легковиками. Тоді потрапили під обстріли, але до цього були готові. Адже про спокій і мир в Іловайську можна лише мріяти: постійні постріли і внутрішні хвилювання, які бійці старалися не демонструвати ззовні. У той день Володимир вперше зустрівся з війною віч-на-віч та отримав поранення.

«Проїхали перший і другий блокпост спокійно, а потім почався обстріл. Я їхав у кузові «Уралу». Повсюди шум, хаос, нічого не зрозуміло. Відверто – я таке вперше бачив, –  зізнається Володимир Хороб. – Нашого водія вбили за кермом. Машина різко зупинилася. Я чув як кулі вдаряються в борти автомобіля. Ми мали зброю, боєприпаси, гранати… словом, були наче на пороховій бочці. Ворог стріляв з різної зброї. Будучи в «Уралі, я  отримав поранення лівого стегна. Тоді ми почали вистрибувати з автомобіля. Я поранений опинився в полі, виходячи з оточення…»

Поліцейський намагався зупинити будь-яку машину «своїх». Та все марно: автомобілі не їхали, а летіли. І, мабуть, якби Володимир стояв серед дороги, то уже б не спілкувався з нами. Єдиний вихід – загубитися у полі з думками, що куля омине.

«Я ліг на землю і почав повзти по-пластунськи. Стояти чи бігти було дуже небезпечно та ризиковано. Кулі свистіли над головою. Зі мною було ще декілька товаришів: 12 осіб з нашого батальйону і 4 із ЗСУ. Ми разом доповзли до лісосмуги. Я мав біля себе лише пістолет, декілька гранат і боєприпасів», – розповідає Володимир.

Раптом бійці почули, що їде техніка. Тоді вони не знали, що це ворожий транспорт і на них чекає полон.

«Нас побачили, ми почали кричати, що взяли в полон. Нас забрали і відвезли на базу. Порозрізали нам ремені та шнурівки і сказали усім зайти в яму, де знаходилися продукти харчування. Правда, важкопораненим надали допомогу. Навіть пити дали».

Згодом командирів, а потім і Володю взяли на допит. А все тому, що він – снайпер.

«Питали скільки я вчився на снайпера і де вчився. Допитував один, а збоку сидів інший зі зброєю напоготові. Думаю, нас в полон взяла їхня «десантура». Це не ДНР чи ЛНР, бо якби були вони, то навряд я б спілкувався з вами»,  – каже спецпризначинець.

На щастя, прикарпатець вижив, потрапивши під обмін полонених. Щоправда, спочатку надії не було, а з життям прощатися приходилося не один раз.

«Ми мали поліцейське посвідчення і всі говорили одну версію, що їхали в Маріуполь на охорону громадського порядку. За деякий час нас погрузили в причеп, – розповідає поліцейський. – Везли довго полями, щоб заплутати. Привезли до усіх полонених, зав’язали руки та очі. Ми спали в по – на землі. Зранку нас повезли на обмін в Донецьк».

Так завершилася «подорож» Володимира Хороба на Схід. Та на цьому поліцейський не зупинився, бо після «Іловайського пекла» тричі їздив в зону АТО. Зізнається, пережити обстріли емоційно важко:

«Насправді ми думали, що їдемо в Маріуполь. Навіть не підозрювали куди нас везуть. Зрозуміли, коли побачили, що заїжджаємо в Донецьку область. Тоді почули перші постріли. Страшно було. Але найстрашніше бігти під кулями. У той момент не чуєш землі під ногами. Враження, що виростають крила і ти не сам біжиш».

Попри все, Володимир добре знає, що довіряти нікому не варто, коли ти на війні, але «забрати» життя, навіть у ворога, складно:

«Сьогодні тобі усміхаються, а ввечері починаються обстріли. Відверто, я не міг вистрелити в людину. Не кожен зможе просто вбити перед собою когось, як на полюванні».

Як і в кожного бійця після війни у Володимира з’явилося відчуття неспокою. Поганий сон також нагадував події на Сході України.

«Коли чую звуки феєрверку, то автоматично можу присісти і прикрити голову. Але я вірю, що спокійне життя настане, а я й надалі служитиму в спецпідрозділі».

Нагадаємо, Сектор комунікація поліції Івано-Франківщини розпочав серію матеріалів, про учасників АТО, під назвою: “В обіймах війни”. Першим героєм став Віктор Паньків


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 17.10.2018 09:22