Як виглядав костел тринітаріїв у Станиславові – дослідження

news-image: Як виглядав костел тринітаріїв у Станиславові – дослідження
Напевно, небагато франківців знають про те, що в нашому місті був римо-католицький тринітарський монастир. Хоча вулиця така є. І то був цілий комплекс споруд – і на землі, і під землею, і храм, і житло, і склади.

Свого часу монастир відігравав важливу містобудівну роль. На ченців-тринітаріїв навіть покладався обов’язок догляду за сусіднім півбастіоном Станиславівської фортеці. Вони займалися викупом полонених з татарської й турецької неволі, місіонерством, просвітою. На сьогодні десятки істориків, архітекторів, краєзнавців залишили про тринітарський комплекс свої нариси чи статті. Однак головна будівля монастиря ретельно не досліджувалася, оскільки відійшла у небуття однією з перших. Донині, зазнавши десятки перебудов, від монастиря збереглися лише келії на Старозамковій, 2, пише “Репортер”.

Без Потоцьких нікуди

Ідея закладення у Станиславові тринітарського монастиря належала засновнику міста, воєводі київському Андрієві Потоцькому. Фінансовою основою стала його дарча грамота від 16 жовтня 1690 року, за якою він передав монахам ордену тринітаріїв 17 000 злотих. Дозвіл Львівського ординаріату на побудову костелу і келій датований 12 лютого 1691-го.

Як писав краєзнавець Венедикт Площанський, повернувшись із Варшави, Потоцький «відразу наказав приготувати потрібний будівельний матеріал для споруд­ження тимчасового монастирського приміщення» для шести монахів. Дерев’яні костел Святої Трійці і Найсвятішої Діви Марії і кляштор спорудили за 10 місяців. 18 грудня канонік Станиславівської капітули Степан Барвінкевич освятив комплекс.

Це була четверта за рахунком садиба тринітаріїв у Речі Посполитій (першу заклали у Львові, другу – у Варшаві, третю – у Кракові). Монастир займав крихітну територію, тому син Андрія, воєвода київський Йосиф Потоцький разом із дружиною Вікторією з Лещинських подарували ченцям прилеглий до нього майдан (Тринітарська площа), а також землі між кляштором і валами фортеці. У 1718-му Потоцький ще додав 20 000 злотих, і наступного року заклали наріжний камінь під мурований костел.

Будова нового храму і монастиря тривала 14 років. Перерва виникла через несприятливі політичні події та відсутність коштів. Закінчили у 1732 році – завдяки пожертві від полковника Павла Нітославського та його сина Франца. Освячення відбулося 5 липня. Монастир отримав назву Святих Петра і Павла.

Ще до появи мурованого комплексу в ньому навчалися діти шляхти зі Станиславова та околиць. У 1726 році на засіданні генеральної капітули тринітаріїв доповідачі відзначали, що в монастирі функціо­нують філософські студії. Про монастир було відомо далеко за межами міста завдяки діяльності братства серця Ісусового та перебуванню у костьолі чудодійних образів Ісуса Христа та святого Фелікса Валезія. Втім, функціонував мурований монастир недовго – 43 роки. 17 березня 1783-го вийшов декрет австрійського цісаря Йосифа ІІ про ліквідацію ордену тринітаріїв. З Відня до Львова прибув спеціальний представник уряду, будівлі передали цісарсько-королівському крайовому шляхетному суду. На другому поверсі розмістилися судові кімнати, а на першому і в підземеллях влаштували в’язничні камери.

Після двох пожеж на стінах костелу з’явилися великі тріщини, тож задля безпеки після 1820 року його просто розібрали. Чудодійний образ Ісуса Христа та храмове начиння перенесли у протилежне крило, де деякий час функціонувала каплиця з пишним вівтарем.

Методом аналогій

Фрагменти монастирських келій збереглися донині. Зараз там офіси та крамниці. Але дуже цікаві метрові стіни, майстерно викладені парусні склепіння, вікна зі скошеним обличкуванням у мурах біля сходової клітки. Частково відомо й про зовнішній вигляд підземної частини монастиря. Туди через провалля, що відкрилося у 2012-му і 2015 роках, спускалися учасники історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» Василь Іваночко, Зеновій Федунків, Ігор Панчишин та інші. Обміри кількох камер зробила івано-франківська архітекторка Лариса Поліщук. Підземелля і нині вражає парусними й бочковими склепіннями з каменю та цегли, а також півциркульними опорами довгих коридорів.

Реконструкція костелу Зеновія Соколовського

Архітектор Зеновій Соколов­ський методом аналогій недавно зробив графічну реконструкцію фасаду тринітарського костелу й монастиря. Він узяв за основу фасади тринітарських общин у Кам’янці-Подільському та Луцьку. Втім, цей метод не дає точної картини, оскільки немає підтверд­ження з жодного реального джерела тих часів.

Монах малював з натури

Намагаючись розшукати іконографічні джерела про монастир, ми виявили рисунок фасаду костелу й монастиря на мапі польсько-литовської провінції тринітаріїв під назвою – «Mapa polsko-litewskiej prowincji trynitarzy pw. św. Joachima». Мапу в 1748 році уклав у Відні картограф Ян Якоб Лідл, а малював монах Францішек аб Анжеліс зі Львова. Замість уніфікованих умовних символів, автори позначають тринітарські осідки на карті різними рисунками фасадів, що дає підстави стверд­жувати, що такими були й оригінали. На мапі зображені фасади монастирів у Луцьку, Берестечку, Львові, Браїлові, Теофополі, Бурштині та Станиславові.

Карта Яна Лідла та ідентифікація фасадів тринітарських монастирів Західної України

З метою перевірки ідентичності ми співставили зовнішній вигляд шести тринітарських монастирів. Висновок – рисунки костелів Львова, Луцька, Теофополя, Бурштина, Берестечка та Браїлова є стилізованими зображеннями реальних споруд. Ймовірно, Францішек аб Анжеліс побував у всіх монастирях і малював з натури.

То як же виглядав станіславівський тринітарський монастир? На символічному зображенні фасаду монастиря з підписом «Stanislavoviensis» одразу кидається в очі барокова стилістика і правильне розташування: костел – справа, кляштор – зліва. Головний фасад увінчували фігурний, пишно декорований фронтон з волютами та невелика башта з латинським хрестом. У внутрішній частині фронтону (тимпані) є нерозбірливе символічне зображення у щиті.

Головний вхід з масивними дверми підкреслювали пілястри з рослинним декором над ними. Одноярусний монастирський корпус примикав до костьолу з південного сходу, утворюючи внут­рішнє подвір’я.

Ймовірно, саме таким був костел тринітаріїв у Станиславові. І, можливо, десь в архівах ще чекають своїх дослідників його детальні описи.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 24.04.2018 06:18