Заміж за чилійця: Мешканка Прикарпаття вже 19 років живе як на іншій планеті

news-image: Заміж за чилійця: Мешканка Прикарпаття вже 19 років живе як на іншій планеті
43-літня коломиянка Світлана Безручко вже звикла до землетрусів – для Чилі це буденне явище. У цій країні вона відчула себе унікальною не лише для коханого Рауля, але й для місцевих жителів. Тут небо безхмарне 320 днів на рік, магнолії цвітуть навіть узимку, а просто за вікном мигтить діючий вулкан.

Подейкують, коли Бог створив Землю, то розділив усі природні багатства між країнами, а все, що лишилося, вкинув до того місця, де зараз Чилі. А це було усе найкраще: гори, пустеля, океан, айсберги, вулкани – справжнісінький рай. Принаймні таку легенду розповідають чилійці про свою батьківщину, пише Галицький кореспондент.

І вже не вернулася додому

Вже 19 років Світлана живе на узбережжі Тихого океану, просто посередині Чилі – найбільш розвинутої з країн Латинської Америки. Одружена з Раулем, виховує аж трьох прекрасних донечок.

До знайомства зі своїм обранцем Світлана працювала економістом в Івано-Франківську, в Українсько-канадському бізнес-центрі. Одного разу до міста приїхала група чилійців на запрошення місцевого бізнесмена. Пробували налагодити співпрацю. Бізнес так і не вдалося зробити, але декому пощастило значно більше – знайшов своє кохання.

Перекладачка, товаришка Світлани, покликала її на обід – теж познайомитися з іноземними гостями. Бухгалтер Рауль Родрігес був на дев’ять років старшим і розмовляв ламаною англійською. Його добре розуміла тільки Світлана. Випадковість чи то пак доля?

Чилійці перебували в Івано-Франківську півтора місяця. І протягом цього часу Рауль покликав прикарпатку не на одне побачення. Наступного ж дня після знайомства під час обіду чилієць прийшов до Світлани на роботу з розкішним букетом квітів. Відтоді щодня з’являвся до дівчини, аби пригостити обідом, за весь час вони були чи не у всіх ресторанах Івано-Франківська. Двічі навіть приїжджав до Світланиних батьків у Коломию. Тато трохи злився, а мамі іноземець припав до душі – вихований, спокійний, акуратний.

«Усім учасникам чилійської групи дуже сподобався Франківськ, – пригадує Світлана. – Тут усе зовсім інакше, привітні люди… Багато хто їх навіть впізнавав на вулиці, адже напередодні іноземці давали інтерв’ю на телебаченні. Місцеві гукали вслід усі іспанські слова, які тільки знали чи які могли стосуватися Чилі: «Pasaremos!.. Піночет!…». Це було дуже весело».

Рауль не раз говорив дівчині, що в нього більш, ніж серйозні наміри. Але Світлані було дуже важко уявити, що вона могла б переїхати на інший континент. «Я була дуже домашня, – сміється коломиянка. – Звикла бути вдома, біля мами і тата».

Рауль поїхав на батьківщину, а Світлана залишилася. Однак уже через кілька місяців зважилася провести свою відпустку в Чилі. І вже не вернулася…

«Тато так лютував, коли я збиралася в дорогу, – сумно всміхається жінка, – що навіть не заніс валізи в потяг. Не хотів, щоб я їхала. Певно, відчував, що більше не повернуся».

Як на експонат

«Щойно зійшла з літака, інтуїтивно відчула – я тут залишуся», – розповідає коломиянка. Одразу після приїзду в Чилі Світлана була шокована – як на іншій планеті, все геть інше. Екзотичне і цікаве. Люди смугляві. На українку всі витріщались, як на експонат – світлі очі, біляве волосся… Кожен намагався щось заговорити з симпатичною іноземкою, якось зачепити… На той момент у Чилі можна було на пальцях однієї руки перерахувати слов’ян. Цікаво, що чилійці й досі не можуть вимовити її ім’я. Як тільки не кажуть: і Сільванія, і Словенія…

Про Україну чилійці взагалі ніколи не чули. Це й не дивно – в національних новинах розповідають лише про Чилі, іноді – про Аргентину чи конфлікт з Болівією.

Світлана першого ж дня придбала іспанський розмовник. Дивилася місцеве телебачення. Намагалася багато спілкуватися з людьми. І потроху й сама заговорила іспанською. Через півроку жінка вже працювала в школі в бухгалтерському відділі. І так аж два роки – до першого декрету. Потім уже не працювала. «Поки чоловік заробляє, я займаюся домашніми справами, – каже Світлана. – І мене це цілком влаштовує».

