Як гроші "ходили" в Західно-Українській Народній Республіці

news-image: Як гроші "ходили" в Західно-Українській Народній Республіці
Інтернет-видання Бліц-Інфо спільно з дирекцією обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери розпочинає цикл матеріалів на історичну тематику, присвячену до 100-річчя Західно-Української Народної Республіки.

Як і будь-якій країні світу для забезпечення належного функціонування держави необхідні грошові кошти. З перших ж днів фінансові органи ЗУНР провели перевірку фінансових збережень в банках Галичини, які залишилися від Австро-Угорської влади.

Однак, як виявилося австрійських крон у банківських установах було обмаль. Так, у старостві Бережанського повіту українській владі було передано залишкових коштів на суму 100 тисяч австро-угорських крон, а з повітової ощадної каси — ще 493 393 крони. Найбільша грошова сума виявилась у Стрию — близько 1 мільйона крон. Втім у більшості випадків коштів, переданих українській місцевій владі, було обмаль: у Кам'янці-Струмиловій — 20 тисяч крон, а в Чорткові — лише 500 крон. Відразу ж стало очевидним, що залишеної австрійською владою готівки недостатньо для забезпечення навіть першочергових видатків нової держави. 

Австро-угорська крона

Та на перших порах головною валютою новопосталої ЗУНР стала австро-угорська крона. Але швидке знецінення цієї валюти, а також неможливість отримувати з Відня необхідну кількість готівки змусило уряд у січні 1919 р. запровадити в обіг грошові знаки УНР з позначенням номінальної вартості у карбованцях та гривнях (1 карбованець = 2 гривням = 200 шагам). Одночасно встановлювався курс карбованця щодо австро-угорської крони: 1 карбованець = 2 австро-угорським кронам. Подальше знецінення крони на перших порах призвело до падіння її курсу щодо української валюти. На початку лютого 1919 р. за 1 карбованець платили 2 крони 50 гелерів.

Закон про запровадження гривні на всій території ЗУНР Українська Національна Рада прийняла лише 4 квітня 1919 р. Військові невдачі Директорії УНР спричинили падіння вартості карбованця та гривні. Цей же закон встановлював обмінний курс валют на рівні 1 гривня = 1 кроні, однак на практиці вартість гривні не перевищувала 0,8 крони.

В умовах військово-політичної нестабільності населення Східної Галичини з недовірою ставилося до українських грошових знаків і нерідко відмовлялося їх приймати. Цьому сприяла й відсутність в обігу купюр дрібних номіналів. На ринку найчастіше використовувались банкноти номіналом 2000 та 1000 гривень, рідше траплялися 500 та 100 гривень. Щоб не допустити зловживань під час розмінювання купюр, уряд у Станіславові налагодив емісію купюр вартістю 5 гривень.

Одночасно місцеві органи влади розпочали виготовлення місцевих бон різних номіналів: у Бродах — 1, 2, 5, 10, 25 гривень; у Збаражі — 2, 5, 10, 25, 50 гривень; у Золочеві — 5, 10 гривень; у Сокалі — 1, 2, 6, 10, 20 гривень; Тернополі — 2, 10, 20, 50 гривень.

Лише 2 травня 1919 р. уряд ЗО УНР запровадив в обіг грошові знаки Української Державної Скарбниці номінальною вартістю 25 та 10 карбованців.

Ярослав Коретчук, директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім.С.Бандери

До теми: Український вимір на грошах Придністров’я


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 21.09.2018 09:00