Донбас, війна та мовне питання в романі Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс»


На початку квітня світ у «Видавництві Старого Лева» вийде друком роман письменниці, публіцистки та історикині Олени Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс». У центрі сюжету – наша війна та історії кількох родин та окремих героїв, яких звела доля у Донецькому пологовому будинку в 1986 році. Це роман про 1990-ті, 2000-ні та 2014-й, який став переломним, розвівши героїв по різні боки барикад та давши їм нові точки відліку.

Вихід книги «Смерть лева Сесіла мала сенс» – це також нагода відчути не лише мовний перехід авторки з російської мови на українську, але й прослідкувати аналогічний шлях її героїв, який, однак, проходять не всі.

«Смерть лева Сесіла мала сенс» — це книга про вибір, страх перед бомбами, що виявився сильнішим за інші інстинкти, про своїх, які в одну мить ставили чужими та про те, що все має сенс, інколи навіть смерть.  У романі магія фотографії та запозичених імен перетворює незнайомців на гілки генеалогічного дерева — і вони врешті стають родиною, головна в якій — маленька дівчинка. Виданню притаманна безліч переходів: стоматолог стає воєнним хірургом, цап — сапером-собакою, боягузливий радянський чиновник набуває рис янгола-охоронця, продавчиня косметики перетворюється на інструктора зі снайперської стрільби... В українському Донбасі. На початку ХХІ століття. Проте час у книжці — доволі умовна величина.
 
«Якщо я б хотіла надбати читачів-анімалістів, то сказала б їм, що ця книжка не тільки про лева, а ще й про собаку, який у минулому був козлом, про кота, який певний час жив у психлікарні та про кобилу, яка не могла розродитися… Якби я б хотіла приманити читачів фентезі, то сказала б їм, що ця книжка про двох привидів, на яких заслуговують ті, хто ні в кого й ні в що не вірить, — ділиться думками Олена Стяжкіна, — Якщо не ховатися за те, що у мене не виходить респектабельна презентація й не шукати глупства, то я точно знаю, що хотіла написати книжку про перехід. Про його можливість, неочікуваність, спонтанність, запрограмованість, добровільність й примус, про застигання в процесі або про ривок, про різну швидкість й про іноді неймовірні результати. А ще про те, як зникає й вмирає російська, а українська постає скрізь й навіть там, де вона — смертельно небезпечний символ свободи».
 
Це перший роман авторки українською мовою — втім, не повністю: за задумом, українська тут — чи не найголовніша точка переходу, в якій свідоме прощання з російською означає для героїв та негероїв можливість бути собою. Книга розпочинається російською, згодом у ньому  трапляються українськомовні фрагменти, кількість яких і розмір збільшується з кожною сторінкою, аж поки весь текст не стає українським.
 
Дизайн обкладинки створив Іван Шкоропад.
 
Олена Стяжкіна (народилася 25 лютого 1968 року  в Донецьку) – українська письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії, членкиня Українського PEN. Засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта». Авторка понад дев'яноста наукових публікацій виданих в Україні та за кордоном, серед них «Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття», «Людина в радянській провінції: освоєння (від)мови», «Стигма окупації: Рядянські жінки у самобаченні 1940-х років» тощо та художніх книг «Кухонный вальс», «Ты посмотри на нее!», «Мовою Бога», «Розка». Живе та працює в Києві.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!