Своїх трьох донечок подружжя назвало українськими іменами, причому так хотів і Рауль. У типовій чилійській сім’ї троє-четверо дітей. Раніше взагалі було по шестеро малюків. Але часи змінюються – чилійські жінки вирішили піти на роботу, тому на дітей часу поменшало. «Чилійки захотіли працювати не тому, що фінансова криза чи щось таке, – усміхається Світлана. – Просто запити зросли. Тепер сім’ї потрібні по кілька машин, більше помешкання, подорожі тощо».

Немає чилійської кухні

У домі прикарпатки немає чилійської кухні. Лише українська. Чилійські національні страви жінці не до вподоби. Найпоширеніша місцева страва – рагу з квасолі, гарбуза, кукурудзи з базиліком.

Протягом року чилійці ласують різноманітними фруктами-овочами. Чого тільки нема на продуктових базарах! А риби скільки! Деякі морепродукти навіть можна спробувати просто під час купівлі. Наприклад, сирі молюски поливають лимонним соком, посипають сіллю – готово до дегустації.

У Чилі рідко де можна знайти хлібину такого розміру, до якого ми звикли. Як правило, це невеличкий хлібчик, така собі індивідуальна порція. До речі, чилійці їдять дуже багато хліба, бо він там неймовірно смачний. «Тому більшість місцевих мають зайву вагу, – пояснює Світлана. – Я, наприклад, почала гладшати саме з цієї причини».

Солодощі коломиянка готує самотужки, бо чилійські смаколики для неї надто солодкі. До Світлани всі друзі приходять у гості на тортик – обожнюють її випічку. Вже не раз радили відкрити власну пекарню.

Мінімум урбанізації

Столиця країни Сантьяго – місто гарне, але має такі небезпечні райони, куди навіть поліція не хоче пхатися. Наркотрафік активно просувається з Болівії та Колумбії.

Останнім часом до Чилі приїхало дуже багато емігрантів з Гаїті. Коли запровадили безвізовий режим, літаки були переповнені ними. Лише нещодавно президенту Чилі урвався терпець і він закрив кордон.

Землетруси до семи балів для Чилі нормальне явище. Світлана вже звикла, що хату час від часу трясе. Якщо є збитки внаслідок таких землетрусів, то страхова компанія нічого не відшкодовує. Про компенсацію може йти мова лише якщо землетрус перевищує сім балів.

Від жовтня до квітня немає дощів. Через це значні проблеми з водою, криниці пересихають. «Така ситуація у моєї свекрухи, – розповідає коломиянка. – За урядовим розпорядженням раз на тиждень їй привозять воду, бо криниця висохла».

Найкраще нічне небо можна побачити в чилійській пустелі Атакама. Вона вважається найкращим місцем на землі для спостереження за зірками завдяки кільком факторам: низька хмарність, майже цілковита відсутність опадів, високе розташування над рівнем моря, мінімальний рівень світлового забруднення (коли є яскраві джерела стороннього освітлення). Два з трьох найпотужніших телескопів побудовані в Атакамі. В найближчому майбутньому передбачається, що на частку Атаками буде припадати 70% усіх наукових космічних спостережень. Атакама займає 105 000 кв. км території на півночі Чилі, здебільшого складається з соляних басейнів, піску та потоків кислої лави в напрямку Анд. Пустеля настільки посушлива, що в горах, висота яких 6885 м, узагалі нема льодовиків. За 100 км на захід від міста Антофагаста, на висоті 3000 м над рівнем моря характеристики ґрунту порівнювані з пробами, взятими на Марсі. Пустелю Атакаму через її неземний зовнішній вигляд часто використовують як місце для зйомок фільмів із пейзажами Марса, найвідомішим з яких є «Космічна одіссея: подорож до планет».

Небезпечних комах у Чилі вистачає. Наприклад, отруйних павуків. Коли особливо спекотно, вони починають влазити назовні. А часом можуть навіть ховатися десь глибоко у шафі. Тому дуже важливо регулярно прибирати в помешканні.

Біля домівок люди вирощують здебільшого лимони, авокадо. Бо це вигідно. Взагалі, більшість чилійських плодів інтенсивно експортують до Північної Америки. Це виноград, ківі, черешні, чорниці…

  

Не так давно сімейство придбало собі будиночок на півдні країни, куди приїжджає щоліта. За вікном там видно діючий вулкан, який увечері мигтить червоними спалахами. Там неймовірно красива природа. Мінімум урбанізації. А ще південь Чилі дуже нагадує Україну.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 16.07.2018 07:02