Коли за справу беруться українські гармаші - російські танки “... горять краще ніж зірки над кремлем...”

Базовий табір артилеристів, що відвели з передової відповідно до Мінських домовленостей, це таке невеличке містечко зі своїм укладом, правилами та ритмом життя.

Його можна порівняти з якимось житловим кварталом міста чи скажімо хутір, де один одного давно знають, живуть межа в межу та якщо і мають конфлікти то лише через якісь дрібниці. Та й відпочинок, хлопці використовують по різному. Хтось “завис” в Інтернеті (адже на передовій наявність модних гаджетів ознака дурного тону). Хтось відсипається після тривалих бойових виходів і важкої праці. Та мою увагу привернула обслуга гармати МТ-12, яка незважаючи на все що твориться навколо надзвичайно самовіддано, і я б навіть сказав ніжно обслуговують свою потужну зброю.

  Ззовні, дивлячись на цю красиву “вбивцю танків” спершу і не скажеш, що вона приймала участь в численних бойових діях. Блискуча, пофарбована, в акуратних чохлах... Здавалось, що гармата щойно зійшла з конвеєра заводу. Про те, це все ж таки уславлена в боях зброя. Просто хлопці надзвичайно люблять її і навіть дали ім'я - “Ксюшенька”.

• Наша Ксюшенька молодець! - розповів навідник з позивним “Лєший”. - Ми разом були і під Горлівкою, і тримали оборону під Дебальцеве. Власне ця гармата підбила російський Т — 90. Від влучного пострілу нашої “дівчинки” окупант горів краще ніж зірки над кремлем. Не даремно кажуть, що МТ-12 це старша сестра снайперської гвинтівки.

   Командує обслугою досвідчений артилерист капітан Олександр Товстоног. Свого часу офіцер закінчив Вище Хмельницьке командне артилерійське училище. Та, коли бездарні Міністри оборони України знищували міць нашої держави, цього військового спеціаліста звільнили з лав ЗСУ по скороченню штатів. Однак він не мав образи ні на державу , ні на командування. Як належить офіцеру почав налагоджувати своє вже цивільне. Але, коли в хату вже запасника постукали представники військкомату з повісткою в руках Олександр Олександрович не вагався. Він повернувся до своєї  “гарматної” справи. Обслуга в нього підібралась з людей, які жодним чином в попередньому житі не мали стосунку до служби в артилерії. Про те хлопці компенсували пробіли в знаннях високим патріотизмом та бажанням навчитись воювати.

• Ґрунтовну підготовку ми пройшли на одному з полігонів, - розповів капітан Олександр Товстоног. - Ми не лише вивчили гармату, та провели низку бойових стрільб. Ми навчились довіряти один одному. Розумієте, у протитанкистів в бою головне швидкість. А бути швидшим за танковий комп'ютер можна лише тоді, коли вся обслуга розуміє тебе і діє без слів. Одним організмом, одним подихом.

  За словами хлопців свій головний бій, їх розрахунок прийняв захищаючи Вуглегірськ. Потрапивши в оточення, вони не склали зброю і не підняли до гори рук. Вони мужньо  тримали оборону до останнього снаряду. Підбили танк, та кілька російських бронемашин. І з допомогою бійців батальйону “Свитязь” змогли вирватись з кільця. Потім швидке переформування і знову в бій. Та вони не боялись і не просились до дому. А знову пішли туди де важко і гаряче.

• Нам протистояли відбірні російські війська, - розповів “Леший”. - Ми це взнали по перехопленим переговорам. Та ми добре прорідили ряди “Кантимирівської” танкової дивізії, та Улянівського ВДВ. Було відчутно, що це не просто якісь сепаратисти. А добре організовані війська. До речі, по переду вони як скотину на забій гнали так званих “ополченців”. Прикривались ними як щитом, та виявляли наші вогневі позиції. Не шкодуючи їх життя. От такі вони “союзнички”!

 Зараз артилеристи відпочивають і готуються до ротації. Однак вони вже постановили, що повернутись після відпочинку мають лише своїм дружнім  розрахунком, і лише до своєї надійної “Ксюшеньки”. А слово фронтовика — закон. Значить наші війська і далі матимуть надійний протитанковий щит.

Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень.