Батальйони просять правди

Як іще недавно бравурно оспівували деякі політики героїзм українських військовиків і збиткувалися з «диванних стратегів»! Мовляв, наші хлопці там, на сході, міцно тримають кордон під перехресним вогнем з боку росіян і проросійських терористів, а ви тут, у тилу, розводите паніку! АТО вже наближається до успіху, і до Дня Незалежності ми візьмемо Донецьк!

Але останніми днями фанфари притихли і металу в голосі поменшало.

Натомість маємо повідомлення про те, що то одна, то інша група наших армійців та прикордонників змушена, залишившись без продовольства, води і набоїв та втративши під перехресним вогнем усю бойову техніку, відійти на російську територію. Найбільша така група – військовики 72-ї мехбригади, які змушені були закликати на допомогу спостерігачів ОБСЄ. «Впродовж 1-2 серпня місія спостерігачів ОБСЄ отримала дзвінки від офіцерів 72-ї механізованої піхотної бригади, які розповіли, що близько 600 українських військових були оточені сепаратистами і залишились без боєприпасів, палива і продовольства», - говориться у звіті місії ОБСЄ. Офіцери просили надати їм можливість відійти до російського пункту пропуску «Гуково» та «переконати їхніх керівників у Міноборони України погодитись на цей варіант». Відтак «2 серпня 12 військових 72-ї бригади перетнули кордон через пункт пропуску Гуково о 22 годині». А 4 липня «загалом 437 військових (у тому числі 147 прикордонників) перейшли в РФ добре організованими групами по 100 осіб».

Ось так. Бо ж під перехресним вогнем у фактичному оточенні, коли небо закрите росіянами і терористами, а по суходолу прорватися може хіба що танкова рота під прикриттям артилерії, довго не протримаєшся, яким би ти не був героєм. Кажу це як «диванний стратег», який ось уже 25 років займається воєнно-політичною історією ХХ століття, а на додачу ще й старший сержант запасу. Отож 72-а мехбригада (частина її таки прорвалася до своїх, частина відійшла до Росії, і ще далеко не всіх росіяни відпустили) фактично була розбита, і тепер потребує переформування. Яка бригада наступна?

Бо ж речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко повідомив, що усі інші військові частини, які дислокувалися на прикордонних ділянках, «знаходяться на своїх позиціях і не підпускають до себе терористів». Додам від себе – деякі так само під перехресним вогнем. От тільки частини, що дублюють функції 72-ї бригади, відійшли трохи вглиб української території, однак, за словами Лисенка, контролюють залишену ними ділянку: «Цей напрямок обстежується і знаходиться під контролем. Тобто, якщо хтось піде тим напрямком, він буде обов’язково виявлений». А як щодо знищення цього «хтося»? Чи АТО вже перетворилася на «обстеження» і «виявлення»?

Але головне тут інше. Головне – що командування АТО якийсь час робило вигляд, наче йому нічого конкретно невідомо, а ситуація з’ясовується. Потім воно змушене було визнати факт, потім – назвати цифри. Коли ж близько двохсот військовиків повернулися до України (їхню колону двічі обстріляли терористи), то, як відзначає Дмитро Тимчук («Інформаційний спротив»), «за командира роти 72-й мехбригади, який вивів своїх бійців до Росії, рятуючи їх від знищення, одразу взялася прокуратура». Капітану Олександрові Портяненку інкримінують порушення аж двох статей Кримінального кодексу України – 407-ї («самовільне залишення місця або частини служби») і 411-ї («умисне знищення або пошкодження військового майна»). Про те, чи щось інкримінують тим генералам, які загнали 72-у мехбригаду туди, де вона була приречена на поразку, наразі нічого не відомо.

