Як зменшити кількість безпритульних у Франківську?

news-image: Як зменшити кількість безпритульних у Франківську?
З настанням тепла вони особливо помітні. Брудні, п’яні, часто з побитим обличчям. Комусь із «добропорядних» байдуже, а когось вони дратують. І взагалі – це ж ненормально, коли лише в одному Франківську сотні людей живуть на вулиці. Чи є можливість якось соціалізувати безхатьків?

Іван Боберський, директор франківського будинку нічного перебування (БНП), каже, в них є всі умови, аби безпритульні могли вийти зі скрути і почати життя заново. Однак більшість безхатьків сюди не йде, бо ж не приймають п’яних, пише Репортер.

«Я не можу приводити їх за руку і замикати тут – це незаконне позбавлення волі, – каже Боберський. – У законі чітко вказано, що соціальні послуги надаються виключно добровільно. Людина має прийти сама. Так, наш соціальний патруль ходить по вулицях і переконує їх звернутись, але це непросто».

На його думку, рано чи пізно треба буде створювати заклади на кшталт лікувально-трудових профілакторіїв (ЛТП), як це було за радянщини. Туди людей відправляли примусово, за рішенням суду, говорить Іван Боберський, але потім визнали такі дії порушенням прав людини.

За його словами, проблему слід вирішувати комплексно, в першу чергу – боротися з місцями, де продають нелегальний алкоголь, наливайками. Вся інформація про них є. Як колишній «убозівець», Боберський каже, що боротись з цими закладами не важко, було б бажання: достатньо на день поставити навпроти «точки» автівку з відеореєстратором…

Ті безхатьки, що вже працюють, потребують принаймні соціального готелю, де з них братимуть незначну плату за проживання. За словами Івана Боберського, людина, яка прожила на вулиці 5-6 років, – як мала дитина, її треба заново вчити жити, розподіляти гроші, інакше все проп’є.

Окрім п’яниць, є й психічно хворі, яких у БНП теж не пускають (якщо хворобу видно одразу), бо був випадок – один ледь не задушив іншого. Аналогічна проблема і з людьми з інвалідністю. Директор закладу розповідає, що одного разу привезли людину без ніг. Його знайшли під мостом, п’яним і без візка. Швидка привезла під заклад, залишила під дверима й поїхала. Бо він не хворий. А в БНП немає персоналу, щоб доглядати за такими людьми. Поки виготовляють документи, аби перевести в будинок-інтернат, на думку Боберського, місце такої людини – в лікарні. Аби швидка більше не кидала людей з інвалідністю під будинком нічного перебування, біля входу поставили відеокамеру. Іван Боберський каже – на них це діє…

За словами першого заступника директора міського департаменту соціальної політики Руслана Зелика, над тим же будинком нічного перебування є приміщення колишнього міліцейського спецрозподільника. Зараз воно порожнє, і вони вже звернулись до управління поліції, щоб ті дозволили орендувати площу та зробити там ще місця для ночівлі безпритульних і соціальний готель.

Зелик вважає, що безпритульність – це в першу чергу особиста проблема людини. Мовляв, якщо вона обрала такий спосіб життя, то влада нічого не може з цим зробити.

«Якщо він не порушує громадського порядку або навіть напівголий лежить на лавці – це його справа, – говорить Руслан Зелик. – Моя справа – бачити це, оцінювати й на прикладі цих людей вчити дітей. Він не порушує громадського порядку, не ображає людей, а те, що він п’яний і не хоче митись – ну, така у нього філософія життя».

Поки безпритульні не загрожують іншим, то можуть перебувати де завгодно – хоч у міську раду зайти, каже Зелик. А якщо вже будуть загрожувати, то на це є поліція.

«Куди вони їх дінуть? – говорить Руслан Зелик. – Як людина, я це розумію, я б по-іншому чинив із цими людьми. У радянські часи були спеціальні заклади, а тепер це все відмінили, бо ми йдемо у Європу, не можемо порушувати права людини».

Стосовно людей з інвалідністю, то в закладі, який вони планують відкрити над БНП, будуть люди, які їм допомагатимуть на час, поки виготовляють документи. Але про те, як це все має працювати, Зелик поки що розказати не може.

«Та їх справді немає куди подіти, – говорить начальник обласного управління патрульної поліції Олег Костенко. – Безпритульні входять у нашу сферу діяльності, тільки якщо вони порушують закон».

За словами Костенка, якщо безпритульний порушує громадський порядок, то на нього хіба складуть адмінпротокол.

«Припустимо, у нього немає при собі документів, або він відмовляється їх пред’явити, тоді ми веземо його у відділ поліції на Бельведерську, це вже адміністративне затримання, – каже Олег Костенко. – Але воно може бути до трьох годин, не більше. Якщо за три години нічого не встановлюємо – людину відпускаємо».

На думку патрульного, єдиний вихід – створення закладу, який би приймав безхатьків і в нетверезому стані. Каже, це кращий шлях, ніж зміна законодавства, аби їх примусово кудись забирали.

А як є у Європі?

Німеччина. Німецькі безхатьки отримують посвідчення, яке дозволяє їм безкоштовно їздити у транспорті, харчуватись у громадських їдальнях, ночувати в парках і метро. Та навіть якщо посвідчення немає, для безпритульних побудовані спеціальні кафе та нічліжки, де можна поїсти чи поспати лише за кілька центів.

Німецькі безпритульні зай­маються жебрацтвом, але ненав’язливо. Тут мало хто дивиться на безхатьків презирливо. Часто можна побачити, як люди виносять їм обід, одяг, або пропонують заховатись від дощу у власних домівках.

Франція. У Парижі безпритульних називають «клошарами», їх дуже багато. За останні кілька років до місцевих клошарів доєднались емігранти з бідних країн, тому кількість безхатьків у Франції зросла вдвічі.

Паризькі безпритульні живуть повсюди: у парках, метро, провулках. У суспільстві клошарів є ієрархія: новачки селяться у найвіддаленіших районах на околицях, «авторитети» займають найкращі квартали з хорошим заробітком.

Загалом французький уряд всіляко піклується про безхатьків. Але забезпечити таку кількість людей – дуже складне завдання.

Велика Британія. Англійські безхатьки живуть, в основному, за підтримки благодійних організацій. При цьому власники благодійних хостелів не заперечують наявність державного фінансування.

За законами країни, якщо бездомною себе оголошує ціла сім’я, то держава має виділити їй соціальне житло. При цьому воно мусить бути розташоване у тому ж районі, де сім’я жила раніше, і де вчаться діти.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 15.05.2018 07:14