Верховинський Нацпарк розширюють – лісгосп лякає гуцулів заборонами

news-image: Верховинський Нацпарк розширюють – лісгосп лякає гуцулів заборонами
Верховинський національний природний парк – це 12 тис га заповідного лісу в Чивчино-Гринявських горах. У рамках проекту «Збереження карпатських пралісів» уже кілька років говорять про розширення парку ще на 11 тис га. Йдеться про праліси, які вище 1100 м над рівнем моря.

Розширити Верховинський НПП планують аж до Румунії та території Карпатського національного природного парку, утворивши транскордонний Українсько-Румунський екологічний коридор. За словами науковців, це допоможе зберегти басейн Чорного Черемошу та місцеву природу, мовляв, тих 12 тис га недостатньо для повноцінної природоохоронної функції. Крім того, розширення заповідників в Україні – одна з умов асоціації з ЄС, пише Репортер

Лісгосп хоче грошей

Зараз право на користування цими територіями ще має держлісгосп. Проте рубати дерева тут вони все одно не мають права, адже ліс вважається заповідним. За словами заступника голови Верховинської райради Івана Маківничука, лісгосп ліс віддавати не хоче – хоче за це грошей. Та Маківничук впевнений – лісгосп не власник, а користувач. Власником лісу в межах сіл є громада, а за межами – держава. Тому рішення громади й держави буде достатньо, аби передати праліси парку, каже він. Але це не все.

«Верховинський район покритий лісом на 80 %, за рахунок нього люди і живуть – будують, огороджують, опалюють. Якщо не буде змоги рубати ліс – буде спротив громади, – говорить Іван Маківничук. – А громада не хоче віддавати ліс парку, бо боїться, що не зможе використовувати ресурси взагалі. Проте лише 8 % лісу є експлуатаційними, їх залишать лісгоспу, і надалі можна буде рубати».

Маківничук обіцяє, що після розширення парку і ліс людям залишиться, і природу збережуть. Крім того, є ще одна перевага – створення парку дає 300 грн податку за гектар, а це близько 2,5 млн грн до бюджету. Так, село Зелене, територію якого нещодавно віддали парку, вже має гроші від збереження природи.

На думку Івана Маківничука, ліс треба берегти і через гриби та чорниці, з продажу яких люди заробляють.

А люди як?

9,7 тис га Верховинського пралісу належало сільській раді Зеленого, тяганину з паперами про передачу почали ще три роки тому. А вже в грудні 2017-го процес завершили, ліси передали парку.

Однак у місцевих досі є недовіра.

«Про ці зміни знаю мало, лиш чула. То буде відноситись до парку, а люди як? – каже пані Анна, мешканка села Зелене. – Там пасовиська, полонини. Аби не було так, що не дадуть збирати ягоди, гриби. В селі люди не довіряють цим змінам».

Голова сільради Зеленого Володимир Феркаляк говорить, що люди досі бояться, хоча зміни й пішли на користь. Зараз бюджет сільської ради – 1,4 млн грн, а після утворення парку в село вже почали надходити гроші. До кінця року очікують отримати додатково 2,5 млн грн земельного податку. На ці гроші планують у першу чергу побудувати спортзал у школі, дитсадок, закупити сміттєві баки.

«Я за розширення, – каже війт, – але маю враховувати інтереси громади. Головне – щоб мешканцям села не було погано. Люди і далі ходять у ліс по гриби, ягоди, пасуть худобу – їм ніхто не може цього заборонити. Лиш досі існують перестороги, що їм не дадуть рубати ліс, якщо розширять парк нижче 1100 м. У моєму баченні ліси нижче 1100 треба лишити лісгоспу».

За словами заступника керівника проекту «Збереження карпатських пралісів» Олександра Киселюка, природний парк ділиться на зони, і якщо у заповідній зоні вище 1100 м рубати не можна взагалі, то в зоні регульованої рекреації рубка дозволяється (крім рубок головного користування). А є ще зона стаціонарної рекреації та господарська зона. Натомість, думку про те, що в парку не можна рубати зовсім, каже Киселюк, поширює лісгосп.

Аби не гірше

На полонині Минчолик, що на висоті 1300 м, господарює сім’я Філіпчуків – Василь, Оксана, їхні діти – 15-річний син і 10-річна донька, а також один най­маний працівник. Філіпчуки піднімаються на полонину в травні, спускаються десь в кінці вересня. Тримають худобу – корів, свиней, коней.

На життя собі заробляють виготовленням сирів: роблять будз, бринзу, вурду. Василь каже, бізнес важкий, але прибутковий – на заробітки можна не їхати. На цій полонині працював ще його дід, а він сам порається уже 26 років, однак приватизувати землю не може, орендує. Охочих купити сир часом так багато, що всім не вистачає. Ґазда хвалиться – часто приймає гостей.

«Тут усе екологічне, сири будз, бринза – самі робимо. А це гуслянка – таке, як кефір, до баношу добре, але треба ложкою їсти. Підлива грибна свіжа, доця вчора грибів назбирала», – розказує про смаколики Василь.

Поки гості їдять, розповідає, як їм тут, неподалік Румунії, живеться. За роки, відколи вони пораються на полонині, ведмеді вбили кілька корів, тож тепер худобу охороняють з карабінами, то дикі тварини не приходять. А недавно був випадок, Василю подзвонили прикордонники і сказали, що його корови зайшли на 200 м у Румунію, довелося їхати, повертати.

«Отак худоба швидше опинилася в ЄС, ніж ми», – сміється Василь.

Живуть Філіпчуки у Верховині, а на полонині працюють сезонно. Мають тут усі зручності: світло від генератора, газ у балонах, вода шлангом підведена під хату із гірського джерела. Навіть wi-fi мають!

Ґаздиня Оксана показує в хаті невелику кімнату, де вони сплять з сім’єю та двома хлопчаками, що приїхали погостити на ягоди. В кімнаті кілька ліжок, стіл і решітки, де сушаться білі гриби. Усі стіни у гуцульських килимах та рушниках.

В сусідній кімнаті палять ватру, на якій у великому чані нагрівають молоко. Дим іде на горище, там коптиться сир.

«Для будзу молоко нагріваємо до 20 градусів, додаємо фермент, який самі робимо з телячого шлунка, а за півтори години це все збиваємо. Вимішуємо сир, а сироватка тече одразу свиням в корито. Будз ставимо на горище, де він коптиться», – розповідає Василь.

Біля хати гостей розглядає великий вівчур – Мухтар. Дозволяє погладити, леститься до ґаздині, позує до фото. Василь каже, собаці вже п’ять років, він охороняє будинок, а як господарі спускаються з полонини, то повертається додому разом з худобою.

Із проблем – погана земля. Майже половина поля заростає кінським щавлем. Кажуть, труїли, косили, а воно все одно росте. За цю землю, де нічого не посадиш, за праліс, який повільно гниє, – за все платять оренду лісгоспу. Зміну лісу на парк Василь підтримує, говорить, аби не гірше.

Поки що все остаточно не вирішили. Керівники проекту «Збереження карпатських пралісів» шукають діалогу з лісгоспом та громадою, щоб пояснити всі нюанси. До кінця липня ще має зібратися робоча група для погод­ження розширення парку.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 20.07.2018 06:06