Віталій Грех: Графіті для художника - це медитація

Мистецтво графіті можна побачити на стінах кожного міста. Мешканці по-різному реагують на зображення вуличних художників, та для самих митців створення графіті – це медитація.

Пройдешніх вихідних у Івано-Франківську відбувся Графіті-фестиваль «Алярм», який організовували брати Віталій та Сергій Грехи, пише ВЕЖА. Більше про фестиваль, вуличні зображення та франківських митців ми вивідали у Віталія Греха – художника та організатора вищеназваного фестивалю.
 
– Розкажіть про Графіті-фестиваль «Алярм». Яка його історія?
 
– Графіті-фестиваль «Алярм» відбувся дев’ятого та десятого липня 2016 року. Фестиваль реалізований спільно із платформою «Тепле місто» за фінансової підтримки міської адміністрації та за спрей-підтримки італійського бренду «Loop». Цьогоріч ще з’явилися такі партнери, як: магазин «Плюс», який забезпечив учасників фестивалю харчуванням, громадський ресторан «Urban Space 100», та магазин фасадної фарби «Малярний дім», який надав знижку на фарбу. Участь приймали 20 учасників з Івано-Франківська, Луцька, Ужгорода, Львова,Запоріжжя, Дніпропетровська, Києва та Черкас. Фестиваль відбувався на території спортивного майданчику школи №4.
 
– Як зародилась ідея фестивалю? Де вперше відбувся «Алярм»? 
 
– Я та мій брат Сергій захопилися ідеєю створення графіті-фестивалю, тому що такого заходу у нас не було. Банальна причина – немає культурних проектів, які б створювали такі фестивалі, тому ми вирішили зробити це самотужки. Спочатку організовували різні фестивалі, у різних містах та під різними назвами. Пізніше, я із хлопцями з інших міст (Ужгорода, Луцька, Львова) вирішили об’єднати всі фестивалі в один бренд і працювати над його просуненням.
 
Вперше «Алярм» відбувся в Ужгороді у 2015 році, потім у Луцьку і наприкінці 2015 року – у Львові. Нас підтримували приватні підприємці, або міські адміністрації. У 2016 році вже відбувся фестиваль у Луцьку, пройдешній вихідних – у Івано-Франківську, наступний – 13 серпня у Львові.
 

 
–  Чи плануєте поїхати за кордон із фестивалем?
 
– Думаю, що недоцільно виїжджати кудись і робити там фестивалі, оскільки у багатьох країнах такі заходи вже існують. Інколи нас запрошують туди як учасників. Ми націлені на активізацію місцевих художників у нас. У Івано-Франківську не так багато учасників, але ми даємо їм таку квоту. Серед 20-ти учасників п’ятеро з Івано-Франківська. Таких художників це дуже мотивує на подальший розвиток. Не завжди у вуличного художника є можливість купити собі фарбу, а фестиваль надає матеріальне забезпечення для роботи. Тут ти можеш проявити себе.
 
– Чи існує тематичне обмеження на зображення учасників фестивалю?
 
– У Івано-Франківську всім учасникам ми давали настанову, що фестиваль відбуватиметься на території школи, тому вони мають адаптувати свої малюнки під дитячу аудиторію.
 

 
– Хто із учасників фестивалю Вас вразив, або кого Ви відкрили для себе завдяки заходу?
 
– До фестивалю я не був знайомий з місцевим художником під нікнеймом «Амок». Фестиваль дав можливість познайомитися із новою людиною з графіті середовища у нашому місті. Для мене він став відкриттям. Стосовно робіт, то мені дуже сподобалась робота хлопців, які малювали без ескізу, без попередньої домовленості.
 
– Тобто деякі роботи – це імпровізація?
 
– Все залежить від підходу художника. У кожного є задумка, вони малюють ескізи, потім їх переробляють та наносять на стіні. А є художники, котрі імпровізують і для них творчий процес – це медитація. Ти малюєш і відпочиваєш. Процес імпровізації мені ближчий. Не завжди ескіз і задумка відповідає простору і умовам для роботи.
 
– Яка була реакція гостей Графіті-фестивалю на роботи?
 
– Люди охоче підходили. Дітки дуже раділи, роздивлялись малюнки, дивувались намальованій сирній букві, гості хотіли малювати разом із художниками. Це приємна емоційна складова таких заходів. Раніше ця стіна була занедбаною. Тиждень назад ніхто б на неї і не звернув увагу, а зараз вона стала мистецьким об’єктом. З чогось не дуже потрібного вона трансформувалась у щось вагоме.

– Яка Ваша улюблена тематика графіті?
 
– Мені подобається малювати персонажів з абстрактними композиціями. У моїй творчості є чітка паралель, де я зображую різних персонажів, які трансформуються і у яких заплющені очі, це створює певний стиль.
 
Що подобається? Зараз важко сказати, за оскільки останні п’ять років мені більше подобалось класичне графіті, а зараз я від нього відійшов, воно втратило для мене сенс.
 
– Чи подобаються Вам графіті у Івано-Франківську? Які саме?
 
– Якщо говорити про мурали, які були виконані у рамках фестивалю Porto Franko Gogol Fest, то мені дуже сподобалася робота Діми Микитенка біля Білого дому. За цим художником я спостерігаю більше п’яти років. Мені дуже подобається його робота, місце розміщення, композиція та її естетика. Радію, що така сучасна композиція з’явилася у нашому місті, та ще й біля обласної адміністрації – це хороший знак. Після того, як воно з’явилося місто перейшло на новий етап у сенсі сприйняття.
 

 
– Чи готові франківці до подібних муралів?
 
– Коли твір вже реалізований у містян немає вибору. Якщо у когось виникає бажання знищити ці роботи – то це, мабуть, пострадянський фактор: «Все, що я не розумію – потрібно знищити». Вважаю, що це не прийнятно для такого міста, як Івано-Франківськ.
 
– Багато дітлахів та підлітків малюють на стінах будинків та у дворах. Чи немає на меті створити школу графіті? 
 
– Графіті – річ субкультурна, її навчати не об’єктивно. За своєю історією графіті це протест Гето, темношкірого населення у Нью Йорку, маркування територій та районів. Вони говорили, що їхній вчитель – це вулиця.
 

 
– Ви сказали, що не маєте художньої освіти. Ви – художник самоук. Як вдалось опанувати це мистецтво?
 
– Мій брат художник за освітою, він давав мені технічні знання. Поняття кольору та композиції приходить до тебе саме, якщо ти цим займаєшся вже  десять років. Наші художні школи технічно хороші, але вони вчать не думати, а працювати руками. Сучасні художники не застосовують академічних прийомів.
 
– Чи малювали Ви колись графіті тишком-нишком у дворах? Можливо вночі?
 
– Коли я починав малювати – це було нелегальне графіті. Та я не довго цим займався, тому що воно не надавало мені особливої суті. Відразу кортіло робити різні графіті-фестивалі. Не хотілось робити картину за п’ять хвилин вночі, а хотілось за п’ять годин вдень, але відповідну, яка б мене задовольнила. Для мене важливо, щоб у цьому був сенс.
 

 
– Яка у Вас емоція після хорошого малювання?
 
– Якщо відверто, то жодна моя робота до кінця мені не подобається. Це завжди така творча медитація. Якщо зважати на композиційну і технічну точку зору, то завжди виникають запитання. Щоразу я обдумую, що можна було б зробити для кращого результату.