А водночас радник голови МВС Антон Геращенко в ефірі телеканалу ТВі не грався у слова і чесно визнав: «Як громадянин можу сказати – нашим хлопцям було дуже непросто: вони два тижні перебували у фактичному оточенні, їх постійно бомбили з «Градів» і гаубиць, і в них закінчилися боєприпаси… Наскільки я проінформований – це рішення узгодили з Генеральним штабом». На його думку, на час слідства бойових командирів не можна тримати під вартою: «Максимальне обмеження – це підписка про добровільний прихід до слідчого». Бо ж військовики, за його словами, перебували у місці, «куди було важко доправити зброю та боєприпаси».

Тим часом понад дві сотні українських військовиків на момент написання статті залишалися на території Росії; за повідомленнями тих, хто вже повернувся, з їхніми командирами проводили «душевні бесіди» офіцери ФСБ та ГРУ, звісно ж, розповідаючи, що капітан Портяненко вже постав перед судом – і хоча поки що його випустили на поруки, невідомо, як справи повернуться завтра, з вами, мовляв, те саме буде, всі гріхи на вас спишуть. А на додачу до всього російським спецслужбам у вербуванні українських офіцерів реально допоміг командир 72-ї мехбригади Грищенко, який заявив журналістам: «Дуже велика кримінальна відповідальність лежить на командирах, котрі ухвалили таке рішення [про відхід – С.Г.]». А командир не несе відповідальності, в тому числі і за своє базікання?

І не тільки з офіцерами 72-ї бригади ведуться бесіди. За інформацією голови громадської організації «Права справа» Дмитра Снєгирьова, отриманою ним безпосередньо з передової, працівники ФСБ і там активно «обробляють» бійців та офіцерів: «Зараз у супротивника змінилася тактика. Замість обстрілу «Градами» заблокованих українських частин, кадрові офіцери ФСБ, переодягнені у форму «ополченців», умовляють десантників у заблокованих частинах відходити у бік Росії. Якщо в Генштабі української армії не вживатимуть заходів щодо розблокування наших частин, вся відповідальність з відходу десантників ляже не на солдатів, а на Генштаб».

Смію стверджувати, що не тільки на Генштаб, а й на тих політиків, які бравурно оспівували героїзм наших бійців і говорили: ось-ось… трішечки зачекайте… все налагодимо і всіх переможемо… ще хвилиночку, й ура! Це чули і про це читали українські вояки, натомість бачили вони нерідко зовсім інші речі. От і виникло те явище, яке зветься «когнітивним дисонансом» та призводить до стресу, невпевненої поведінки, неадекватних реакцій. А треба тільки говорити правду – і діяти правильно, відповідально, не підставляючи військовиків під кулі та снаряди задля торжества фантомних штабних схем.

Але… От які повідомлення надходять із зони АТО. З одного боку, наче все добре і десантники здійснили успішний рейд, знищуючи живу силу і техніку противника (де? скільки? – не говориться). З іншого боку, розвідгрупа сил АТО потрапила в засідку в районі Іловайска, дані щодо втрат уточнюються. Такі формули все частіше з’являються у повідомленнях і змушують думати, що від нас – і від пересічних українців, і від «диванних стратегів», і від самих військовиків – щось постійно приховують. Тим більше, що явно знизилася активність українських сил, ба більше – вони здали вже здобуте місто Ясинувате – мовляв, «щоб не завдати шкоди місцевому населенню». Не знаю, хто повірив цьому поясненню і як тоді наші війська братимуть більші міста…

А загалом ситуація складніша, ніж про неї нам рапортують офіційні речники. «Останнім часом ми відзначаємо досить ефективні зусилля терористів з протидії рейдовим операціям сил АТО, - відзначає Дмитро Тимчук. - Важко судити, чи йде мова про «зливи» інформації бойовикам про підготовлювані діях наших підрозділів (сподіваємося, військова контррозвідка відповість на це запитання). Але те, що планування і проведення операцій нині вимагає від керівництва АТО зусиль і професіоналізму, а від командирів підрозділів – ініціативності та вміння брати відповідальність на себе в рази більше, ніж ще пару тижнів тому, - незаперечний факт». Справді, факт незаперечний – але скільки охочих його просто зігнорувати…

                                                                                                              Газета "День"