Коли конфлікт дорослих торкається дитини

Нерідко буває, що в тому чи іншому навчальному закладі батьки і педагоги не знаходять спільної мови. А від будь-яких конфліктів страждають, перш за все, діти. До них змінюється ставлення, загострюється увага, посилюються вимоги.

Про такий випадок розповіла жителька Івано-Франківська, син якої відвідує один із дошкільних навчальних закладів. За словами жінки, після скарги завідувачеві на працівників закладу її дитину зневажають, принижують, ображають. А от у дитсадку нарікають на погані умови в сім’ї, недостатній догляд за дитиною і скаржаться на матір.

Початок конфлікту

Тетяна Бурдик проживає в Івано-Франківську, сама виховує неповнолітню дитину. Каже, що уже понад рік має проблеми із дошкільним навчальним закладом №17 «Ромашка», який відвідує її п’ятирічний син Іван. Зі слів пані Тетяни, все почалося, як тільки вона привела хлопчика у дитсадок. «Я почула, що вихователі сильно кричать на дітей, – розповідає жінка. – На вулиці зустріла завідувача закладу, поділилася з нею своїми спостереженнями. Мене запевнили, що все буде добре».

Відтоді, продовжує мати хлопчика, до неї і до її дитини почали прискіпуватися. «Іван став знервованим, агресивним. У ДНЗ його навчили битися. Всі подальші скарги були марними, а завідувач відповідала, що в будь-якому разі захищатиме свій колектив», – зазначає вона.

Жінка визнає, що є проблема і з дитиною – хлопчик погано говорить. Несприятлива атмосфера і вдома: Тетяна живе разом зі своїми батьками, але намагається відгородити дитину від спілкування з ними. Пояснює це тим, що одного разу дідусь дозволив собі сильно вдарити хлопчика. Проте і в садок сьогодні хлопчик не ходить. Все тому, що, за словами матері, вихователі погано до нього ставляться.

Проблеми – в сім’ї

Як розповідають у садку, сім’я хлопчика перебуває на обліку в соціальній службі. Вихователі важко переживають звинувачення на свою адресу, адже чимало зусиль доклали для соціалізації дитини. Як розповідає завідувач ДНЗ №17 Ірина Стрипа, коли чотирирічний Іванко вперше прийшов до садка, він не тільки не вмів мити руки, а й гратися з однолітками не був навчений.

«Якщо дитина не говорить, то зрозуміти, що вона хоче, доволі важко. Педагоги навчилися його розуміти, скажімо, коли він просився в туалет, то починав плакати. Іноді діти в групі підказували, чого Іванко хоче», – каже завідувач.

На обліку в соціальній службі сім’я Тетяни Бурдик перебуває після того, як хлопчик захворів на пневмонію: мав високу температуру, а мати відмовлялася давати ліки. До лікарні їх забирали з допомогою міліції. Хоча навіть у лікувальній установі мати написала відмову від лікування.

Ірина Стрипа розповідає, що сім’я хлопчика перебуває у скрутних матеріальних умовах і є проблемною. Батько з ними не живе, і йому начебто забороняють бачитись із сином. Мати полюбляє скаржитися на садок, дідусь хлопчика випиває, а бабуся виснажена проблемами і роботою. Таким чином, хлопчикові приділяють мало уваги, піклування та любові.

«Мамі потрібно любити дитину, – зауважує практичний психолог закладу Олександра Морква. – І сприймати її такою, якою вона є. За нею слід доглядати. Дитині іноді потрібно, щоб їй просто почитали казку, і це вже дає позитивний результат».

Вихователі звернули увагу на те, що хлопчик боїться масових заходів. Коли приїжджає ляльковий театр, дитина повертається спиною до сцени. «Спочатку Іванко тримався подалі від дітей, не вмів гратися, - розповідає вихователь Наталя Князюк. - Ми стараємось його навчити, приділяємо йому більше часу. Зауважили, що увага в хлопчика розсіяна – він зосереджується не більше двох-трьох хвилин».

Кому потрібна допомога

«Якщо мама зацікавлена в психологічному здоров’ї своєї дитини, вона має зробити крок назустріч, - коментує начальник управління освіти та науки виконкому Івано-Франківської міської ради Наталія Микула. - На жаль, випадки, коли діти вередують, падають на землю і б’ють ногами, часто пов’язані із ситуацією в сім’ї. Нині є дуже багато дітей з неадекватною, агресивною поведінкою, тому психологи працюють і з батьками, і з дитиною».

Наталія Микула пообіцяла, що разом із «Громадською радою при освіті» вони створять комісію, до якої залучать фахівців – працівників управління, службу у справах сім’ї, соціальну службу, які зроблять експертні висновки. Мовляв, буває таке, що фахівці можуть вирішити, що на певний час треба забрати дитину з сім’ї, аби поспостерігати її поведінку. Батьки зможуть забирати хлопчика лише на вихідні. А можливий варіант, що дитину взагалі заберуть з сім’ї – для збереження її психічного здоров’я…

Де вихід?

Іван Бурдик нині у старшій групі дитсадка. Наступного року хлопчик повинен іти до школи. Він розмовляє пошепки, погано концентрує увагу, боїться великої кількості людей, важко знаходить спільну мову з однолітками.

Як зауважила керівник управління освіти, відповідного навчального закладу для таких дітей немає. Якщо помістити хлопця у спеціалізовану школу, то це не стимулюватиме його розвиток. Проте і в загальноосвітній школі, де часто в класах навчається 30 і більше учнів, вчитель не матиме часу індивідуально займатися з ним, щоб приділяти достатньо уваги. І самі діти часто бувають жорстокими, а з тих, хто чимось відрізняється від більшості, нерідко знущаються і принижують. Тоді скарг на освіту буде ще більше.

Мати любить хлопчика, але чи усвідомлює вона проблему? Як стверджують у дитсадку, будь-яку критику жінка зустрічає криком, а далі йде скаржитися в різні інстанції.

Невже виправити ситуацію можна тільки відгородивши хлопчика від суперечок та крику, а отже, й від сім’ї? Мабуть, найпростіше помістити дитину в інтернат і таким чином умити руки та заспокоїти совість. Але чи буде так краще для дитини і для мами?

Ірина Федоляк, Галицький кореспондент